Народні - Дурний піп і його наймит, Народні

Був піп. Та прийшов до нього слуга. Каже піп:

– Чи не найняв би ти ся, Іване?

– Чому ні, – каже, – пане.

– Но, то токмімся, Іване.

– То будемо, пане.

– Та так ся токмім: котрий на котрого ся розсердить, той тому буде з хребта ремінь драти.

Тоді другого дня питає піп:

– Ти йдеш, Іване, жердя рубати?

– Іду, пане.

– То там будеш рубати, де Петрушка стане!

А отой Петрушка – пес: так ім’я йому було.

– Добре, пане.

Дав піп йому єден хліб цілий і шмат солонини:

– То аби-сь тим ситий і ти був, і Петрушка, та й на вечір аби-сь тото ціле приніс ушитко!

Іван рубав жердя, рубав, на полудня розклав вогонь. Тоді вийняв із хліба м’якушку, а кірку склав назад – тото назад ціле. Та й солонину обрізав, а шкуру склав назад – та й ото назад ціле. Тоді й Петрушці дав, і сам поїв. Увечері іде він домів, а піп – сперед нього з коновкою води:

– На, Іване, – каже, – пий воду.

– Бодай ви здорові, пане. Чи ся сердите?

– Ой, ні, Іване. Ну, будеш завтра везти тото жердя, Іване.

– Та буду, – каже, – пане.

– Та аби-сь туди йшов, Іване, куди Петрушка буде йти!

Іван упряг воли другого дня та пішов по жердя, а піп замкнув тоді двір. Прийшов Іван домів та гойкає, аби йому одчинили. Не одчинив йому ніхто. Він тоді перекидав жердя у двір, далі віз розібрав та перекидав, а тоді воли порубав та перекидав.

Прийшов до хижі.

– Куди-сь, – каже піп, – прийшов, Іване?

– Туди, куди й Петрушка, пане.

– А воли де, Іване?

– Та порубав-єм, – каже, – пане.

– Біда би тебе найшла, Іване!

– Чи ся сердите, пане?

– Ні. Завтра будеш гній возити, Іване, то там будеш сипати, де Петрушка стане.

А Петрушка став над водою та забивався у воду. То Іван там гній зсипав у воду. Пішов піп другого дня позирати, а гній у воді.

– Нещастя би тебе побило, Іване!

– Чи ся сердите, пане?

– Ні, айбо шкода, Іване!

Тоді панія з паном радяться:

– Йдімо геть відси, бо Іван удере нам з хребта ремінь!

Устали та й пішли на друге село до церкви. А слуга каже:

– А я що буду робити, пане?

– Та, – каже піп, – що будуть сусіди робити, то й ти.

А сусіди були німці.

– Та, – каже, – аби-сь петрушкою поливку закришив.

Тоді він покликав Петрушку, зарізав та закришив поливку. А німці саме хижу розбирали; то він уліз на дах та й розбирає. Приходить піп з церкви, а Іван половину даху одбив. Каже піп:

– Що ти робиш, Іване?

– Що сусіди, тото й я, пане.

– Нещастя, – каже піп, – тебе побило би, Іване!

– Чи ся сердите, пане?

– Ні, – каже, – Іване.

Тоді почали вони казати:

– Зберім книги у міх, його управім на під, а самі підемо і хижу запалимо.

Вони осталися у хижі, а Іван пішов, книги висипав з міха на друге місце, а сам заліз у міх. Вони зібралися, узяв піп міх на плечі, панія підсадила на нього, а хижу запалили.

– Но, тепер згорить Іван! – каже піп.

А Іван кличе з міха:

– Згорять ваші книги, пане.

– Та чи ти тут, Іване?

– Тут, – каже, – пане. Чи ся сердите, пане?

– Ні, Іване.

Прийшли вони на єдний берег до води, уклалися на ніч, та й Івана уклали до води; панія усередині, а пан ізкраю. Уночі Іван одсунув панію до води, а сам усередині ся остав. А піп ся схопив, заспаний, та трутив панію у воду. А Іван тоді ся схопив та й каже:

– Та що-сьте зробили, пане?

– Та чи тото ти, Іване?

– Та я, пане.

– Бог би, – каже піп, – тебе побив, Іване!

– Чи ся сердите, пане?

– Де би-х ся, – каже, – не сердив, у чорта, Іване!

– То тепер я вам буду драти ремінь із хребта, пане.