японська казка - Соломинка, японська казка

Жив собі колись у провінції Ямато бідний-пребідний, але добрий душею парубок.

Не мав він і жменьки рису, тож одного дня вирушив до храму Хаседзі, побудованого на честь богині милосердя Каннон.

– Милосердна Каннон, допоможи мені! Я згоден на будь-яку роботу,– почав він благати.

Двадцять днів молився він, а вранці двадцять першого приснився йому дивний сон.

Явилася йому богиня Каннон і сказала:

– Не гребуй навіть першою-ліпшою дрібницею, що попаде тобі в руки.

Парубок прокинувся.

– Спасибі тобі, милосердна богине, за пораду.

На радощах парубок кинувся бігти, але ненароком спіткнувсь і впав. А коли підвівся і хотів обтрусити одяг, побачив на ньому соломинку. Хотів і її струсити, але передумав. «Навіть найменшої дрібниці не треба викидати»,– згадав він і подався додому.

Іде та йде, коли це – гедзь над головою задзижчав. Парубок його одганяє, а гедзь усе кружляє над ним, мало на ніс не сідає.

Нарешті парубок спіймав гедзя, обмотав соломинкою і прив’язав до прутика.

Саме тоді трапилась йому на дорозі мати з хлопчиком, сином знаменитого воїна-самурая, у супроводі слуг. Хлопчик помітив гедзя на прутику та й ну кричати:

– Хочу це! Хочу це!

Слуга спитав у парубка:

– Ти б не віддав нам того гедзя?

– А чого ж ні, віддам.

Хлопцева мати віддячила парубкові трьома мандаринами.

«Ну от, за соломинку дістав три мандарини», – зрадів парубок і пішов далі, закинувши на плече палицю з прив’язаними до неї мандаринами.

Іде та йде, аж бачить – сидить на узбіччі знеможена дочка якогось вельможі, а навколо неї – розгублені слуги.

Парубок, зацікавлений, підійшов ближче.

– Гей, добрий чоловіче, ти не знаєш, де тут джерело? Нашу панночку мучить пекельна спрага! – звернувся до нього слуга.

– На жаль, води тут немає. Та ось у мене мандарини, хай панночка з’їсть їх: може, вгамує спрагу.

Добрий парубок віддав панночці мандарини. Вона з’їла їх з такою насолодою, як дорогі ласощі, і відразу збадьоріла.

– Дякую! Ви мене просто врятували!

І панночка подарувала парубкові шмат шовку.

«Який чудовий кінь!» – подумав парубок.

Зненацька кінь спіткнувся, впав на землю і не ворушиться.

І самурай, і зброєносець заметушилися, взялися коня напувати, гладити йому шию, та марно – кінь був мертвий. Довелося позичити нового коня у селян.

– Шкода, такий був гарний кінь! – сказав парубок.

– За нього ж стільки заплачено! Та й куплено в далеких краях,– зітхнув зброєносець.

Парубок йому на це:

– То, може, віддасте його мені? Не задурно, а за шмат шовку.

– Гаразд. Роби собі з ним, що хочеш!

Зброєносець узяв шовк і кинувся доганяти свого пана.

Парубок оглянув коня. Що довше розглядав, то більше він йому подобався.

– Благаю тебе, поверни його до життя! – звернувся парубок до богині Каннон.

І раптом сталося чудо: кінь звівся на ноги й заіржав.

– Кінь воскрес! Кінь воскрес! – радів парубок.

Повз нього проїжджав селянин, що переселявся з найближчого села кудись-інде.

– Хороший кінь! Може, вдаримо по руках: ви мені коня, а я вам – дім і поле?

– Гаразд.

Отак парубок виміняв за коня дім і поле.

Отож і вийшло, що соломинка обернулася добром і великими гараздами.

Кажуть, відтоді парубок почав сумлінно працювати і став заможною людиною.