В. Сухомлинський - Соловей і Жук, В. Сухомлинський

У садку співав Соловей. Його пісня була дуже гарна. Він знав, що його пісню люблять люди. Того й дивився з погордою на квітучий сад, на синє небо й на маленьку дівчинку, що сиділа в саду й слухала його пісню. А коло Соловейка літав великий рогатий Жук. Він літав і гудів. Соловей припинив свою пісню та й каже: – Перестань гудіти. Ти не даєш мені співати. Твоє гудіння нікому не потрібне. Та й краще, аби тебе, Жуче, зовсім не було. Жук гідно відповів: – Ні, Солов'ю, без мене, Жука, неможливий світ, як і без тебе, Солов'я. – Ну й мудрець! – всміхнувся Соловей.– Виходить, що й ти потрібен людям? Ось запитаємо дівчинку, вона скаже, хто потрібен людям, а хто ні. Полетіли Соловей і Жук до дівчинки та й питають: – Скажи, дівчинко, кого треба залишити в світі – Солов'я чи Жука? – Хай собі будуть і Соловей, і Жук,– відповіла дівчинка. Тоді подумала й додала: – Як же можна без Жука?