Джон Дос Пассос - Менгеттен, Джон Дос Пассос

«Манхеттен» (в оригіналі «Manhattan Transfer»), що вважається багатьма найвизначнішим твором Джона Дос Пассоса, являє собою «експресіоністську картину Нью-Йорка» (New York Times) 1920-х років, яка змальовує життя різних суспільних верств: від заможних біржових гравців до злиденних іммігрантів. Від Чотирнадцятої вулиці до Бавері, від кращого ресторану Дельмоніко до справжнього дна портових районів Дос Пассос веде хроніку життя персонажів, які борються за те, аби стати частиною сьогодення, перш ніж воно поглине їх.
Хоча з часу першої публікації роману минуло понад сімдесят п’ять років, він залишається, за словами Сінклера Льюїса, «романом першорядної ваги». Це шедевр сучасної художньої літератури та остання данина двосічній природі американської мрії. (© goodreads)
[Із збереженням правопису українського перекладу, опублікованого 1933-го року]

Джон Дос Пассос

Менгеттен

Зміст

Частина перша

I. Перевіз пороном • 5

II. Столиця • 11

III. Доляри • 35

IV. Колія • 54

V. Бутарка • 77

Частина друга

І. Діва на білому коні • 87

II. Довгий Джек з Панамської шиї • 96

III. Диво дев'яти день • 113

IV. Пожежна машина • 134

V. Пішли на базар до звірів • 144

VI. П’ять законних підстав • 158

VII. Фунікулер • 166

VIII. Ще одна річка до Йордану • 170

Частина третя

І. Веселе місто, що живе безтурботно • 179

II. П'ятисентовий одеон • 192

III. Обертові двері • 201

IV. Небосяг • 232

V. Тягар Ніневії • 246

Частина перша

І. Перевіз пороном

Три чайки кружляють над розбитими скриньками, помаранчовими шкоринками й гнилими головками капусти, то виглядають поміж розщеплених дощок. Зелені хвилі шумують під круглою провою порона, а він гальмує серед течії, тріщить, ковтає збурену воду й повагом прослизає в причал. Крутяться, брязкаючи ланцюгами, коливороти. Застава підноситься вгору, ноги переступають через промежінь, чоловіки й жінки протискаються крізь пропахлий гноєм дерев'яний тунель поронної пристані, штовхаючи та давлячи одне одного немов яблука, сипані жолобом у прес.

Доглядачка, далеко держачи від себе кошика немов би це був нічний горщик, одчинила двері до великої, сухої, теплої кімнати, з пофарбованими в зелене стінами де в насиченому духом спирту і йодоформу повітрі бриніло тоненьке жалібне скигління з інших кошиків, що були попід стінкою. Поставивши свого кошика долі, вона, зшиливши губи, заглянула до нього. На ваті неначе жмут гробаків, кволо ворушився народженець.

-----

На пороні грав на скрипці старий чоловік, вистукуючи такт носком потрісканого лякованого черевика. У нього було стягнуте зморшками в один кут мавп’яче обличчя. Бед Корпнінґ сидів на бильцях, спиною до річки, дивлячися на нього. Вітрець ворушив йому волосся навколо тугої смуги кашкета й сушив піт на скронях. Ноги йому були вкриті пухирями, втома оливом давила його, але коли порон рушив від берега, знімаючи на річці маленькі, зубчаті, лепетливі хвилі, він ураз відчув як щось гаряче й тремтливе розлилося йому по жилах.

— Слухайте, друже, чи від причалу далеко до міста? — спитав він у молодика в солом’яному брилі з блакитною у білі смужки краваткою, що стояв біля нього.

Той повів поглядом від стоптаних черевиків Бедових до червоних його зап’ястків, що виглядали з пошарпаних рукавів піджака, затримався на мить на худій гиндичій шиї й зухвало зазирнув у Бедові очі, що пильно дивилися на нього з-під поламаного козирка кашкета.

— Це залежить од того, куди ви хочете дістатися.

— Як потрапити до Бродвею?.. Я хочу дістатися до самого осередку.

— Пройдете квартал на схід, повернете до Бродвею і коли минете чималий шмат, опинитеся в самому осередку.

— Дякую, сер! Я так і зроблю.

Скрипаль, держачи в руці капелюха, обходив людей. Вітер ворушив сиві пасма волосся на його занехаяній лисій голові. Бед побачив схилене до нього обличчя. Запалі очі, немов дві шпильки, впились у нього поглядом.

— Нема нічого, — грубо промовив він, одвертаючися до річного простору, що блищав, неначе лезо ножа. Порон стукнувся об причал і дерев’яні стінки його затріщали. Загуркотіли ланцюги й натовп проштовхнув Беда через пристань. Пройшовши поміж двох ваґонів з вугіллям, він попростував запорошеною вулицею до жовтих трамвайних ваґонів. Коліна йому тремтіли. Він глибоко засунув руки у кишені.

«Їжа» — прочитав він на пересувному ресторані. Важко сів на поворітний стілець і довго роздивлявся меню.

— Яєшню й чашку кави.

— Бажаєте розбовтану? — спитав рудоволосий чоловік за прилавком, обтираючи хвартухом м’ясисті веснянкуваті руки. Бед Корпнінґ зрушився від несподіванки.

— Як?

— Яєшню розбовтану чи з цілими жовтками?

— Звичайно, розбовтану. — Бед сперся на прилавок, схиливши голову на руки.

— У вас стомлений вигляд, друже, — зауважив рудоволосий, розбиваючи яйця на сковорідку, де шкварчало сало.

— Я прийшов з округи. Зробив сьогодні п’ятнадцять миль.

Буфетник свиснув крізь зуби. — Прийшли до міста шукати праці?

Бед кивнув.

Чоловік кинув гарячу, помережану темними смужками яєшню на тарілку й поклавши на краєчок хліба й масла, підсунув її Бедові.

— Я хочу дати вам пораду, друже, яка нічого вам не коштуватиме. Підіть трошки поголіться, підстрижіться та струсіть солому з одежі, раніш ніж напитувати роботу. Так швидше щось знайдете. У місті на це звертають увагу.

— Я можу працювати як слід, я добрий робітник, — буркнув Бед з повним ротом.

— Як знаєте, я тільки порадив, — промовив рудоволосий, повертаючися знов до плити.

-----

Коли Ед Сетчер здерся мармуровими сходами до просторого передпокою шпиталю, він увесь тремтів. Пахощі ліків давили йому горло. Із-за конторки на нього глянула жінка з накрохмаленим обличчям. Він намагався надати твердости своєму голосу.

— Чи не скажете ви мені, як почував себе місис Сетчер?

— Можете йти до неї.

— Але, будь ласка, міс, чи все з нею гаразд?

— Доглядачка скаже вам про неї. Сходи ліворуч, третій поверх, палата породіль.

Ед Сетчер держав у руці загорнений у зелений восковий папір букет квітів. Беручись угору, він натикався на мідяні прути, що тримали фіброву доріжку, а широкі сходи гойдались у нього перед очима. Стукнули двері, перейнявши приглушений зойк. Він спинив доглядачку.

— Будь ласка, я хочу бачити місис Сетчер.

— Якщо ви знаєте, де вона — ідіть.

— Але її перенесли кудись.

— Спитайте біля конторки кінець коридору.

Він закусив похололі вуста. Кінець передпокою на нього, посміхаючись глянула червоновида жінка.

— Усе гаразд. Ви щасливий батько брикухи-доні.

— Бачите, це перша наша дитина, а Сузі така тендітна, — мурмотів він, кліпаючи очима.

— Так, я розумію, цілком природно, що ви турбуєтеся. Можете увійти погомоніти з нею, коли вона прокинеться. Дитина народилася дві години тому. Тільки не стомлюйте породіллі.

Ед Сетчер був маленький чоловік з двома мичками білявих усів та водянкуватими сірими очима. Схопивши руку доглядачки, він трусив її, показуючи в посмішці всі свої нерівні жовті зуби.

— Бачите, це наше першеньке…

— Вітаю, — відповіла доглядачка.

Шерег ліжок під жовчним світлом ґазу. Нездоровий дух постільної білизни, пожмаканої неспокійними рухами. Обличчя гладкі, худі, жовті, білі; Сузіне обличчя. Її жовте волосся розтріпаними пасмами лежить навколо маленького білого обличчя, що видається зморщеним і скривленим. Ед розгорнув троянди й поклав їх на нічний столик. Визирнув із вікна і, здалося, немов глянув у воду. Дерева в сквері обплутало блакитне павутиння. Внизу на вулиці засвітилися ліхтарі, відзначаючи зеленим мерехтінням цегляно-червоні нагромадження будинків. Димарі й водозбори врізались у небо червоне, немов м’ясо. Синюваті повіки розкрилися.

— Це ти, Еде? Навіщо це? Який ти марнотрат!

— Не міг утриматися, кохана. Знаю, що ти дуже любиш