Антін Щегельський - Пригоди українців у Анталії

Нова повість Антіна Щегельського — це захоплююча розповідь про романтичні пригоди колег по цеху – українських журналістів, яким пощастило цілий тиждень поєднувати роботу із приємним відпочинком у п’ятизірковому туристичному раю. Вони сповна користаються усіма принадами ненав’язливого турецького сервісу, пиячать, фліртують, скачуть у гречку і навіть ніжно закохуються.

Коли тебе тягне до жінки, а її – навзаєм – значить, зустрілися два психози, які працюють на одній частоті.

У гонитві за примарою заможності й достатку Микола уже давно забув, коли востаннє був у відпустці. Він уперто намагався досягнути успіху там, де це не вдавалося його колегам. Тож відколи став головним редактором бізнесової газети, взагалі не відпочивав. Робота не відпускала навіть на вихідні. Але й працюючи у такому темпі, Микола не міг наздогнати свою удачу. Тільки із року в рік накопичувалася втома. І ось настав час, коли вона перейшла у хронічну. Хоч за що б він брався, усе падало з рук.

Микола зовсім збайдужів до життя. Він хотів лише одного – виспатись. А тут ще, як на лихо, почалося весняне безсоння. І те безсоння катувало його навіть більше, ніж втома. Бо цілісінький день на роботі злипалися очі. А уночі, варто було лягти у ліжко, навалювалися спогади про речі, які кожен чоловік воліє краще ніколи не згадувати. Й він до самісінького ранку крутився у постелі, благаючи Бога про сон. На душі було так гидко і тоскно, що хоч руки на себе накладай. Зрештою, про все це він розповів лікарю.

– У вас справжнісінька депресія, – констатував той.

– То по Америках та Європах бувають депресії, – заперечив Микола. – А у нас звідкіля такі панські витребеньки? Може, у мене звичайна хандра?

– Депресія чи хандра – великої різниці немає, – скрушно мовив лікар. – Бо лікуватися однаково треба. Я не буду вас труїти всілякими там антидепресантами – пігулок наковтатися ще встигнете. Спершу спробуйте змінити обстановку. Поїдьте десь у село. Або ще краще візьміть відпустку та й махніть із дружиною на море. Напровесні, поки ще не почався сезон, путівки недорогі. За невеликі гроші можна відпочити в Анталії чи Єгипті набагато краще, ніж влітку у Криму.

– Даруйте, але чи обов’язково одружуватися задля тижня чи двох відпочинку на морі? – уперше спробував пожартувати Микола.

– Пам’ятайте, що при вашому захворюванні здоровий секс – найкращі ліки. Це і заспокійливе, й тонізуюче, і навіть снодійне. А те, що не маєте дружини, – не біда. Візьміть коханку. Або навіть просто попутницю на відпустку. Он в Інтернеті на сайтах знайомств безліч подібних пропозицій. Вибирай, яка сподобається. І головне – жодних претензій: з’їздили разом на відпочинок – і розбіглися.

– Воно то так. Але хто погодиться ділити ліжко зі мною? Хай навіть за насолоду поніжитися у квітні під південним сонцем та поплавати у Середземному чи Червоному морі?

– Ну, ви ще зовсім не старий. Та й фармацевтична промисловість на місці не стоїть. Зараз стільки всіляких препаратів для літніх людей понавигадували! І в сімдесят чоловік може почуватися двадцятилітнім.

– Та з цим у мене ще все гаразд. Я про інше. Кому я такий потрібний?

– А ви анекдот пам’ятаєте? Уранці підтоптаний чолов’яга підходить у спальні до трюмо. Уважно роздивляється свої худенькі руки і ноги, висхлі старечі сідниці, величезне черево, лису голову з ріденькими кущиками сивого волосся, що стирчить понад вухами. Потім переводить погляд на юну красуню, яка мирно спить у його ліжку, і думає: «Це ж як треба любити гроші?!».

Цей анекдот і про нас із вами. Просто ми ще не зустріли тих, хто полюбить наші гроші.

Микола поволі брів пішохідною зоною, що простягнулася між проспектами Свободи і Радянської України. Останній після проголошення незалежності, дотепники з Виноградаря перейменували у «Ні правди, ні свободи». Поринувши у невеселі роздуми, він мало не наштовхнувся на свою сусідку із горішнього поверху, колишню коханку Ліду.

Майже удвічі молодша за нього. Висока, статна, сексуальна. Ще й до того легка на підйом. Правда, заміжня. Але те не заважає їй колекціонувати чоловіків. Власне, й Миколу вона звабила задля задоволення якоїсь дивної примхи.

Сталося те на весіллі у сусідів. Пінчуки саме женили сина. Микола і Лідин Сашко, якому батьки недавно купили квартиру в їхньому будинку, були за водіїв у весільному кортежі. А потім гуляли разом із усіма. Гості пили за здоров’я молодих, за майбутнє поповнення сім’ї, яке, судячи з чималенького живота нареченої, обіцяє не забаритися… Помаленьку хмеліли. І лише Сашко дивився на всіх тверезими очима. На пропозиції бодай пригубити чарчину, він резонно відказував:

– Я ж за кермом.

– То віджени машину в гараж та й повертайся нормальною людиною, – радили сусіди.

Сашко стоїчно тримався до першого перекуру. А коли гості почали виходити з-за столу, чмокнув у щічку молоду дружину й, пообіцявши довго не баритися, подався відганяти свою «Тойоту».

Щойно за чоловіком зачинилися двері, Ліда взяла Миколу, який сидів поруч, за руку:

– Потанцюємо?

– Аякже.

У невеликому квадратному холі було тісно, як на нерестилищі. Тож щоб не товктися по чужих ногах, Микола з партнеркою почали пробиратися у коридор. А коли опинились біля входу у ванну, Ліда раптом штовхнула Миколу в середину і, зачинивши за собою двері, без зайвих слів припала до його вуст. Микола ще не встиг отямитися від несподіванки, як сусідка вже розстібнула на штанях блискавку й обхопила пальчиками його гордість.

Ліда виявилася справжньою богинею екстремального сексу. Особливо той талант розкривався тоді, коли існувала загроза, що їх із партнером ось-ось можуть застукати на гарячому. В такі хвилини від передчуття небезпеки у неї усе стискалося всередині. І тоді партнерові доводилося напружувати останні сили, аби не опинитися викинутим назовні. Тож чоловіки буквально шаленіли від неї. Не був винятком і Микола. Бо за довгі роки небезгрішного життя йому ще з жодною жінкою не було так хороше.

Найближчого понеділка, щойно її чоловік пішов на роботу, Ліда подзвонила у Миколині двері:

– Привіт! – вона прямо з порога кинулась Миколі на шию. – У мене є годинка до роботи. Тож давай не будемо гаяти часу.

Микола ухопив несподівану гостю на руки. Відніс у спальню. І вони кохалися довго й несамовито. А потім, нехтуючи усіма правилами дорожнього руху, Микола гнався на своєму «Жигулі» наввипередки з часом, аби тільки Ліда не запізнилася на роботу.

Назавтра усе повторилося знову. З тією лише різницею, що тепер Микола залишав вхідні двері незамкненими. Тож Ліда, прокравшись нишком до його квартири і скинувши на ходу халатик, голісінька пірнула до нього під ковдру.

Ті ранки були для Миколи найсправжнісіньким втіленням великого людського щастя. Шкода тільки, що щастя те тривало дуже недовго. Настав ранок, коли Ліда не прийшла будити Миколу