Гарріс Джоель Чандлер - Невдача Братчика Вовка, Гарріс Джоель Чандлер

Напевно, у твоєї мами гості, — сказав дядечко Римус, коли Джоель забіг до нього з величезним шматком листкового пирога. — А якщо не гості, то вона точно загубила ключ від буфета, а ти його знайшов.

— Просто, дядечку Римусе, мама дала мені пиріг, а я подумав — пригощу ним тебе.

Старий посміхнувся:

— Дякую, дякую, синку. Цей пиріг якраз мені допоможе зібратися з силами, щоб розповідати далі про Братчика Кролика та його друзів.

Тут старий замовкнув і взявся до пирога. Він впорався з ним дуже швидко. Потім струсив крихти з бороди і почав:

— Так розсердився Старий Лис на Братчика Кролика — просто не знав, що й робити, зовсім носа повісив. От іде він якось дорогою і зустрічає Братчика Вовка. Ну, привіталися, звичайно, — як живеться, чи здорові дітлахи.

Вовк і каже:

— У тебе щось скоїлось, Братчику Лисе?

А Лис йому:

— Та ні, чого б це?

І сміється й теревенить, ніби нічого не сталося, бо йому здалося, що Вовк щось докумекав. Та Братчик Вовк теж був не з дурників і почав лаяти Братчика Кролика за його витівки, бо повсюди вже пішли чутки про те, як Кролик обманув Братчика Лиса.

Поговорили вони про це, і раптом Братчик Вовк каже:

— А я ж придумав, як спіймати Братчика Кролика.

— Як? — питає Лис.

Вовк каже, що треба заманити його у дім Братчика Лиса.

— Ну, це буде нелегко. Як же його заманити до мене? — питає Лис.

— Обманути, звичайно.

— І хто ж це зможе його обманути? — цікавиться Лис.

— Я сам і обману, — відповідає Вовк.

— Як же ти це зробиш, Братчику?

— А ось як, — каже Вовк. — Ти біжи додому і лягай у ліжко, прикинься, ніби помер. Лежи та ні пари з уст, поки Братчик Кролик не підійде й не доторкнеться до тебе. Щоб я провалився на цьому місці, якщо він не дістанеться нам на обід!

Лису сподобалась така вигадка. Рушив він додому, а Вовк — той попрямував до будиночка Кролика.

Приходить, а вдома ніби й немає нікого. Але Вовк постукав у двері: тук! тук!

Ніхто не відгукнувся.

Він знову постукав: стук! стук!

— Хто там? — запитав Кролик.

— Друзі, — відповідає Вовк.

— Друзі бувають різні, — каже на те Кролик. — Ти скажи, як тебе звати.

— Я з поганою звісткою, — каже Вовк.

— От так завжди, — каже Братчик Кролик. — Погані новини й кликати не треба.

А сам до дверей, у щілинку зазирає.

— Братчик Лис помер нині вранці, — каже сумно Вовк.

— То чому ж це ти не в жалобі? — запитує Кролик.

— Я саме йду за цим, — відповідає Вовк. — Думаю, треба забігти до Братчика Кролика, розповісти, яка біда трапилась. Я щойно від Братчика Лиса. Простягнув ніжки, бідолашний.

З тим Вовк і пішов. Кролик сів, почухав потилицю, а потім вирішив, що сходить до Братчика Лиса, дізнається, що там чути. Сказано — зроблено: схопився і пішов. Прийшов він до хатинки Лиса — так все похмуро довкола! Підійшов ближче — ніщо ані шелесне.

Зазирнув у будиночок, а Лис лежить на ліжку горілиць, великий та страшний. Тут Кролик мовить тихесенько, ніби сам до себе:

— Залишили всі бідолашного Братчика Лиса. Та я все ж вірю, що одужає Братчик Лис, хоча й боюсь, що він помер. І ніхто не прийде провідати Братчика Лиса! Братчик Вовк — і той його покинув. У мене, щоправда, справ чимало, але побуду з ним. Так, на вигляд, він помер. А як подумати, то, може, й не помер зовсім. Бо ж кожен знає, що коли прийдеш до покійничка, то лишень він тебе побачить, одразу ж покійничок підніме лапи догори і гукне: "Ого-го!"

Але Старий Лис лежав тихо. Тоді Кролик сказав трохи голосніше:

— Дивна річ! Братчик Лис ну зовсім мертвий, а поводиться, наче не покійничок. Покійник, якщо прийдуть подивитись на нього, відразу підніме догори лапи і кричить: "Ого-го!"

Тут, звісно ж, Лис підняв лапи і вигукнув: "Ого-го!"

А Братчик Кролик чкурнув геть, що було духу.