Ганс Андерсен - Метелик, Ганс Андерсен

Надумав метелик одружитися. Звісно, з найгарнішою квіточкою.

Він розглянувся: квіти трималися на своїх стеблинках скромно, як справжні наречені. Але як вибрати з цього розмаїття найкращу?

Втомившись перейматися цим, метелик підлетів до польової ромашки. Французи називають її Маргаритою. Вважається, що вона придатна для ворожіння. Так і є. Закохані обривають її пелюстки: «Любить? Не любить?»

– Матінко Маргарито, польова ромашко! – звернувся до неї метелик. – Ви знана ворожка! Хто моя суджена?

Але ромашка стиснула пелюстки і нічого не сказала: адже вона сама була нареченою, тож не стерпіла «матінки». Метелик так і полетів ні з чим з твердим наміром самому шукати ідеальну квітку.

Цієї весни вдалися проліски і крокуси.

– Гарні, – похвалив метелик, – але їхній красі бракує зрілості!

Метелик, як і решта молодих хлопців, віддавав перевагу дещо старшим панночкам.

Роздивившись анемони, він визнав їх гіркуватими. Фіалки здалися йому занадто сентиментальними. Тюльпани були дуже розчепурені. Нарциси – простачки. У липового цвіту забагато родичів. Яблуневі квіти дуже легковажні – не для шлюбу. Зате горошок він уподобав: біло-рожевий, повнокровний і витончений одночасно, він, безперечно, стане прикрасою кухні. Метелик майже вже запропонував одружитися, коли помітив поряд із нареченою стручок з усохлою квіткою.

– Хто це? – поцікавився метелик.

– Моя сестра, – зізнався горошок.

– А отже, і ви в майбутньому, – мовив метелик, і тільки його й бачили.

Наступними на ярмарку наречених були квітки жимолості. Але їхні видовжені жовті обличчя лише налякали жениха.

Пори року змінювали одна одну, а метеликові пошуки так і не увінчалися успіхом. Осінь подарувала йому нові квіти в ошатних убраннях, але метелик зупинив свій вибір на кучерявій м'яті.

– Вона не може похвалитися квітами, але вона – самі пахощі.

Проте м'ята відхилила його сватання:

– Залишімося друзями. Адже ми немолоді. Хто ж одружується на схилі віку?!

Хтозна, якби метелик не перебирав нареченими, може, і не залишився б до старості літ бурлакою…

Дощі і заморозки не змусили себе чекати. Піднявся вогкий вітер. Погода не для прогулянок в літньому вбранні. Метелик залетів у натоплену кімнату і там наздоганяв літо. Але довго він не витримав!

– Я жадаю сонця, свободи. Я душу дияволові продам за найпоганішу квітку! – мовив метелик, розпрямив крила і вдарився об шибку.

Його відразу ж помітили, захоплено ахнули і на шпильці посадили в коробочку з іншими дивовижами.

– Відтепер я сиджу на стеблинці подібно до квітів! – міркував уголос метелик. – Чи про це я мріяв? Але є ілюзія одруженого статусу: теж міцно сидиш.

– Жалюгідна втіха! – схилили голівки кімнатні квіти.

«Кімнатним квітам довіряти не можна! – вирішив метелик. – Вони дуже багато що перейняли у людей».