Олена Швець-Васіна - Як бублик із маком затоваришували, Олена Швець-Васіна

В чепурненькій сільській хаті жили Мама з Донею. Біля хати розташували садочок із різнобарвними квітами. Серед садових рослин виділялися великі поодинокі квітки червоного кольору – маки. Доня з цікавістю слухала мамині розповіді про вогняні квіти:

– Уявляєш, Доню, замість червоних пелюсток у маку з часом з’являється плід – коробочка з маковими зернятками. Дозрілі насінини викидаються на велику відстань в результаті розтріскування коробочки. Також макові зернятка можуть висипатися на вітрі з отворів коробочки, як сіль з сільнички. Насіння маку використовували в їжу ще первісні люди. Ось і ми з тобою зібрали мак в садочку. Давай спечемо ароматні пухкі бублики з маком! І серед них найголовніший – один великий Бублик! А завтра добренько посиплемо їх маковим насінням!

Доня з радісними вигуками закивала голівкою, і, посміхаючись, швиденько пішла з Мамою створювати свої перші бублики дитинства…

Темна нічка з очима-зорями терпляче чекала на зустріч із сонячним ранком. І раптом…

– Рятуйте! Рятуйте!

Бублик прокинувся від писку. Він і раніше чув, як пищали макові зернятка в торбинці, коли бавились та пустували. Але тепер писк був не веселий, а сумний-пресумний. Бублик зиркнув на сволок хати, де на цвяшку висіла торбинка з маком. Торбинка зникла. Бублик прислухався: писк линув вже надворі. Він стрибнув із ще теплої, нещодавно вийнятої з печі, жаровні, на якій дрімав разом з братами, й покотився з хати.

Двором кралась Лисичка, тримаючи торбинку з маком.

«Запорошу всім очі маком… – міркувала руда. – Ніхто й не помітить, як до курника залізу…»

– Ах ти ж злодюжко!! – гукнув хоробро Бублик і кинувся за хвостатою шахрайкою.

Лисиця, побачивши Бублика, дременула в садок. Руда стрімголов мчала через зарослі колючої малини. Вона й не помітила, як, зачепившись за колючки, торбинка надірвалась й макові зернятка посипались на землю. Не помітив цього й Бублик. Бо ледве встигав одбиватись від колючок малини, які грізно шипіли:

– Ось тобі пройдисвіте, щоб не топтав гілочок!

Й боляче кололи Бублика з усіх боків.

Таким чином Бублик і Лисичка пробігли весь садок і нарешті вискочили на пасіку. Руда з розгону скочила на вулик. Він загойдавсь і перекинувсь. З нього вилетіли розлючені бджоли.

– Злодюжка, та ще й шкідниця!! – загули роєм бджоли, накидаючись на Лисичку.

Руда, кинувши торбинку, пустилась навтьоки. Бублик ще довго чув її вереск. То бджоли наздогнали обманщицю в полі, де росла гречка.

Бублик підняв торбинку. В ній залишилось мало зерняток маку. І їх радісний вереск «Дякуємо, бубличок, наш рятівничок!» був занадто голосним для такої кількості. Та Бублик не звернув на це уваги. Він покотивсь до хати.

В хаті Бублик побачив Маму й Доню за столом.

– Мамо, Бублик зерня маку врятував! – радісно заплескала в долоні мала. – Тепер будуть маковики й маторженики на свято Маковія!

– Й бублики з маком, – усміхнулась Мама. – Тепер вони друзі… бо справжні друзі пізнаються в біді.

Бублик поглянув у дзеркало біля припічку, і його дірка зробилась більша від посмішки – він весь був обліплений маковими зернятками.

З тих пір пройшло багато часу. Бублики печуть вже на великих хлібозаводах і сучасних пекарнях. І Доня давно стала Бабусею. Вона розказує своїм онукам про те, що справжня дружба не старіє. Та пригощає дітлахів бубликами з маком.