Марійка Підгірянка - Їжачок, Марійка Підгірянка

Жив у лісі їжачок.

Тоді не мав ще колючок. Як мишка, був маленький, Як грудочка, товстенький, Смачненькі яблучка вже їв, Вигідно собі жив.

Та раз, як яблучка збирав, Вчув голос: гав, гав, гав! То Брисько його на біду Геть проганяв з саду.

Їжак скоренько утікав, Аж перед Богом став. – Лапки до неба взносить І Пана Бога просить:

– Ой, дай же, Боже, Що мені гоже: Бриськові боки, Бриськові скоки, Бриськові зуби Дай, Боже любий.

А Господь їжачка любив, Прохання його сповнив. Десь наш маленький їжак щез І стався з нього пес –Та гей той Брисько: скок та скік, До хатки в ліс утік. Та в тім то і біда ціла, Що хатка замала...

Їжак новую збудував, Дзеркальце в ній поклав І гордо споглядає, Що Бриськів вигляд має.

Потому Брисько–їжачок Сміло біжить у садок; Ступає гордо, бо ж ніхто Не вижене його.

Та перший Брисько не лежить, Гострі зуби скалить: – Геть, злодію поганий, Бо будуть в тілі рани!

Втікає бідний їжачок, З садочку скік та скок. Не хоче вже псом бути – Й так лиха не минути.

Аж дивиться, коло воріт Веприк годований лежить; Витягнув довге рило І рохкає весело.

Їжак в тій хвилі забажав, Щоб веприком він став. Побіг до Бога, просить, Лапки високо взносить:

– Ой, дай же, Боже, Що мені гоже: Свиняче рило, Хвостик, як шило,Тверду щетину Й широку спину. А Господь їжачка любив, Прохання його сповнив:

З їжачка веприк стався вмить. Весело в ліс біжить. І як до хатки лиш прийшов, То дзеркальце найшов І в нім приглядався, Яким красавцем стався.

З вигляду свого дуже рад, Біжить скоренько в сад; На дерево став лізти Яблучок попоїсти.

Та клятий Брисько вже гарчить, На їжака кричить: – Ану злізай, потворо, Із дерева, та скоро!

Їжак затрясся зі страху В годиночку лиху: Упав поміж тернину, Набив колючок в спину.

Ледве до хаточки добіг І зараз в постіль ліг. Промивав рани і мастив Та ледве загоїв.

Рани боліти перестали, Та колючки в спині стирчали. Потім збирається в дорогу Ще поклонитись Пану Богу,Щоб знов став їжачком таким, Як був він перед тим. Іде, мандрує через ліс, Аж тут де взявся лис.

Наш їжачок в клубочок звивсь, До землі притуливсь. Лис злакомився на їду Та зачепив біду:

Вколовся, бреше, скавулить... Ой, бо язик болить. А їжак скаче аж до неба: – Треба йому так, треба!

Та з радості сміється, Лапками в боки б'ється:

– Вже маю, Боже, Що мені гоже: Кругленьке тільце, Маленьке рильце, Ще й колючок багато, Не боюся вийти з хати! А як вернув у хатину, То справив там гостину: Калачі з маком замісив, Всіх друзів запросив: І чорную кротичку, І труську невеличку, І зайчика вухатого, І веприка лобатого.

Іще гостей багато Прийшло до його хати.

Всі калачі їли, Мед солодкий пили, Яблучками заїдали І співали, і гуляли.

І мене там запросили, Калачами пригостили, Ще й бубликів в'язку Віддали за казку.