Дональд Біссет - Подорож Дейзі, Дональд Біссет

Жила колись на світі ледача слониха. Звали її Дейзі. Кожного дня після обіду – якщо тільки не було дощу – вона мостилася під високим дубом подрімати, і снилося їй, що вона лежить на величезній пуховій перині.

– Як би мені хотілося мати справжню пухову перину, – сказала вона одного разу ластівкам, що сиділи на дубі. – Я б виспалася на ній гарненько, а потім поїхала б до Австралії, до бабусі.

– Ти надто ледача, Дейзі, – сказали ластівки. – Краще поспи ще.

– А може, кріт вириє мені в саду тунель до самої Австралії? От було б добре! – розмріялася Дейзі.

І вона попросила Ернеста – так звали крота – вирити для неї тунель.

– Ти що, Дейзі! – сказав Ернест. – Адже Австралія лежить по інший бік земної кулі, до неї ніяк не докопатися. Надто далеко. Легше вже туди перестрибнути.

– Перестрибнути? – здивувалася Дейзі.

– Звичайно, – сказав Ернест. – Якщо ти підстрибнеш високо-високо і не будеш опускатися вниз дванадцять годин поспіль, Земля за цей час встигне зробити півоберта, і Австралія буде якраз під тобою. Тобі залишиться тільки приземлитися і піти в гості до бабусі.

– Ні, сказала Дейзі, – так високо мені не підстрибнути. Навіть якщо мене буде вчити стрибати коник.

– Тоді сунь хобот у землю і дмухни! – сказав Ернест. – Може, ти злетиш, як ракета.

– Я не вмію сильно дмухати, – сказала Дейзі. – От якби в мене була справжня ракета! Раз – і ти у повітрі, хлоп – і ти знову на землі, вже в Австралії. Так би я погодилася.

– Що ти! – сказав Ернест. – Хто це посадить слониху у ракету! Спробуй краще сама злетіти, як ракета. Я придумав, як тобі навчитися дмухати сильніше. Ти повинна випити багато шипучки. Тоді у тебе всередині, як за-а-шшши-и-пить, як за-а-авирує, як за-а-свистить – зовсім як у справжньої ракети.

– Це я можу! – сказала Дейзі.

І вона випила багато шипучки. Тут же всередині у неї як за-а-шшшипить, як за-а-авирує, як за-а-свистить! Вона швидше хобот у землю, схопила парасольку та й злетіла в повітря – майже до самого Місяця.

Потім розкрила парасольку і стала м'яко приземлятися.

А поки вона спускалася, Земля продовжувала обертатися, тому їй вдалося приземлитися як раз в Австралії.

Там її радо вітали.

– Яка розумна слониха! – говорили всі. – Адже це прекрасний спосіб заощадити на квитках. Ти заслужила нагороду. Чого ти бажаєш?

– О, будь ласка, велику пухову перину, – сказала Дейзі. – Я ляжу на неї, добре висплюся, а потім піду в гості до бабусі.

Так Дейзі нарешті одержала пухову перину.

– Дивіться! – сказала вона австралійським ластівкам. – У мене тепер є справжня перина!

– Подумаєш, – сказали ластівки. – У нас теж! – І вони сховали голови під свої пухнасті пір'їнки і заснули.