Віталій Копил - Право на пиво

Перед вами збірка, присвячена ПИВУ — чудесному напою, що втамовує спрагу влітку і зігріває взимку. Скажете — ні, не зігріває? Хе-хе, значить ви не пили підігрітого пива в старому чеському шиночку! Правда не пили? А ви якось спробуйте! Багато з того, про що йдеться на сторінках цієї збірки, варто спробувати! Слово честі.
Пам’ятайте тільки про одне: якщо навіть гарного пива надто багато — це погано. Тому п’ємо в міру! Де мій келих? Наливай!
Не секрет, що пиво є улюбленим напоєм фанів, тобто аматорів фантастики. І саме конкурс оповідань про пиво викликав широкий резонанс серед письменницької та читацької громадськості. Отже, відкоркуйте пляшечку «Оболоні» і починайте читати. Це чтиво пасує під пиво!

Наука стверджує, що людина більш ніж наполовину складається з води.

Я знаю точно: є люди, що частково складаються з пива. Саме таких людей представлено під цією обкладинкою, та й узагалі саме такі затіяли цей проект.

Реклама алкоголю в багатьох країнах заборонена, і я вважаю, що це правильно. Та й безідейне пияцтво, безумовно, є одним із найнепринадніших пороків людства. Однак якщо ставитися до спиртних напоїв як до творів мистецтва і, як заповідав генерал із «Особливостей національного полювання/риболовлі», споживати їх у розумній кількості і з відповідною культурою, нічого згубного в тому немає.

Зрозуміло, сивуху-бормотуху віднести до творів мистецтва складно. А от з любов’ю зроблені вина чи майстерно зварене пиво — цілком. І якщо останнім часом стали все частіше виходити тематичні збірки, присвячені кішкам чи кулінарії, то чому б не присвятити збірку пиву?

Сказано — зроблено. Василь Фляк, представник пивного концерну «Оболонь» висунув ідею, я її сформулював і оголосив конкурс розповідей, Максим Мошков (хто з інтернетників не знає Мошкова?) надав мережні ресурси.

Збірка присвячена ПИВУ — чудесному напою, що втамовує спрагу влітку і зігріває взимку. Скажете — ні, не зігріває? Хе-хе, отже ви не пили підігрітого пива в старому чеському шиночку! Правда не пили? А ви якось спробуйте! Багато з того, про що йдеться на сторінках цієї збірки, варто спробувати! Слово честі.

Пам’ятайте тільки про одне: якщо навіть гарного пива надто багато — це погано. Тому п’ємо в міру! Де мій келих? Наливай!

Будьмо!

Володимир Васильєв

Я вивів корабель на орбіту в точно визначений час і зробив кілька обертів, щоб роззирнутися.

Патруля не було. Почасти це втішало. Минулого разу мені явно пощастило — реакція патрульного була трохи гіршою від моєї, і я встиг вискочити у гіперпростір. Якби сталося інакше, то навіть одного пострілу з його квазіентропійного прискорювача було б досить, аби я досяг нірвани у Великій Порожнечі. Слава Будді.

З іншого боку відсутність патруля наводила на думку про відсутність об’єкта охорони, що, безумовно, ускладнило б моє завдання. Я кинув оком на оглядовий екран. Два поділених океаном континенти мали цілком мирний вигляд, що підтверджувалося й звітом бортового нейрокомп’ютера: ефір чистий (тільки білий шум та розряди), ніяких слідів цивілізації в атмосфері, океані, на поверхні та під нею. Планета починала мені подобатися, і я зважився посадити корабель.

Своєму II я довіряю безмежно. Проте він тільки машина, він має право помилятися, а я — ні. Ризик для мене передусім — нездатність передбачити вплив усіх чинників. Ви здатні передбачити усі чинники? От і я не здатний, тому завжди готовий до несподіванок…

Я вибрав траєкторію входу в атмосферу максимально наближену до метеоритної — чомусь здавалося, що крупні метеорити тут — явище звичне. Точку посадки вибрав у океані. Певна річ, це була звичайна пересторога: зенітні лазери не змогли б пробити моє силове поле, а присутність генераторів антиматерії мій II засік би ще на орбіті з субелементарного фону. Але безпека — передусім.

Компенсатори перевантаження працювали бездоганно, я навіть не відчув, як корабель ударився об воду. Автоматично визначався курс — до північного континенту. Ефект корабля силового поля захисту притягнув безліч морських мешканців. Навкруг корабля закружляли шалені вихори від цілеспрямованого руху малих і великих тіл — ближче до джерела. Я виключив захист.

Недалеко від узбережжя, коли глибина та нескінченні коралові рифи позбавили важкий корабель маневру, я відпустив його на дно, щоб прямувати далі гравітаком. Я вихопився над поверхнею океану й, подолавши звуковий бар’єр, на невеликій висоті помчав углиб континенту. Вже за годину я прибув на місце.

Люк за плечима з тихим шипінням зачинився. Я стояв на невеликій височині. Мрячило. По хмарному небу перебігали невиразні тіні. Повітря було сповнене звуками: дзижчання, шелест, потріскування. Сотні метеликів та бабок, не зважаючи на погоду, кружляли у чудернацькому танку. У болоті величезні звірі ловили своїх менш успішних дрібних побратимів. З-поза лісу лунало страшенне виття. Ліс навіть здалеку вражав розмірами дерев. Мені здалося, що я бачу кипариси, та легка імла заважала розгледіти їх краще.

Якщо я правильно розрахував координати, пошуки не мали бути занадто довгими. Години дві, максимум три. Я перевірив набої обох бластерів, зробив прив’язку системи навігації до корабля й гравітака, встановив хронометр на зворотний відлік і рушив. Піша прогулянка трохи не відповідала системі безпеки, але зараз мені захотілося романтики — відчути себе первісним мисливцем чи навіть розвідником. Зрештою, нейрошолом передавав відбиток з моєї сітчатки до II, і я завжди міг сподіватися на вогневу підтримки гравітака.

На жаль, той-таки шолом дуже звужував поле огляду, а мембранний респіратор перешкоджав диханню, тому я пізно зауважив птахоподібне страховисько, що на величезних шкірястих крилах спікірувало звідкілясь збоку. Сильний удар у плече збив мене на землю. Я встиг згрупуватися й уже через секунду після падіння одним пострілом