таджицька казка - Салім-богатир, таджицька казка

Було це чи ні, та жив колись падишах, і правив він сімома країнами. Одного разу покликав падишах своїх візирів і сказав:

– Знайдіть мені жінку, кращої від якої не було б у цілому світі.

Ходили вони, ходили, шукали, шукали, а дівчини, яка припала б володареві до серця, знайти не могли. Засмутився падишах і, щоб тугу розвіяти, поїхав на полювання.

Полював він кілька днів, а коли вертався додому, побачив на дувалі в одному селі зграю горобців і пустив на них сокола. У погоні за горобцями сокіл залетів на подвір’я.

Відчинив падишах ворота, дивиться, а його сокола держить у руках вродлива дівчина. Як побачив її володар, так і закохався. Не до сокола, повернув коня й помчав до палацу, скликав візирів і мовив:

– У отому селі живе чарівна дівчина. Підіть і висватайте її.

Та дівчина була дочка пастуха. Прийшли візирі, постукали у ворота. Назустріч їм вийшов господар, запросив до хати й почастував як годиться. Уже вечоріло, коли старший візир звернувся до пастуха:

– Я був певний, що ви прийшли до мене в гості, – мовив господар, – а коли не так, то скажіть, звідки ви й куди прямуєте.

– Ми й справді прийшли до тебе, – відказав той візир,– та не в гості. Ми – старости. Прислав нас сюди падишах. Хоче бути твоїм зятем. Пристаєш на це?

«Він володар над сімома країнами, а я простий пастух. Скажу так – забере дочку, скажу ні – все одно забере. Краще не перечити»,– подумав господар і дав згоду.

Сім днів і сім ночей у всіх сімох країнах справляли весілля. Незрівнянна дівоча врода дедалі дужче полонила падишаха. Не було в нього іншого бажання, як бути поруч із дружиною.

Минали дні, тижні, місяці. Дружина народила сина, і володар піклувався лише про неї.

Нарешті зібралися найзнатніші вельможі, прийшли до падишаха й спитали, чому він занедбав державні справи.

– Я більше не царюватиму,– відповів той.– Доки виросте мій син Салім, державою правитиме старший візир.

Зібрав деякі свої пожитки, і разом із дружиною подався геть.

Хлопчика взяв на виховання візир. Царенко ріс швидко: за день – як за два, за два – як за чотири, за тиждень – як за чотири тижні, за місяць – як за чотири місяці. Бачить візир, малий так хутко росте, що незабаром відбере в нього владу, й вирішив якось цьому перешкодити. А в тому царстві жила баба-чаклунка. Покликав її візир і попросив допомогти йому. Нарадились удвох.

Вийшла стара на дорогу, де часто гуляв Салім, і сіла прясти, царенко саме грав у бабки. Раптом бабка влучила я прядку й зламала її.

– Ох ти, безбатченку злощасний, зламав мені прядку, – вдала, що дуже розсердилася, стара.

– Бабусю, чого ви мене безбатченком називаєте? – спитав Салім.– Мій батько живий Він падишах і править сімома країнами.

Салім одразу пішов до візира й спитав:

– Скажіть правду, ви мій батько чи ні?

– Ні, – відповів той,– твій батько з матір’ю кудись поділися. Якщо хочеш побачити їх, піди й пошукай.

– Звичайно, хочу, – мовив Салім. Він хутко зібрався й вирушив з дому.

Іде він, іде, а назустріч йому богатир, сімома млиновими каменями грається. Заступив Салімові дорогу й питає:

– Куди йдеш, хлопче?

– А ти хто такий і куди прямуєш? – царенко йому.

– Мене звати Підіймикаменем, а йду боротися із Салімом-богатирем.

– Я брат Саліма-богатиря. Хто зможе подужати мене, той і його подужає.

Почали вони боротися. Три дні змагалися, але ніхто не переміг. На четвертий день схопив Салім Підіймикаменя й з усієї сили кинув ним об землю.

А Підіймикамінь і каже:

– Ти мене подужав. Збережи мені життя. В дорозі удвох таки краще, ніж одному. Куди ти, туди й я, що звелиш – усе зроблю.

Відпустив його царевич. Підвівся Підіймикамінь і каже:

– Ти Салім-богатир, бо крім нього, ніхто мене не поборе. Ідуть вони вдвох, а назустріч їм богатир: вивернув з корінням два чинори й грається ними.

– Куди йдете? – питає.

– А хто ти такий і куди прямуєш? – Салім йому.

– Мене звати Верничинором, а йду боротися із Салімом- богатирем,– відповів незнайомець.

– Я Салім-богатир.

Почали боротися. Салім і цього богатиря кинув об землю і той промовив:

– Збережи мені життя. В дорозі утрьох краще, ніж удвох. Куди ти, туди й я, що звелиш, – усе зроблю.

– Салім-богатир відпустив його. Було їх двоє, а стало троє.

Як потягне він у себе воду, річка міліє, а випускає – знову стає повноводою.

Підійшов до нього Салім і питає:

– Хто ти такий і що тут робиш?

– Звати мене Пийводою, – відповів той,– а чекаю на

Саліма-богатиря.

– Що тобі треба від нього?

– Хочу боротися з ним.

– Я Салім-богатир, давай боротися.

Салім і цього богатиря кинув об землю, і той промовив:

– Ей, богатир, я скоряюсь тобі. Візьми мене з собою, може колись у пригоді стану.

Салім і на його прохання зважив. Було їх троє, а стало четверо. Ідуть вони, йдуть, аж дійшли до одного міста.

– Відпочиньте трохи,– сказав Салім, – а я піду роздобуду чогось попоїсти.

Товариші погодилися. Заходить богатир до міста, дивиться – кухар варить плов аж у десятьох казанах, а навколо чеканить сорок череванів. Підійшов Салім до кухаря й каже:

– Нас четверо. Ось гроші, насип нам плову.

– Ні, ні, – відказав той,– цей плов я зварив тільки для міських вельмож і нікому більше його не дам.

Царевич довго не роздумував, штовхнув кухаря мізинцем – той лише п’ятами блиснув. їдці посхоплювалися з місця, кинулися до богатиря. Салім усіх порозкидав, порозганяв, сіли вчотирьох до казана й виїли увесь плов.

Містом одразу чутка загула, що з явився богатир, якого не змогли подужати сорок вельмож.

– Що ж то за богатир такий? Ану хоч погляньмо на нього,– заметушилися міщани.

Бачить Салім, що люди когось шукають, та й питає:

– Чого так метушитеся? Коли шукаєте когось одного, то це я, а коли багатьох, то не знаю.

– Одного богатиря шукаємо, – відказують міщани.

– Я і є той богатир. Заходжу сьогодні до вашого міста, підходжу до кухаря й прошу, аби дав нам на чотирьох плову, а він – ні. Я штовхнув його мізинцем, він тільки п’ятами блиснув. До мене кинулися їдці. Я їх порозкидав та порозганяв. Зі мною прийшли три побратими. Тож підіть до падишаха й скажіть, хай почастує нас, а ні, то нехай готує своїх вояків до бою.

Доповіли про це падишахові. Той спочатку хотів був битися, але потім злякався і запросив богатирів у гості. Після бенкету сказав Салімові-богатиреві:

– Я одружуватися поки що не маю наміру. Краще віддайте її аа мого побратима Підіймикаменя. На всьому світі нема дужчого за нього. Та й від мене нічим він не гірший.

Падишах погодився і віддав свою доньку за Підіймикаменя. Від’їжджаючи, Салім дав богатиреві миску молока.

– Завжди поглядай на цю миску. Як тільки молоко почервоніє, знай, що я в небезпеці, й поспішай на допомогу, – сказав і разом з Верничинором та Пийводою рушили далі.

Сім днів і сім ночей ішли богатирі, поки дісталися до іншого міста.

Біля брами Салім сказав побратимам: і – Ви побудьте тут, а я піду роздобуду щось поїсти і вас погукаю.

Зайшов Салім-богатир до міста, пішов на базар, накупив коржів, рису, м’яса, олії, відніс до однієї старенької бабусі, узяв кілька великих казанів, зварив обід, а тоді покликав побратимів.

Попоїли вони плову, попили чаю й сіли відпочити, як ураз почули голосіння.

– Що воно за галас? – запитав Салім-богатир у бабусі. В – Е, хлопче, краще не питай,– відповіла старенька,– Є тут у нас став, а в тому ставі з’явилося якесь чудовисько. Щодня воно з’їдає одну корову й одну людину. Сьогодні дійшла чер-га до падишахової доньки.

Устав Салім і попрямував до ставу. Приходить на берег, а там сидить чарівна дівчина. Підійшов богатир до неї й каже:

– Я йду здалеку й дуже стомився. Дозволь пристати від- ‘почити біля тебе.

– Ні, ні,– промовила дівчина,– зараз із ставу вилізе чудовисько. Воно мене з’їсть і тебе.

– Гаразд, як має воно тебе з’їсти, то хай уже їсть і мене, – одказав богатир, поклав голову дівчині на коліна.– Розбуди мене, коли вилазитиме те чудовисько.

Салім задрімав. Невдовзі випірнув дев. Але дівчину огорнув такий жах, що вона аж заніміла й не змогла розбудити богатиря. З очей у неї покотилися сльози, й одна з них упала Салімові на щоку. Прокинувся він, зирк, а дев уже виліз із води й мовчки дивиться на них. Підвівся Салім-богатир, вихопив з-за пояса кинджал – і чудовисько впало мертве. Тоді взяв дева, відніс на майдан під мечеть 38 і повернувся до дівчини.

– Іди додому, тепер ти вільна,– сказав їй.

Та коли прийшла вона до палацу, падишах розгнівався й закричав:

– Ти чого прийшла? Зараз чудовисько вилізе, зруйнує місто і всіх поїсть!

– Тату,– відказала дівчина, – прийшов один богатир, убив чудовисько й визволив мене.

Цар не повірив і послав до ставу своїх людей. Ті прийшли й побачили кривавий слід од ставу до мечеті. Пішли туди, а на майдані мертвий дев лежить. Одразу пішли вони до падишаха й розповіли все, що бачили.

Падишах звелів:

– Хто здолав чудовисько, хай з’явиться до мене.

Понасходилося чимало, та один поперед одного: «Я здолав».– «Ні, я здолав». Тоді володар і каже:

– Чудовисько здолав той, хто забере його з-під мечеті.

Пішли самозванці, але не змогли навіть зрушити дева з місця. Ніхто більше не сперечався. Тоді скликав падишах людей і спитав:

– Чи не приходив до міста хтось із чужинців?

– У однієї бабусі спинилося троє чужаків, – відповіли люди.

– Підіть і приведіть їх, – звелів падишах.

Покликали богатирів.

Котрий із вас здолав чудовисько? – запитав володар.

– Я,– відповів Салім-богатир.

– Якщо це правда, то забери його звідси.

Усі похвалили його.

– Хоробрий чоловіче, – мовив падишах, – ти визволив наш народ, а моїй доньці дав друге життя, проси, чого бажаєш, нічого не пошкодую.

– Мені не треба нічого,– відповів богатир.

– Коли так,– сказав володар,– то віднині моя донька буде твоєю дружиною.

– Я маю побратима, він нічим не гірший за мене. Віддайте вашу доньку за нього,– попросив Салім.

Справив падишах весілля й віддав доньку за Верничинора.

Після весілля Салім-богатир поставив миску з молоком у кімнаті другого свого побратима, й рушили вони з Пийводою далі.

Йшли вони кілька днів і кілька ночей, аж дісталися до великого міста. Зайшли гуди й довідалися, що править цим містом дівчина незрівнянної вроди. До неї сваталися царевичі й інші знатні особи, але володарка оголосила, що вийде за того, хто виконає четверо її завдань. Однак завдання ті були такі важкі, що ніхто не міг з ними впоратися.

Салім-богатир запитав, куди треба йти, щоб одержати завдання. Йому показали.

Прийшли богатирі й чекають. Побачила їх дівчина із замку и сказала своїм радникам:

– Підіть та приведіть отих бідолах.

Підійшли радники до богатирів і питають:

– Ви перед тим, як прийти сюди, подумали про те, Що можете лишитися без голів?

– Так, подумали,– відповів Салім.

Привели їх радники до володарки. Тій стало жаль Саліма-богатиря, вона й каже:

– Вродливий юначе, завдання мої смертельні. Краще не губи молодої душі, а їдь своєю дорогою.

– Не турбуйся про мою душу! – сказав богатир. – Той, хто загинув переді мною, був твоєю останньою жертвою.

– Коли так, то хай буде, що буде, – промовила дівчина. – Завдання перше. Маю я летючого коня. Ти сядеш на нього, візьмеш у руку чашку з молоком, тричі облетиш навколо он того чинора й опустишся на землю. Якщо вихлюпнеш хоч краплю молока, позбудешся голови.

– Гаразд, давайте коня,– сказав богатир.

Привели коня. Сів на нього Салім, узяв у руки чашку з молоком, махнув нагайкою і полетів. Облетів раз, і таки вихлюпнув трохи молока. Гірко заплакав він, сльози так і покотилися в молоко. Чашка знову стала повна. Богатир обережно взяв її і зліз із коня.

Побачила дівчина, що чашка повна, й каже:

– Добре, – сказав Салім-богатир.

Пішов він до річки. Пийвода випив воду, й річка зовсім зміліла. Довго шукав богатир, але таки знайшов скриньку під великим каменем і приніс дівчині. Та відкрила, дивиться – та сама. Похвалила вона богатиря й каже:

– Двоє завдань ти виконав, лишилося ще двоє. Але ти так майстерно впорався з цими двома, що нема більше потреби випробовувати тебе. Я твоя.

– Ні, так не годиться, – мовив богатир, – усяку справу треба доводити до кінця. Кажи, які ще маєш завдання?

– Є у мене морозильна, – каже дівчина, – ввечері зайдеш до неї й зостанешся там до наступного дня.

– Гаразд, показуй, – мовив богатир.

Слуги привели його до морозильні. Відчинив Салім двері, а там така холоднеча, що й хвилини витримати не можна. Замислився богатир

Саме тоді Підіймикамінь побачив, що молоко в його мисці почервоніло. «Наш побратим у небезпеці», – подумав він, хутко зібрався й поїхав до міста, де жив Верничинор. А той його й питає:

– Побратиме, чого ти такий стривожений?

– У моїй мисці закривавилось молоко. З нашим побратимом сталося лихо, – відповів богатир.

Верничинор глянув у свою миску з молоком і побачив, що вона повна крові. Обидва одразу рушили в путь. Одноденний перехід вони долали за годину, дводенний – за дві години й таки встигли Приходять, а Салім-богатир сумний- сумний сидить. Привіталися, розпитали, в чому річ. Салім розповів усе, що сталося.

– Не журися, твоєму лихові легко зарадити,– мовив Верничинор. Пішов він до лісу, вивернув з корінням чотири великі чинори й розклав навколо морозильника багаття. Зайшов Салім-богатир досередини й спокійно заснув.

Уранці прибули слуги, відчинили двері й побачили, що богатир безтурботно спить. Здивувалися вкрай, повідомили дівчину. Та прийшла, знову похвалила Саліма й виклала останнє завдання.

– Маю я двадцять мішків зерна. Ти повинен за одну добу все змолоти.

Богатир погодився. Прийшов Підіймикамінь, узяв зерно й хутко змолов. Дізналася про це дівчина, визнала себе переможеною, запросила Саліма до себе в палац, влаштувала великий бенкет, а після бенкету сказала:

– Богатирю славний, ти виконав усі завдання, і я вийду за тебе заміж.

– Тепер розходьтеся по домівках, а я піду шукати своїх батьків.

Попрощався Салім з побратимами й рушив у дорогу.

Ішов він, ішов, перейшов через велику гору й дістався до річки. А посеред річки – розкішний палац.

«Що воно за палац?» – тільки встиг він подумати, як навколо потемніло, загуло й прилетів на коні дев.

– О, чоловіче, чи тобі жити набридло, що забрів до моєї оселі? Що ти тут робиш? і – Тебе шукаю, – мовив Салім.

– Навіщо я тобі? – спитав дев, чудуючись.

Ти ніколи не чув мого імені? – спитав Салім.

– Я ворог людства, і мені нема до нього діла. Звідки мені знати твоє ім’я? – відказав дев.

– То знай, моє ім’я Погубитель девів, – мовив богатир.

– О, ти жадаєш битися зі мною? – мовив дев і кинувся на богатиря. Сім днів і сім ночей билися вони, а на восьмий День Салім подолав дева. Тоді сів на крилатого девового коня й полетів до замку. Кінь і опустився на майдані перед палацом.

Назустріч вийшла небаченої вроди дівчина й мовила:

– Юначе, це девова оселя. Коли сюди залітає птиця, вона обпалює крила, якщо звір забреде, обпікає ноги. Чого ж ти прийшов сюди? Невже дев не бачив тебе? А коли бачив, то як ти вирвався з його лабет?

– Красуне,– мовив Салім, – заспокойся, дева вже нема.

– Не вірю.

– Хіба не бачиш, чий це кінь? Якби я не здолав дева, хіба зміг би заволодіти його конем?

Почула дівчина ці слова, розстелила на радощах скатертину і взялася пригощати богатиря. Трохи згодом Салім сказав:

– Дівчино мила, чому ти тут, у девовій оселі?

– Я дочка падишаха далекої країни, - мовила дівчина,– Була я однісінька в батька-неньки. Вони любили мене, пестили, голубили. Одного разу закортіло мені вийти в сад. Не встигла я ступити й десяти кроків, як щось страшне схопило мене й принесло сюди. Уже згодом я дізналася, що то був дев.

– Тепер ти вільна. Коли хочеш, відвезу тебе до батьків. Бранка погодилася. Сів богатир на девового коня, посадив

дівчину позад себе, махнув нагайкою і полетів. Летіли вони три дні й три ночі й добулися до міста, де жили красунині батьки. Перед містом стріли вівчаря й сказали йому:

– Піди до падишаха й передай добру звістку – повертається його донька.

Зрадів володар, вийшов назустріч й повів доньку з богатирем до палацу. Дівчина розповіла все, й падишах із вдячністю мовив богатиреві:

– Ти визволив мою єдину доньку з пазурів дева, тож будь моїм зятем.

Богатир дав згоду. Справив падишах весілля й віддав за нього доньку.

Минав час. Раз Салім уві сні тяжко зітхнув. Почула дружина й питає:

– Може, в тебе десь є наречена, краща за мене, що так тяжко зітхаєш?

– Не наречена, – мовив богатир,– Я покинув батьківщину, щоб розшукати своїх батьків. Обходив багато країв, а їх і досі не знайшов.

– Не журися, коханий. Якщо ти їх шукаєш, я теж подамся з тобою, – утішила його дружина.

Вранці богатир попросив у падишаха дозволу і вони разом з дружиною рушили в дорогу.

Багато вони земель сходили, та ніде не стріли Салімових батьків.

Нарешті вийшли до річки й побачили гурт людей, а серед них1 молодого дужака. Той закидав величезного невода, витягав повний риби, а люди набирали в торби й ішли собі.

Підступив богатир до рибалки і попрохав невода. Рибалка дав. Узяв Салім невода, закинув і витяг силу-силенну риби.

Подивився юний рибалка захоплено й запросив богатиря до себе в гості.

Батько в юнака був хлібороб. Увечері повернувся він з поля, Привітався з гостем і питає:

– Ви, бачу, нетутешні, звідки і куди йдете?

– Ми прибули здалеку, сам я з такого-то міста,– мовив Салім. – Розшукую своїх батьків.

– З такого-то міста, кажеш? – спитав старий з цікавістю,–. А хто твої батьки, як їх звати?

– Батько мій був падишахом, мама – пастухова донька...– і богатир розповів про всі свої пригоди.

Вислухав його старий і кинувся обіймати богатиря:

– Сину мій,– мовив.

Прибігла ненька, пригорнула сина, обцілувала. А молодий рибалка й собі кинувся братові на шию.

Усі пораділи, що стрілися.