Брати Ґрімм - Білосніжка, Брати Ґрімм

Це було в середині зими. Падали сніжинки, немов пух з неба, і сиділа королева біля вікна,– рама його була з чорного дерева,– і королева шила. Коли вона шила, загледілася на сніг і вколола голкою палець, і впало три краплини крові на сніг. А червоне на білому снігу виглядало так красиво, що подумала вона про себе: «Ось, якщо б народилася у мене дитина, біла, як сніг, і рум’яна, як кров, і чорнява, як дерево на віконній рамі!»

І народила королева невдовзі доньку, і була вона біла, як сніг, рум’яна, як кров, і така чорнява, як чорне дерево, – і прозвали її тому Білосніжкою. А коли дитина народилася, королева померла.

Рік по тому взяв король собі іншу дружину. Це була красива жінка, але горда та пихата, вона терпіти не могла, коли хтось перевершував її красою. Було у неї чарівне дзеркальце, і коли ставала вона перед ним і дивилася у нього, то питала:

– Дзеркальце, дзеркальце на стіні,

Хто красивіше за всіх, підкажп мені?

І дзеркальце відповідало:

– Ви, королево, красивіша за всіх.

І вона була задоволена, тому що знала, що дзеркало каже правду.

А Білосніжка за цей час підросла і ставала все красивішою, і коли їй виповнилося сім років, була вона такою красивою, як ясний день, і красивішою за саму королеву. Коли королева спитала у свого дзеркальця:

– Дзеркальце, дзеркальце на стіні,

Хто красивіше за всіх, підкажи мені?

Дзеркальце відповіло так:

– Пані королево, навіщо питати,

Ви гарна, але Білосніжка краща набагато!

Перелякалася тоді королева, пожовтіла, позеленіла від заздрощів. Побачить, було, Білосніжку– і серце у неї розривається, так не полюбила вона дівчинку. І заздрощі, і пиха розросталися, як трави, в її серці все вище і вище, і не було їй відтепер спокою ні вдень, ні вночі.

Тоді вона покликала одного з своїх єгерів і сказала:

– Заведи цю дівчинку в ліс, – я більше бачити її не можу. Ти повинен її вбити і принести мені на доказ її легені та печінку.

Єгер послухався і завів дівчинку в ліс; але коли він витяг свій мисливський ніж і хотів було вже порізати ні в чому не повинне серце Білосніжки, та стала плакати і просити:

– Ах, милий єгерю, залиш мене живою! Я втечу далеко-далеко у темний ліс і ніколи не повернуся додому.

І від того, що була вона така красива, єгер її пожалів і сказав:

– Ну, гаразд, біжи, бідна дівчинко!

І подумав про себе: «Все одно там тебе скоро з’їдять дикі звірі», – і немов камінь упав

у нього з серця, коли не довелося йому вбивати Білосніжку.

І саме в цей час пробігав молодий олень, єгер його заколов, вирізав у нього легені та печінку і приніс їх королеві на доказ, що її наказ виконаний. Кухарю було наказано зварити їх у солоній воді, і зла жінка з’їла їх, думаючи, що це легені та печінка Білосніжки.

Залишилася бідна дівчинка у темному лісі сама-самісінька, і в жаху вона роздивилася всі листки на деревах, не знаючи, як їй бути далі, як своєму лиху зарадити.

Вона пустилася бігти, і побігла по гострих каменях, через колючі зарості: і стрибали коло неї дикі звірі, але не чіпали її. Бігла вона скільки сил вистачило, але ось стало, нарешті, сутеніти. Раптом вона побачила маленьку хатинку і увійшла в неї відпочити. І було в тій хатинці все таким маленьким, але красивим і чистим, що ні в казці сказати, ні пером описати.

Стояв там накритий білою скатертиною столик, а на ньому сім маленьких тарілочок, біля кожної тарілочки по ложечці, а ще сім маленьких ножів і виделок і сім маленьких келихів. Стояли біля стіни в рядок сім маленьких ліжок, і були вони покриті білосніжними ковдрами.

Захотілося Білосніжці поїсти та попити, вона взяла з кожної тарілочки потроху овочів та хліба і випила з кожного келиха по краплинці вина, – їй не хотілося пити все із одного. А через те, що вона дуже втомилася, то лягла в одне з ліжок, але жодне з них для неї не підходило: одне було занадто довге, друге занадто коротке; але сьоме виявилося, нарешті, їй саме якраз; вона в нього лягла і, віддавшись на милість Господню, заснула.

Коли вже зовсім посутеніло, прийшли хазяїни хатинки; були то сім карликів, які в горах видобували руду. Вони запалили сім своїх ламп, і коли в хатинці стало світло, вони помітили, що у них хтось був, тому що не все було в тому порядку, в якому було раніше. І сказав перший карлик:

– Хто це на моєму стільці сидів?

Другий:

– Хто із моєї тарілочки їв?

Третій:

– Хто взяв шматок мого хліба?

Четвертий:

– А хто мої овочі їв?

П’ятий:

– Хто мою виделку брав?

Шостий:

– А хто моїм ножем різав?

Сьомий спитав:

– Хто це пив із мого маленького келиха? Озирнувся перший і помітив на своєму

ліжку маленьку зборочку і спитав:

– А хто це лежав на моєму ліжку?

Тут збіглися всі решта і стали казати:

– І в моєму теж хтось лежав.

Подивився сьомий карлик на своє ліжко,

бачить – лежить в ньому Білосніжка і спить. Покликав він тоді решту; підбігли вони, стали від здивування кричати, принесли сім своїх ламп і освітили Білосніжку.

– Ах, Боже мій! Ах, Боже мій! – скрикнули вони. – Яка, однак, красива дитина!

Вони так зраділи, що не стали її будити і залишили спати у ліжку. А сьомий карлик проспав у кожного із своїх товаришів по часу, – так ось і ніч минула.

Прийшов ранок. Прокинулася Білосніжка, побачила сім карликів і перелякалася. Але були вони з нею ласкаві і спитали її:

– Як тебе звати?

– Мене звати Білосніжкою, – відповіла вона.

– Як ти потрапила у нашу хатинку? – продовжували розпитувати карлики.

І вона розповіла їм про те, що мачуха хотіла її вбити, але єгер пожалів її, і що бігла вона цілий день, доки, нарешті, не знайшла їх хатинку.

Карлики спитали:

– Хочеш у нас хазяйнувати? Куховарити, ліжка збивати, прати, шити й в’язати, все утримувати в чистоті та порядку, – якщо ти на це згодна, то можеш у нас залишитися, і буде у тебе всього досить.

– Добре, – сказала Білосніжка, – з великим задоволенням, – і залишилася у них.

Вона утримувала хатинку в порядку. Уранці карлики йшли в гори копати руду та золото, а ввечері поверталися додому, і вона повинна була до їх повернення приготувати їм вечерю. Цілий день дівчинці доводилося залишатися самій, і тому добрі карлики її попереджували та казали:

– Стережися своєї мачухи: вона скоро дізнається, що ти тут. Дивись, нікого не впускай у дім.

А королева, з’ївши легені та печінку Білосніжки, стала знов думати, що вона тепер найкрасивіша у країні. Вона підійшла до дзеркала і спитала:

– Дзеркальце, дзеркальце на стіні,

Хто красивіше за усіх, підкажи мені?

І відповіло дзеркало:

– Пані королево, дуже ви красива,

Але я зізнаюсь, що таке є диво:

В товаристві гномів живе Білосніжка в хащах,

Так ота Білосніжка набагато краща!

Перелякалася тоді королева, – адже вона знала, що дзеркальце каже правду, і зрозуміла, що єгер обманув її, що Білосніжка ще жива. І вона стала знов думати та гадати, як би її позбутися. І не було їй від заздрощів спокою, від того, що не вона найкрасивіша у країні.

І ось нарешті вона щось придумала: вона нафарбувала собі обличчя, переодяглася старою перекупкою, і тепер її ніяк не можна було впізнати. Направилася вона через сім гір до семи карликів, постукала в двері і каже:

– Продам товари добрі! Продам!

Подивилася Білосніжка у віконце й каже:

– Добрий день, голубко! Що ти продаєш?

– Добрі товари, прекрасні товари, – відповіла та, – шнурки різнокольорові, – і витягла їй один із них показати, і був він сплетений із строкатого шовку.

«Цю шановану жінку можна, мабуть, і в дім пустити», – подумала Білосніжка, вона відчинила двері й купила собі красиві шнурки.

– О, як вони тобі до лиця, дівчинко, – сказала стара, – дай-но я зашнурую тебе як слід.

Снігуронька, не передчуваючи нічого поганого, стала перед нею й дала затягнути собі нові шнурки. І почала стара зав’язувати шнурки так швидко і так туго, що Білосніжка задихнулася і впала мертвою на землю.

– Це за те, що ти найкрасивішою була, – сказала королева й хутко зникла.

А невдовзі, надвечір, повернулися сім карликів додому, і як вони перелякалися, коли побачили, що їх мила Білосніжка лежить на підлозі, немов мертва! Вони підняли її і побачили, що вона дуже міцно зашнурована; тоді розрізали вони шнурки. І стала вона поволі дихати й поступово прийшла до тями.

Коли карлики почули про те, як все це сталося, вони сказали:

– Стара перекупка була насправді злою королевою. Стережися, не впускай до себе нікого, коли нас нема вдома.

А зла жінка повернулася тим часом додому, підійшла до дзеркала й спитала:

– Дзеркальце, дзеркальце на стіні,

Хто красивіше за усіх, підкажи мені?

Відповіло їй дзеркало, як і раніше:

– Пані королево, дуже ви красива,

Але я зізнаюсь, що таке є диво:

В товаристві гномів живе Білосніжка в хащах,

Так ота Білосніжка набагато краща!

Коли вона почула таку відповідь, вся кров прилила у неї до серця, так вона перелякалася, – вона зрозуміла, що Білосніжка ожила знов.

– Ну, вже тепер, – сказала вона, – я придумаю таке, що загубить тебе назавжди.

І, знаючи різні закляття, вона приготувала отруйний гребінь. Потім переодяглася вона і прикинулася іншою старою. І вирушила за сім гір до семи карликів, постукала у двері і каже:

– Продам товари хороші! Продам!

Снігуронька визирнула у віконце і каже:

– Проходь собі далі, в дім пускати нікого не велено!

– Подивитись-то, мабуть, можна, – сказала стара, дістала отруйний гребінь і, піднявши його вгору, показала Білосніжці.

Він так сподобався дівчинці, що вона дала себе обманути і відчинила двері. Вони зійшлися у ціні, і стара сказала:

– Ну, а тепер дай-но тебе як слід причешу.

Бідна Білосніжка, нічого не підозрюючи, дала старій себе причесати; але тільки та доторкнулася гребенем до її волосся, як отрута стала миттю діяти, і дівчинка впала без пам’яті на землю.

– Ти, писана красуня, – сказала зла жінка, – вже тепер прийшов тобі кінець! – І, сказавши це, вона пішла.

Але, на щастя, діло було надвечір, і семеро карликів невдовзі повернулися додому. Помітивши, що Білосніжка лежить на підлозі мертва, вона миттю запідозрили в цьому мачуху, стали шукати, в чому справа, і знайшли отруйний гребінь; і як тільки вони його витягли, Білосніжка знов прийшла до тями і розповіла їм про все, що сталося. Тоді карлики ще раз попередили її, щоб вона була обережнішою і двері нікому не відчиняла.

А королева повернулася додому, сіла перед дзеркалом і каже:

– Дзеркальце, дзеркальце на стіні,

Хто красивіше за усіх, підкажи мені?

І відповіло дзеркало, як раніше:

– Пані королево, дуже ви красива,

Але я зізнаюсь, що таке є диво:

В товаристві гномів живе Білосніжка в хащах,

Так ота Білосніжка набагато краща!

Почувши, що каже дзеркало, вона уся затремтіла від гніву.

– Білосніжка повинна загинути, – крикнула вона, – навіть якщо б це мені самій коштувало життя!

І вона вирушила у таємну кімнату, куди ніхто ніколи не заходив, і приготувала там отруйне яблуко. Було воно на вигляд дуже красиве, біле з червоними краплинками, і всякий, хто б його побачив, захотів би його з’їсти; той, хто з’їв би хоча шматочок, неодмінно помер би.

Коли яблуко було готове, королева нафарбувала собі обличчя, переодяглася селянкою і вирушила в дорогу – за сім гір, до семи карликів. Вона постукала. Білосніжка висунула голову у віконце і каже:

– Пускати в дім нікого не велено – сім карликів мені це заборонили.

– Воно вірно, – відповіла селянка, – але куди ж я подіну свої яблука? Хочеш, я тобі одне з них подарую?

– Ні, – сказала Білосніжка, – мені брати нічого не можна.

– Ти що ж, отрути боїшся? – спитала стара. – Подивись, я розріжу яблуко на дві половинки: рум’яну з’їж ти, а білу я.

А яблуко було зроблене так хитро, що тільки рум’яна його половинка була отруєною. Захотілося Білосніжці скуштувати прекрасного яблука, і коли вона побачила, що селянка його їсть, дівчинка й взяла отруєну половинку. Тільки відкусила вона шматок, як миттю впала мертвою на землю. Подивилася на неї своїми страшними очима королева і, голосно зареготавши, сказала:

– Біла, як сніг, рум’яна, як кров, чорнява, як чорне дерево! Уже тепер твої карлики не розбудять тебе ніколи!

Вона повернулася додому і стала питати у дзеркала:

– Дзеркальце, дзеркальце на стіні,

Хто красивіше за усіх, підкажи мені?

1 відповіло дзеркало нарешті:

– Ви, королево, красивіша за усіх.

Заспокоїлося тоді її заздрісне серце, наскільки може подібне серце знайти собі спокій.

Карлики, повернувшись увечері додому, знайшли Білосніжку лежачою на землі, без подиху, мертвою. Вони підняли її й стали шукати отруту: вони розшнурували її, причесали їй волосся, обмили її водою і вином, але

нічого не допомогло, – бідна дівчинка, як була мертвою, так мертвою і залишилася.

Поклали вони її в труну, сіли всі семеро навколо неї, стали її оплакувати. І проплакали цілих три дні. Потім вони вирішили її поховати. Але вона виглядала, як жива, – щоки у неї були як раніше красиві та рум’яні.

І сказали вони:

– Як можна її таку в землю закопати?

І вони наказали зробити для неї скляну труну, щоб можна було її бачити зо всіх сторін, і поклали її в ту труну, написали на ній золотими буквами її ім’я й що була вона королівською донькою. Віднесли вони труну на гору, і завжди один із них залишався при ній на варті. І з’явилися також звірі та птахи оплакувати Білосніжку: спочатку сова, потім ворон і, нарешті, голубок.

І довго-довго лежала у своїй труні Білосніжка, і здавалося, що вона спить, – була вона біла, як сніг, рум’яна, як кров, і чорнява, як чорне дерево.

Але одного разу сталося, що заїхав королевич у той ліс і потрапив у дім карликів, щоб там переночувати. Він побачив на горі труну, а в ній прекрасну Білосніжку, і прочитав, що було написано на ній золотими буквами. І сказав він тоді карликам:

– Віддайте мені цю труну, я дам вам за це все, що ви забажаєте.

Але карлики відповіли:

– Ми не віддамо її навіть за все золото на світі.

Тоді він сказав:

– Так подаруйте мені її, – я не можу жити, не бачачи Білосніжки, я буду її поважати та шанувати, як свою кохану.

Коли він це сказав, добрі карлики пожаліли його й віддали йому труну; і наказав королевич своїм слугам нести її на плечах. Але сталося так, що вони спотикнулися в кущах, і від потрясіння шматок отруєного яблука випав із горла Білосніжки. Тут відкрила вона очі, підняла кришку труни, а потім встала із неї й ожила знов.

– Ах, Гоподи, де ж це я? – скрикнула вона.

Королевич, зрадівши, відповів:

– Ти зі мною, – і розповів їй все, що сталося, і сказав: – Ти мені миліша за все на світі; підемо зі мною у замок мого батька й ти будеш моєю дружиною.

Снігуронька погодилася і пішла разом з ним; і відсвяткували вони розкішне весілля.

Але на весілля була запрошена і зла мачуха Білосніжки. Нарядилася вона в красиву сукню, підійшла до дзеркала і сказала:

– Дзеркальце, дзеркальце на стіні,

Хто красивіша за усіх, підкажи мені?

І відповіло дзеркало:

– Пані королево, навіщо питати,

Ви гарна, але Білосніжка краща набагато!

І вимовила тоді зла жінка своє прокляття, і стало їй так лячно, так лячно, що вона не знала, як їй з собою впоратися. Спочатку вона вирішила зовсім не йти на весілля, але не було їй спокою – їй хотілося піти і подивитися на молоду королеву. Вона увійшла в палац і впізнала Білосніжку, і від жаху – як стояла, так на місці і застигла.

Але були вже поставлені для неї на палаюче вугілля залізні туфлі, їх принесли, тримаючи щипцями, і поставили перед нею. І вона повинна була ступити ногами в палаючі туфлі, що були аж червоні, і танцювати аж доти, доки, нарешті, не впала мертвою на землю.