білоруська казка - Пшеничний колосок, білоруська казка

Жила собі у дворі курка Цокотушка, гусак Шипун та індик Белькотун.

Курка доглядала своїх курчат, греблася на смітнику, шукала зернятка. А гусак Шипун та індик Белькотун тільки походжали туди-сюди двором, мов ті поважні пани і весь час сперечалися між собою про те, хто з них найважливіший та найрозумніший.

– У мене голова велика, – хвалиться гусак, – тому й розуму більше.

Індик з цим не погоджувався.

– Голова у тебе велика, це правда, та дурна, як чобіт,– казав він.

Ну, хай собі голова дурна,– відповів гусак, – зате ніс який у мене! Міцний, твердий, гарний... А у тебе що за ніс – сміх та й годі! Черв’як, а не ніс!

І гусак, і індик були великі ледацюги. їжу шукати для себе лінувалися, тому частенько голодували. Коли б не годувала їх так-сяк господиня, то давно б цих ледацюг і на світі не було.

Якось знайшла курка біля тину пшеничний колосок. Зраділа колоскові, засокотала на весь двір:

– Ко-ко-ко! Дивіться, який гарненький колосок я знайшла.

Почули таку новину Шипун і Белькотун.

Ану, показуй!

Курка показала їм колосок. Індик понюхав своїм носом-черв’яком.

– Так, так, – сказав він,– колосок і справді гарний. Треба його змолотити.

– Ага, ага,– погодився і гусак.– Треба змолотити. Тоді будуть зернятка. А вони смачні... Ага, ага!

Добре,– сказала курка.– А хто його змолотить?

– Тільки не я! – відповів гусак.– Я товстий, мені важко ціпом махати.

– Невже ти хочеш, щоб я молотив! – палко забелькотів індик.– Я тобі не парубок!

Ну, добре,– сказала курка,– я сама змолочу.

Пішла вона на тік, узяла ціпа й змолотила пшеничний колосок. Принесла зернятка й радіє.

– Дивіться, які гарні зернятка. Червоненькі, пузатенькі. Вони, напевно, смачніші од ячмінних.

Підійшли до зерняток і гусак з індиком.

– Так, так, сказав індик.– Гарні зернятка.

Ага, ага,– підтвердив гусак.– Аж шкода клювати їх.

– І не слід клювати – їх треба змолоти та спекти паляницю,– дав розумну пораду індик.

– Ага, ага,– погодився гусак,– паляниця м’яка, як мій пух. А смачна яка!

– Добре,– сказала курка.– А хто змеле пшеничні зернятка?

– Тільки не я! – буркнув гусак.– Мені важко до млина ходити.

– І не я! вигукнув індик.– З такою простою працею і дурний гусак упорається.

– Ну що ж,– сказала курка,– якщо так, то доведеться мені самій іти до млина.

Всипала вона зернятка в торбинку і понесла в млин. Там змолола й принесла борошно додому.

– Ой, яке білесеньке борошно! – засокотала на весь двір курка.

Індик понюхав борошно.

– Так, так,– сказав він,– гарно пахне. Що ж, смачні булки будуть.

Ага, я ж казав, що смачні! – вставив слово й гусак.

– Ну, а хто спече з цього борошна паляниці? – запитала курка.

Гусак покрутив своєю великою головою:

– Я не вмію...

Індик відповів:

– Я хоч і вмію, але не хочу. Нехай гусак пече.

– Ну добре,– сказала курка,– тоді я сама спечу.

Знайшла вона під повіткою діжу і розчинила тісто. Потім нарубала дров і затопила піч.

Коли тісто піднялось, курка наробила чудових паляниць, посадила їх на лопату і в піч.

Паляниці почали пектися. І такий приємний дух пішов по всьому двору, що в гусака та індика слинка потекла.

А треба сказати, що вони давно вже нічого не їли і так зголодніли, що й сперечатися перестали, хто з них найважливіший та найрозумніший.

– Ходімо до хати,– сказав індик,– мабуть, паляниці вже готові.

– Ага, ага,– відповів гусак,– ходімо, братику, до хати.

Прийшли індик та гусак у хату, а там курка паляниці

з печі виймає.

– Так, так,– весело заговорив індик,– саме вчасно прийшли.

– Ага, ага,– захитав головою гусак і перший подався до столу. Індик – за ним.

Курка зупинила їх.

– Постривайте! Не поспішайте, панове! Перш ніж сісти за стіл, дайте відповідь на моє запитання.

– Давай своє запитання! – сердито просичав гусак. Тільки швидше.

– Так, тільки швидше,– забелькотів індик.– А то дуже їсти хочеться.

– То слухайте! Хто пшеничний колосок знайшов?

– Ти, курко, відомо, ти знайшла, відповіли індик та гусак в один голос.

– Хто змолотив колосок?

– Ти, курко, змолотила.

– Хто зернятка до млина носив?

– Ти носила...

– А хто дров нарубав, піч затопив, паляниці спік?

Переглянулися між собою індик та гусак і відповіли:

– Ти, відомо... За це тобі й слава!

– От що,– сказала курка Цокотушка,– кому слава, тому й паляниці. А ви, ледарі, ідіть геть звідси! Ко-ко-ко! Дітки, біжіть до мене швидше.

Позбігалися з двору курчатка, і почала курка частувати їх свіжими паляницями.

А голодні ледацюги індик і гусак знову засперечалися, хто з них найважливіший та найрозумніший.