Н. Забіла - Лисиця та рак, Н. Забіла

Десь жила собі лисичка,тим відома між звірят,що була у неї звичкаглузувать з усіх підряд.

Глузувала із сороки,що у неї білі боки.

Насміхалася з жука –в нього роги, як в бика.

А ведмідь, мовляв, незграба,а кабан – гладкий, як жаба,а у зайця – куций хвіст,а їжак – малий на зріст,у кози – негарні роги,а у чаплі – довгі ноги,а сова – сліпа удень,і усі – дурні як пень.

– А сама я гарна, ловка,славлюсь я на всі ліси.

Хвіст у мене – наче з шовку,незрівнянної краси.

Я швидка, метка, розумна,у палаці б жить мені!

А на вас – дивитись сумно,простачки непоказні!..

Вихвалялася без мірита лисиця кожну мить –аж в усьому лісі звірівже не знали, що й робить!

Хоч би хто набрався духу,щоб покласти край цьому,щоб провчити цю хвастухуй добре висміять саму!

Якось вийшла ця лисицяпрогулятися в байрак.

Раптом бачить: по травицідо струмочка лізе рак.

От вона до нього скачей починає глузувать:

– Ех ти, раче-небораче,тільки й вмієш рачкувать!

Рак на це, підвівши клешні,каже: – Не займай мене!

Ще побачать всі тутешні,хто кого пережене.

А лисиця знов сміється:

– От розвага для звірят!

Ну й змагання розпочнеться:

я – вперед, а ти – назад!

– Я готовий до змагання! –рак відказує не в жарт. –В цьому ж місці завтра зранняразом вийдемо на старт!

Тут почули цю розмовуметушливі горобціі негайно слово в словорознесли в усі кінці.

Збіглись звірі до байраку,в лісі гомін шелестить:

– Та невже ж старому ракуперегнати пощастить?!

Кожен лізе, де видніше,дехто б’ється об заклад,а ведмідь умови пише,щоб змаганню дати лад:

«Бігти з пагорка до мосту,по мосту через струмок,а тоді на гору просто,де стоїть ото пеньок».

Дзвонить білочка у дзвоник.

Все затихло, й під кінецьсірий зайчик – майстер гонок –підіймає прапорець.

– Приготуйсь! Команду слухай!Лисиця та ракПочинаймо! Раз, два, три!.. –І лисиця тут щодухувмить помчалася з гори.

Мчить, мов лине над землею,до струмочка!.. Через міст!..

І не зна, що рак клешнеюучепився їй за хвіст!

Ось пеньок!.. Аж дух спинився...

Круть хвостом на всім скаку! –Рак одразу відчепивсяі сидить вже на пеньку!

– Ти вже тут?.. – руда говорить,ледве стримуючи злість,та мерщій назад, під гору!

Ну, а рак – ізнов за хвіст!

Прибігає... Поруч з нею –глядь! – і рак уже сидить,ще й грозиться їй клешнею,перед натовпом ганьбить.

– Що, – питає всім на втіху, –будеш рака поважать?! –Глядачі кругом від сміхупросто покотом лежать.

Аж гарчить лиса від злоби:

– Нумо знову, якщо так!

В другий раз догнати спробуй!

– Хоч у третій! – каже рак.

Вслід лисиці знову линерегіт, оплески і свист,а вона ні на хвилинуне оглянеться на хвіст!

Вдруге, втретє і вчетверте!..

І до того гра дійшла,що лисиця напівмертвавпала й ноги простягла.

– Щоб тепер не насміхалась,так і треба! – каже рак.

І веселий сміх та галасрозляглись на весь байрак.