японська казка - Мандри Котаро, японська казка

Давно колись у невеликому селі біля моря жив собі неслухняний хлопець на ім’я Котаро, який пускав повз вуха все, що йому радили мати й односельці.

По смерті матері Котаро так знахабнів, що всі люди його зненавиділи й обминали десятою дорогою. Залишатися в рідному селі було нестерпно, і хлопець надумав стати Момотаро, про якого змалечку наслухався, і зажити в розкошах.

Отож спродав він хату з усім майном, купив собі човна і, набравши харчів, вирушив на ньому в море.

На відміну від Момотаро, він не прихопив із собою ні собаки, ні фазана, а плив сам-один. Всюди, куди сягало око, були тільки небо й море, і Котаро незабаром охопив страх.

Десь через місяць над хвилями показався острівець. Невимовно зрадівши, Котаро підплив до нього й зійшов на берег.

«Чи є тут чудовиська? І де лежать скарби?» – думав він, заглядаючи у всі закутки, але нічогісінько не знаходив. Острівець здавався безлюдним.Та раптом у траві Котаро помітив щось схоже на іграшковий замок. Нахилив голову, придивився – навколо нього метушилося безліч малесеньких, як мурашки, створінь.

Котаро нарешті здогадався, що потрапив на острів Карликів, які саме билися між собою. Вояки з кісками, в маленьких, як рисинки, шоломах, верхи на конях завбільшки з квасолину розмахували мечами і пищали, мов комарі.

Котаро зареготав, схопив пальцями одного вершника – видно, полководця – разом із конем і поставив на долоню. Роздивився його і, вирішивши взяти собі на згадку, засунув у коробочку, а решту війська заходився душити. Карлики кидалися йому на ноги і завдавали дошкульних, як уколи голкою, ударів мечами.

Врешті-решт Котаро побачив, що на цьому острівці немає якихось дорогоцінних скарбів, і вирішив перебратися на інший. Сів на човен і через кілька днів підплив до другого острівця.

Але й тут Котаро не побачив ні людей, ні їхніх осель.

Він уже втратив надію і присів відпочити на пагорбі. Аж раптом до нього підскочила й зупинилась якась тварина, схожа на гнідого коня. Хлопець відразу зміркував, що кінь перенесе його на той кінець острова, і стрибнув йому на спину. В ту ж мить кінь полетів мов куля, а Котаро в обличчя боляче хльоснув вітер.

На березі якоїсь річки кінь хвилину постояв, а тоді побрався вгору схилом, що заріс деревами з товстими стовбурами. Котаро тремтів – так боявся впасти.

Аж тут хтось зняв його з коня.

«Що зі мною буде?» – подумав Котаро.

В ту ж мить пролунав гучний голос:

– Ха-ха-ха! На блосі сидить якась дивовижна істота!

Тоді Котаро здогадався, що потрапив у Країну Велетнів, що їхав верхи на блосі, а вона повзла по нозі одного з них.

«Тільки б не розчавили мене пальцями!» – подумав переляканий хлопець.

Велетень поставив Котаро на долоню, забіг у високу, мов гора Фудзі, хату й гукнув:

– Мамо, я спіймав комашку, схожу на людину!

«Якщо в них дитина така здоровенна, то яка ж її мати?» – здивувався Котаро і глянув угору. Хтось крутив велике, наче млинове, колесо і пряв нитку, але всього його не було видно.

– Поклади її в мішечок, щоб не втекла! – порадила мати.

«Оце попав у халепу!» – стурбовано подумав Котаро і почав шукати в мішечку дірочку, щоб урятуватися.

На щастя, у шві була тріщина, і Котаро, радий-радісінький, вискочив з мішечка.

Тікав він щодуху протягом кількох годин, поки нарешті зупинився перепочити під безлюдним, як йому здалося, пагорбом.

– Я думав, він дременув, а виявляється, сидить біля хати! – промовив той самий велетень і засунув Котаро в коробку завбільшки з комору.

«Яка жахлива кара спіткала мене за те, що не слухався матері! Навіть жити не хочеться»,– подумав хлопець і гірко заплакав, а тоді відкрив коробочку з карликом – мовляв, погомоню з ним і трохи смуток розвію. .

Та дивна річ – карлик був мертвий.

«Видно, навіть карлики не можуть знести ганьби і відбирають собі життя. А я, дурний, терплю такий сором!»–дорікнув собі Котаро і знову розпачливо захлипав.

Через якийсь час його вийняли з коробочки й поставили на величезну долоню. Він прислухався, чує – його продають хазяїнові балагана.

Після того Котаро возили вулицями галасливого міста й за невеликі гроші показували людям.

– Дивіться, дивіться на хлопчика, який не слухався мами і через те став отакий маленький! – від ранку до вечора кричав хазяїн балагана.