чукотська казка - Великий Секен, чукотська казка

Жили собі дід і баба.

У них не було дітей і було всього два олені, які паслися на довгій вірьовці тут-таки біля яранги – щоб не втекли в тундру. У сусідів було багато дітей, і дід з бабою заздрили їм. Одного разу сусіди відкочували, і старі ще більше стали нудьгувати.

Дід сказав бабі:

– Бий у бубон!

– Я не годна вдержати бубон в руках.

– Я держатиму, а ти бий! – сказав дід.

Так вони й зробили. Дід тримає бубна, а баба б’є. На звуки бубна прийшли чорти.

– Що тобі од нас треба, бабо? – спитали вони.

– Ми з дідом хочемо сина.

– Зробіть два дерев’яні тюлені і, як проходитиме караван чортів, киньте їх на дорозі.

Удосвіта баба кип’ятить чай, а дід робить тюленів.

Зробив старий тюленів, поклав під подушку і не встиг напитися чаю, як почув шум. Повз ярангу йшов караван чортів. Кинула баба на дорогу дерев’яного тюленя, і зупинився весь караван. Тоді келе закричали:

– Приберіть тюленя з дороги!

– Ні, не приберемо!

– Приберіть, після цього зможете швидко бігати!

– А нам не треба швидко бігати, ми вже старі.

– Я зроблю вас багатими!

– Нам не треба, ми вже старі.

– А що ж ви хочете?

– Сина!

– Ну гаразд. Тільки в мене великі сини, якщо дам, утечуть од вас. Краще попросіть у келе Секена, у нього є маленькі.

Прибрали з дороги тюленя, і караван келе пролетів. Ось наближається караван келе Секена. Кинула баба тюленя на дорогу, зупинився весь караван.

– Приберіть з дороги тюленя,– кричить Секен,– бігатимете, як молоді!

– Не треба!

– Я зроблю вас багатими!

– Не треба!

– То чого ж ви хочете?

– Сина!

– Ні,– сказали дід і баба,– він утече.

Секен хотів дати їм дитину, яка вже вміє сидіти.

– Ні, ми візьмемо найменшого! – з цими словами стара забрала хлопчика до себе в ярангу, а старий прибрав тюленя, і караван Секена пішов далі.

Хлопчик ріс день і ніч. Коли йому сповнилося два роки, він пішов спати до оленів і приходив у ярангу тільки вдень.

Якось уночі прийшов до хлопчика келе і сказав йому:

– Вставай, Секене, пора йти до Танаиргіна по наречену!

– А як же я туди піду?

– Я тобі розповім: прийдеш на місяць, потім на сонце, потім на сузір’я Наускатьємкин і потрапиш до яранги Танаиргіна. Він викине камінь, ти спіймай його ротом, і камінь розлетиться на скалки. Тоді прийдеш у ярангу, господар почне частувати тебе. Хто з’їсть більше, ніж Танаиргін, за того він і віддасть свою єдину доньку. Коли підеш у горішню тундру, не забудь розпороти собі живота, щоб їжа, яку ти з’їси, провалилась крізь тебе, сонце і землю. Коли Танаиргін пошле тебе по череду, ти набери повну камлейку євражчиних хвостів і всип їх у середину череди. А як кинеться на тебе дикий олень, ти зламай йому роги. Підеш у горішню тундру – скажеш матері, щоб не турбувалася, коли тебе буде видно, як маленьку хмарку. Тільки хай вона нічого не каже старому.

Пішов Секен додому, сказав матері, що він поїде до Танаиргіна сватати його доньку.

– Ні, не їдь,– відмовляла стара, – тебе уб’ють там!

– Не вб’ють. Через два дні я повернуся додому маленькою хмаркою.

– Гаразд,– погодилась мати, і Секен поїхав. Спершу полетів на місяць, потім на сонце, на сузір’я Наускатьємкин, тоді й кинув йому Танаиргін камінь. Секен спіймав його ротом і вмить опинився на зірці. Заходить він до яранги Танаиргіна. Жінка розпалила вогнище й заходилася готувати чай.

– Поки закипить чай, дай нам, жінко, щось поїсти! – сказав Танаиргін.

Стара подала їм кита на великому дерев’яному блюді. З’їли вони удвох кита. Питає господар гостя:

– Ще хочеш їсти?

– Хочу! – відповідає гість.

Стара подала моржа. З’їли.

– Ще? – питає Танаиргін у Секена.

– Давай іще!

У Секена вся їжа провалюється в діру крізь небо, сонце і землю. Подала господиня нерпу. З’їли. Подала тюленя. І того з’їли.

– Ще? – спитав старий.

– Ще! – сказав Секен.

– Ну тебе, як видно, дурничкою не нагодуєш! – І вони почали пити чай. Потім господар сказав: – Завтра вранці приженеш усю мою череду оленів до яранги.

Танаиргін знав, яка велика в нього череда і що її спершу треба розділити на частини, – тільки тоді можна пригнати, та й то це не під силу одній людині.

Уранці пішов Секен, набрав повну камлейку євражчиних хвостів. Як тільки побачив Секена вожак табуна, вихором помчав до нього, хотів розтоптати. Схопив Секен вожака за роги, заломив голову, і роги залишилися в руках Секена, а олень сховався в череді. Тоді Секен висипав на землю хвости, вони перетворилися на пастухів-невидимок і погнали всю череду додому.

Вийшов Танаиргін і спитав, де ж дикий олень?

Показав йому Секен роги та й каже:

– Ось він!

Одвернувся Танаиргін од Секена, нічого не сказав.

– Я хочу пити!

– Іди до яранги.

Зайшов Секен до яранги, перевернувся в комашку зі світлою цяточкою на голові і шатнувся по всіх закапелках. Заліз і в ящик, у якому ховали його наречену, і тут став знову Секеном. Увечері згадав Танаиргін про Секена і побіг у ярангу. Почав прислухатися, чує – його донька і Секен сміються. Відчинив батько ящик, а там уже дитя є.

Тоді поділив навпіл свою череду старий Танаиргін – одну половину залишив собі, а другу доньці віддав. І пішов караван – попереду Секен із списом в руках, за ним – череда оленів, а позаду дружина з дитиною в теплих нартах. Довго стояв старий Танаиргін, проводжаючи свою доньку, аж поки караван не зник з очей.

Сидить на оленячих рогах Секенова мати і дивиться в небо. Бачить вона маленьку-маленьку хмарку. Почала та хмарка наближатися до землі. Дивиться стара – хтось стоїть на хмарці. На радощах заспівала:

– Треба чай готувати, мій син до мене поспішає.

Почув дід бабину пісню, питає:

– З ким це ти, стара, балакаєш?

– Та так, сама з собою.

Ось уже зовсім близько хмарка. Мати розпалила вогонь, почепила чайник і пішла зустрічати сина.

Зіскочив з хмарки Секен, обняв матір і побіг назустріч дружині, а тим часом пливуть і пливуть олені і цілими табунами сходять із хмар на землю. Ось уже й теплі нарти торкнулися землі й зупинились. Секен вивів звідти свою дружину з дитям, і стало довкола видно-видно.

Стоять дід із бабою, роти від подиву пороззявляли. Махнула рукою Секенова дружина – враз наче з землі вродилася біла, як сніг, і велика, як сопка, яранга.

Увійшла невістка в ярангу, махнула другою рукою – і заблищав довкола мідний посуд. Присіла вона посеред яранги – перед нею з’явилася біла кабиця, і запалав у ній вогонь, закипів великий казан з цілими оленями. Підняла білий полог Секенова дружина і покликала старих. Тоді Секен сказав батькові:

– Іди, батьку, в сусіднє стійбище, скажи, що в нас завтра свято.

– Як же я піду? Там сміятимуться і не підуть до мене.

– А ти запроси: прибудуть – добре, а не прибудуть – байдуже!

Пішов старий кликати сусідів. Приходить він у стійбище, запрошує до себе в гості, а сусіди з нього сміються:

– Так у тебе ж, діду, оленів немає! Чим же ти частуватимеш?

– Син привів багато оленів.

Засміялися сусіди:

– Мабуть, якийсь харпак?

– Ні, ні, ходімте!

І от заради цікавості, сміючись, пішли багаті чукчі:

– Ну, старий, веди!

Невдовзі уже й ярангу видно.

– Де ж твоя яранга? – питають.

– Ось вона!

– Та чи ти сповна розуму? Це ж кучугура снігу!

Підходять, справді – яранга! Заходять, озираються. Вийшов до них Секен. Привітався і запросив сісти. Вийшла з-за полога дружина й почала частувати гостей. А вони і чаю не п’ють, і м’яса не їдять – усе на господиню дивляться. Повернулися гості додому, зібралися в одну ярангу і вирішили:

– Треба вбити Секена!

А Секен лежить дома в полозі та й каже жінці:

– Послухай-но, жінко, що вони говорять – хочуть мене вбити!

Вранці прийшли багатії-сусіди і кличуть Секена на полювання. Секен пішов з ними.

От вони забрели далеко в тундру і сіли відпочивати. Один викресав вогню. Секен нагнувся прикурити. У цей час другий ударив його ножем у спину. Упав на землю Секен. Багатії схопились і побігли до його яранги.

Біжать, захекались. Передній добіг до яранги й одразу вкляк на місці. Прибігли й інші. Бачать – сидить Секен у яранзі і п’є чай. Підвелися багатії і пішли додому, наче побиті пси. Прийшли, спитали в найстаршого чукчі:

– Скажи, діду, ти багато прожив на світі. Ми вбили людину, а вона ожила. Як це могло статись?

Подумав старий і сказав:

– Ви не людину вбили, а її тінь.

На ранок багатії знову прийшли до яранги Секена. Побачив їх Секен і питає:

– Зібралися на полювання? Візьміть і мене!

– Ми за тобою й зайшли!

Пішли. Як тільки зникла з очей Секенова яранга, багатії напали на нього, порубали на шматки й розкидали по тундрі. Налетіли ворони, поклювали все – і сліду не лишилося. Засміялися багатії і сказали:

– А тепер спробуй, оживи!

Похнюпилися багатії і мовчки подалися додому. Відійшли трохи, питають один в одного: «Що таке? Що це таке?» Вирішили запросити Секена на свято, кинути в глибоку яму й засипати землею.

Запросили. Секен приїхав з дружиною і дитиною. Під час танців дав йому господар бубон і попросив станцювати. Узяв Секен бубон і потихеньку сказав жінці:

– Візьми дитину на руки! Як тільки я впаду в яму, ти одразу ж падай за мною!

Пішов Секен у танець і впав у яму. Дружина – за ним. Так вони падали, падали, поки не опинилися в нижній тундрі. А там сидить старий келе і питає в них:

– Чого прийшли?

– Ми не самі прийшли, нас скинули сюди!

Тоді старий келе сказав своїм маленьким чортенятам.

– Проведіть їх на землю. Та прив’яжіть до нарти скаженого оленя.

Сидять багатії в яранзі, радіють, що позбулися Секена. Саме нагодився старий чукча. Вони йому розповіли, що зробили з Секеном. Похитав головою старий та й каже:

– Лихе зробили. Від лихого і вам лихо буде.

Прогнали старого багатії. Зненацька з-під землі – комашка вилазить, а за нею – ріг оленя. Сидять багатії і дивляться. Аж ось другий ріг показався, за ним голова оленя, потім шия і нарешті весь олень. За оленем з’явилися нарти, а на нартах Секен з дружиною й дитям, а за нартами на вірьовці – скажений олень. Як почав скажений олень гасати по колу та стрибати – усіх багатіїв утоптав у землю. А Секен із сім’єю поїхав додому.