казахська казка - Добрий і злий, казахська казка

Одного разу Злий вирушив у далеку дорогу. Він дуже стомився і ледве волочив ноги.

Дорогою наздогнав його на коні Добрий.

Поговорили вони, аж виявилося, що йдуть в одне й те саме місце.

– Посади й мене на коня! – почав благати Злий. – Я дуже стомився.

– Коневі важко везти двох,– відповів Добрий.– Краще зробімо так. Я поступлюся тобі місцем. Доїдь верхи он до того дерева, залиш там коня, а сам далі йди пішки. Я підійду, сяду на коня і знову тебе наздожену. Так і будемо їхати з тобою одним конем по черзі.

Сів Злий на коня й поїхав уперед. А Добрий пішов слідом за ним. Ось підходить він до дерева і дивиться – нема коня. Обдурив його Злий і поїхав, куди йому заманулося.

Іде Добрий далі, аж трапився йому густий ліс. Бачить – стоїть хатинка.

Ото й вирішив Добрий тут відпочити.

У хатинці не було нікого, але у величезному казані варилося м’ясо.

Здивувався Добрий: «Господаря нема, а обід вариться. Дивно!..»

Умочив пальця мандрівник у казан, покуштував обід і поліз на горище спати.

Не встиг він заплющити очі, як увійшли до хати вовк, лисиця і лев.

– Ой-ой, – стривожилася лисиця, – хтось куштував наш обід.

– Ніхто не куштував! – заспокоїв її лев.

Стали звірі обідати й розповідати, хто як час провів.

Руда й каже:

– В одній занедбаній оселі я знайшла скарб. У землю закопано горщик, повний золота. Доведеться його стерегти.

А вовк мовив:

– У бая хворіє дочка красуня. Батько обіцяв віддати її заміж за того, хто вилікує дівчину. А я знаю надійний спосіб од хвороби. В байській отарі є ряба овечка. Треба вирізати у неї серце й натерти ним тіло дівчини. Тоді вона швидко видужає. От сьогодні я пильнував рябу овечку.

Тепер левова черга розповідати:

– Щоночі я краду одного коня з байського табуна. А хазяїн і не знає, хто це робить. Він обіцяв віддати цілий табун тому, хто зловить злодія. А я не боюся – мене жоден кінь не наздожене. Але в тому табуні є маленьке лоша, тільки воно одне може мене наздогнати.

Пообідали звірі й полягали спати.

А рано-вранці покинули вони хатинку. Слідом за ними пішов і Добрий.

Дістав він одяг знахаря, прийшов до бая та й каже:

– Я можу вилікувати твою дочку.

Бай дуже зрадів і запросив Доброго до юрти.

Наказав Добрий спіймати рябу овечку й вирізати у неї серце. Натер ним тіло дівчини, і вона видужала.

Одружився з нею Добрий і пішов шукати занедбану оселю, про яку розповідала лисиця. Викопав той горщик з золотом і пішов до бая, власника кінського табуна.

– Що ти даси мені, коли я спіймаю злодія, який щоночі краде у тебе по коню? – запитав Добрий.

– Я дам тобі цілий табун коней! – пообіцяв бай.

Пішов Добрий до табуна, осідлав маленьке лоша й став чекати на лева Вночі підкрався лев, схопив коня і помчав у степ.

Добрий кинувся за ним, наздогнав і вбив його.

Наступного дня Добрий одержав од бая табун коней і відвів його у свій аул.

Минув рік, і Добрий зустрівся із Злим.

Добрий уже став заможним, а Злий – бідним. Крізь старий драний халат світилося голе тіло, а з малахая стирчало клоччя брудної вати.

– Я винен перед тобою,– пробубнів Злий,– Я вкрав твого коня, але добра він мені не приніс. А ти й без коня розбагатів. Як прийшло до тебе таке щастя?

Розповів йому Добрий, як він потрапив у хатину та підслухав розмову звірів і яку вигоду добув для себе з того всього.

Попрощався Злий і поспішив у ліс. Натрапив і він на ту хатину, про яку розповідав Добрий. Побачив у казані варене м’ясо, наївся досхочу, запив сурпою й поліз на горище відпочивати.

Незабаром прийшли до хатини вовк і лисиця.

Заглянула лисиця в казан і закричала:

– Ой-ой, хтось з’їв наш обід!

Почали вони шукати ненажеру і знайшли його на горищі.

Від Злого й духу не залишилося...

* Сурпа – напій.