Дональд Біссет - Що хочу – те й роблю, Дональд Біссет

Жив на світі король. Дуже неслухняний король. Але ж він був королем, тому міг нікого не слухатися.

– Що хочу – те й роблю! – любив казати він.

Тож його так і прозвали: «Що хочу – те й роблю».

Якось дружина короля подивилася у вікно й вигукнула:

– Подивіться, Ваша Величність, як облізла огорожа навколо нашого палацу, час її пофарбувати! Треба негайно покликати малярів.

– Ні за що! – сказав король. – Я сам її пофарбую.

– Гадаю, малярі це зроблять краще, – заперечила королева.

– Ні, я! Що хочу – те й роблю! – сказав король.

Він узяв пензель, фарби, надів корону, червону королівську мантію і вийшов на вулицю.

Повз нього проходили люди, що йшли до крамниці або на роботу. Стрибали горобці, вони шукали хлібні крихти.

Король узявся за діло.

Незабаром йому винесли з палацу на великій тарелі бутерброди. Король не звернув на них уваги й продовжував фарбувати. Він так захопився, що не помітив, як злодюжки-горобці поклювали усі його бутерброди.

Потім на вулицю вийшла королева.

– О, який же ви неслухняний король! – сказала вона. – Фарбувати огорожу в ошатній мантії! Адже ви її забрудните. Зачекайте, я принесу вам робочий халат.

– Ні за що! – сказав король. – У мантії мені більше подобається.

– Але ж ви її забрудните, – сказала королева.

– Ну й нехай! – сказав король. – Що хочу – те й роблю!

– Так, так, так, – сказала королева, – звичайно, що хочете, те й робите, звичайно. Ось ви й хочете надіти робочий халат. А може, ви хочете, щоб рука у вас стала довгою-предовгою, і тоді ви не забруднитеся фарбою?

– Добре, – сказав король, – тільки так не буває: захотів, щоб у тебе виросла рука, і вона одразу ж виросла. Втім, це не важливо. Зараз я зроблю перерву і піду до зоопарку. Головний доглядач обіцяв подарувати мені найкращого звіра.

І король відклав убік пензля...прийняв ванну...і поїхав до зоопарку.

Він дійшов до станції метро, купив квиток і поїхав на ескалаторі вниз. Одну руку він тримав на перилах і, на свій подив, помітив, що поручні ескалатора рухаються трохи швидше, ніж сходи.

– Дивно! – зауважив король. – Чому ж так виходить?

Коли підійшов поїзд, пасажири кинулися мерщій до вагонів. Кожному хотілося сісти першому.

Бідолашного короля зовсім заштовхали й стисли з усіх боків. Один пасажир наступив йому на ногу, а товста леді колола його в спину гострим пакетом.

– Посуньтеся, Ваша Величність, – говорили йому. – Не стійте на дорозі, ви заважаєте.

Король збирався сказати: «Що хочу – те й роблю!», але замість цього у нього вийшло:

– Ах, пробачте, будь ласка, але куди ж мені посунутися? І не стійте, будь ласка, на моїх ногах.

На щастя, наступна станція була «Зоопарк», і король на ній вийшов.

Він поспішив у зоопарк до свого друга доглядача. Доглядач показав йому жирафів і гіпопотамів, страусів, левів, тигрів і, нарешті, мавп.

– Кого ж ви хочете в подарунок? – запитав доглядач короля. – Кенгуру чи павича? Чи може верблюда або росомаху?

– Ні, ні, я хочу дикобраза, – сказав король. – Тільки дикобраза!

– Дикобраза? – здивувався доглядач, але сперечатися не став і подарував королю дикобраза.

На зворотньому шляху в метро король попросив дикобраза сісти йому на плече, і, хоча народу в вагоні було ще більше, ніж минулого разу, ніхто вже не пхав і не штовхав короля.

Що треба мати,

Коли захочеш

Проїхатися у метро?

Квиток – це раз,

А головне –

Колючий дикобраз!

Ось такого віршика склав король, коли їхав у вагоні метро, і був дуже задоволений собою.

А коли він піднімався на ескалаторі, він поклав руку на поручні, і оскільки сходи трохи відставали від перил, то рука його потроху почала витягуватися. А оскільки це був довгий ескалатор, то рука встигла вирости досить сильно.

Повернувшись до палацу, король знову взявся фарбувати огорожу. Але на цей раз він не посадив на мантію жодної плямки! Тому що рука в нього виросла як раз до потрібного розміру, щоб було зручно фарбувати і не бруднитися.

З палацу йому принесли ще бутербродів. Король наколов бутерброди дикобразові на колючу спину, і злодюжки-горобці не наважилися їх поклювати.

– Розумний ти, дикобразе, – сказав йому король. – Допомагаєш мені фарбувати огорожу і взагалі робити те, що я хочу. А фарбувати огорожу значно цікавіше, аніж сидіти цілий день на троні й нічого не робити!