Леонід Глібов - Як жаби захотіли собі короля, Леонід Глібов

Обридло Жабам, як на гріх,

В болоті жити самостайно;

Ніхто їх не чіпав, дурних,

Жили та гралися звичайно…

Так ні, ще треба би не так,

І стали радить: – Квак та квак!

Чом короля у нас немає?

Усякий дурень теє знає:

Орел – у птиць, Лев – у звірей,

Є королі і у людей,–

Хіба вже ми й не люде?

І докіль так ще буде? –

Розквакались, плигають, скрекотять,–

Приспіла ця робота,–

Рішили зараз же послать

Найбільших десять Жаб на другий бік болота

Просить у Долі короля.

Надвечір посланці вернулись відтіля

І землякам гукати стали:

– Гей, ставте могорич! Ми короля придбали!

І знов клопочуться: як короля стрічать,

Як підступить, як привітать…

Аж чують – щось шумить… всі разом закричали:

– Король! Король летить! – і повтікали.

Тут щось з розгону в воду бух,

А Жаби з переляку: – Ух!

Який же там король став Жабам у пригоді?

Такий король, що сміх, та й годі:

Здоровий-прездоровий пень.

Стоїть він ніч, стоїть він день,

Сплилось багато Жаб великих і маленьких,

Старих і молоденьких.

Повитріщались, мовчки ждуть,

От-от, мов, озоветься,

А пень стоїть, не ворухнеться.

– Ну, що якби йому гукнуть? –

Шепочуть Жаби, – починайте!

Ось цитьте, потривайте…

Чого се він такий чудний?

Неначе неживий?

І зараз плиг одна, плиг друга… він нічого.

І Жаби годі вже мовчать,

Плигають сміло і кричать.

А деякі повилазили на його

Та ще й сміються відтіля –

Не боїмось, мов, короля!

Додумались вони, що із такого дива

Не буде діла,

І почали вередувать:

– Не хочемо! Не треба нам такого!

Ходімте Доленьку благать,

Щоб короля дала живого,

Щоб він усюди походив,

Щоб жаб’ячий народ, болото звеселив! –

І Доля Жабам догодила –

Лелеку королем зробила.

– От, – кажуть Жаби, – сей не так!

Хоч любо глянуть: і крилатий,

І довгоногий, і носатий,

І ззаду й спереду козак! –

Недовго Жаби навтішались,

Бо виявилось те, чого не сподівались.

Лелека зразу холоду нагнав

І Жаб дурних клювати добре став, –

Найбільше молодих вподобав він ковтати:

Що день – десятків два і поминай як звати!

– От тобі, – кажуть, – дожились! –

І знов благати Долю поплелись:

– Ой Доле, змилуйся в пригоді!

Напало лишенько, та й годі:

Король просвітку не дає,

Клює нас та клює!

– А годі вам, не докучайте!

У вас усе недобрий час, –

Сказала Доля, – вибачайте!

Просили двічі – буде з вас. –

Прийшлося Жабам горювати.

– Немає правдоньки, і де її шукати?

Нум плакать, нум… –

І досі нумкають на глум.

Не гріх сказать, що й люди так, як Жаби,

Частенько дурощі снують,

А доснуються до нахаби, –

Тоді вже лихо тчуть.