Леонід Шиян - Пригоди Босмінки. Розділ №4 – В полоні пухирника, Леонід Шиян

Босмінка ніяк не могла заспокоїтися:

– Ну й смішно ж тебе звуть! Пузанчик!..

Жучок хотів образитися, але згадав, що вони ж тепер друзі, і розсміявся й собі:

– Авжеж, Пузанчик. Що вдієш, коли маєш таке кругленьке черевце!

Босмінка розповіла про свою біду.

– Мама, кажеш, і тато? – перепитав Пузанчик. – Та їх, мабуть, течія понесла. Пусте, знайдемо!..

– Справді?!

– Авжеж! Сказав, знайдемо – отже, знайдемо. Пузанчик не обманює! Босмінка повеселішала. Оце справді друг! З таким не пропадеш!

Попоївши, вони рушили в дорогу. Пузанчик перший помітив на поверхні води тонесеньку трісочку. її повільно несло за течією.

– Під’їдемо? – запропонував Пузанчик.

Вони видерлися на трісочку і зручно вмостилися на ній. Пузанчик на передньому кінці трісочки ніс дозор. Босмінка, спустивши у воду хоботок, правила ним, ніби веслом.

Настрій в обох був чудовий. День випав теплий, погожий.

Легкий вітрець ледь шелестів у прибережному комиші.

У просоченій сонцем воді пустувала зграйка дрібних рибчинок. Одна з них пристала до трісочки і, відкопиливши губу, дурнувато роздивлялася Босмінку. Видно, ніяк не могла вирішити: їстівне воно чи ні?

Босмінка, про всяк випадок, відсунулася назад.

Нарешті, задовольнивши свою цікавість, рибка відстала.

На завороті річки друзям довелося пережити кілька неприємних хвилин.

Коли трісочка порівнялася з заростями очерету, на поверхні раптом з’явився жук Гладиш – справжнісінький живий човник з довгими ніжками-весельцями. Плив він – так уже в Гладишів заведено – догори черевцем. Опущений на груди хоботок був гострий, мов жало.

– Водяна бджола! – придушено скрикнув Пузанчик і позадкував на середину трісочки. Босмінка завмерла.

Та, на щастя, все обійшлося. Гладиш покружляв біля трісочки і пірнув на глибину.

Мандрівники полегшено зітхнули.

Незабаром їх прибило до берега. Трісочка застряла між рослинами, і хоч як силкувалися друзі зіпхнути її, це їм не вдалося.

– Доведеться пливти своїм ходом, – з жалем промовив Пузанчик.

Вони рушили далі, роздивляючись на всі боки: чи не видно десь Босмінчиних батьків?

Надвечір дісталися до великої мілководної затоки. Тут було дуже гарно й затишно.

Вся затока поросла високою рогозою та стрілицею. Над водою стирчали голівки жовтого латаття.

Коло самого берега Босмінка помітила якусь дивну пухнасту рослину. На ній було безліч вузеньких листочків, з-поміж яких голубіли прозорі пухирці.

Нічого не підозрюючи, Босмінка підпливла до одного з пухирців і заходилася оглядати його. її увагу привернули малюсінькі дверцята. Босмінка обережно штовхнула їх – і провалилася в темряву.

– Ой-ой-ой... – пролунав її відчайдушний писк.

Пузанчик приголомшено вирячив очі.

– Пухирник!!!

Пухирник... Рослина-хижак, рослина пастка! Босмінку чекала неминуча загибель.

Пузанчик заметушився, не знаючи, що робити, як врятувати друга.

Нарешті придумав! Він квапливо попрямував до берега. Але вибратися з води було зовсім не просто. Берег у цьому місці був глинястий, слизький, і Пузанчик раз у раз зривався й падав у затоку.

Та ось він помітив очеретину. Кілька листків нависали над берегом. Пузанчик видерся на один і стрибнув на землю.

Невдовзі він знайшов те, що шукав. Під старою сосною лежала міцна довга голка.

Сяк-так завдавши її на плечі, Пузанчик поспішив назад.

От і берег. Жучок ліг на свою тверду, гладеньку спинку і з’їхав у затоку.

І тут виявилося, що легка, суха голка не тоне. Що тільки Пузанчик не робив: лягав на голку зверху, повисав на ній, наче на турніку, – голка не занурювалася.

Тоді Пузанчик здогадався: він ухопив неслухняну голку за кінчик – і потяг під воду.

Швидше! Кілька дужих гребків – і Пузанчик побачив Пухирника. Виставив голку вперед, ніби списа, й, улюлюкаючи, помчав на ворога.

...Отямившись, Босмінка зойкнула і кинулася до дверцят, але вони вже зачинилися.

Босмінка наразилася на колючі щетинки і відсахнулась. Виходу з пастки не було!

Вона почала кричати, благати, але пухирець не відпускав. Дихати ставало дедалі важче. У Босмінки запаморочилось в голові, і вона лягла на бочок.

Поступово її стала поглинати якась їдка рідина. Ось уже защеміло в оці, занив хоботок. Босмінка відчувала, що задихається...

Та раптом над головою щось тріснуло – і Босмінка побачила перед собою соснову голку. Хтось вправно орудував нею зовні, нещадно роздираючи пухирець. Ще трохи – і в його стінці утворилася здоровенна дірка.

Зібравши останні сили, Босмінка кинулася туди і... опинилася на волі.