Andy Iva - Щука та Карасі., Andy Iva

У невеликому затишному ставку жило велике сімейство Карасів. Ставок хоч і був невеликий, але глибокий і затишний. По краях росли очерети і плакучі верби, які в спекотні дні дарували усім приємну прохолоду. А на поверхні, по декуди красувалися водяні лілії. Ставок був затишним і красивим. Через струмочки він з’єднувався з іншими ставками, які були поруч, тому вода завжди була свіжою і чистою. Дуже любили свій ставок Карасі.

Одного дня в ставку з’явилася Щука. Чи то запливла сюди з інших ставків, що були поруч, чи, може, хтось запустив її. Спочатку ніхто не звернув на це уваги. Але Щука почала хазяйнувати в ставку і полювати на маленьких Карасиків. Карасі не звертали на це уваги. Продовжували жити, як зазвичай і радіти життю. Але Щука все частіше на них нападала і ганялася за ними.

— Щось треба робити! Ця Щука не дає нам спокою, — почали частіше і частіше говорити Карасі. Особливо ті, яким довелося тікати від підступної Щуки.

Зібралися якось Карасі, щоб придумати, як боротися із Щукою.

— Нас так багато, а вона одна, — почали одні.

— Але вона велика і небезпечна, — твердили інші.

— Якщо ми нічого не зробимо, вона усіх нас з’їсть, — вигукували треті.

З цим твердженням погодилися усі. Подумавши, вони вирішили переселитися на край озера, в очерет. Так, хоч місця там мало, тісно, але ми сховаємось від Щуки. І, може, вона перестане тоді на нас полювати.

— А якщо не перестане? — питали інші. — Може, нам спробувати себе захистити?

— Що ми можемо зробити? Ми такі маленькі, а вона така велика, — наполягали інші.

Тому велике сімейство Карасів, які так любили плавати посеред ставу, де така глибока і чиста вода, переселилися на край озера в очерет. Хоча вода там не була такою прозорою, як посеред озера, і ріс густий очерет, Карасі почали там жити. Спочатку все було гаразд. Щука перестала на них полювати, і вони знову зажили безтурботним життям, як колись, мріючи коли-небудь повернутися на глибину.

Але одного дня знову з’явилася Щука і знову почала на них полювати. Карасики глибше запливали в очерет, ховаючись від хижачки. Але з кожним днем вона все глибше і глибше запливала і частіше знаходила якогось Карасика, який погано чи не встиг заховатися.

Знову зібралися Карасі, щоб подумати, що робити далі.

— Ми повинні себе захистити, — почали одні. — Скільки нам терпіти Щуку?

— Але вона така велика, а ми такі малі, — знову почали інші. — Що ми можемо зробити?

— Але нам потрібно щось зробити, інакше вона нас усіх з’їсть, — погодилися всі.

Подумавши і посперечавшись, Карасики вирішили переселитися в інший, сусідній ставок. Нас хоч і багато, але не стільки, як раніше — через прокляту Щуку. Якщо ми переселимось в інший ставок, це не завдасть нікому клопоту.

І уже не таке велике сімейство Карасів переселилося в інший ставок. Хоч він і не був таким прекрасним, як їхній рідний, але там не було Щуки — і яка різниця де. Ми — Карасі, і нам головне, щоб була вода.

Почали жити Карасі в іншому ставку, згадуючи і сумуючи за рідним, але радіючи, що тут немає злої Щуки.

Одного дня вони з жахом зрозуміли, що і тут з’явилася Щука і знову почала на них полювати.

І з кожним днем вона це робила частіше і нахабніше. А разом із Щукою з’явилися й інші Щуки — ті, що жили в цьому ставку. Сімейство Карасів злякалося. З кожним днем їх ставало все менше і менше. І колись величезна родина Карасиків перетворилася на невеличке сімейство.

Знову в паніці вони зібралися, щоб придумати, як бути далі.

— Нам потрібно захищатись, — почали було одні.

— Як ми можемо захиститись? Нас мало, а Щука велика, а зараз і не одна. Треба тікати!

— Куди тікати? Куди б ми не переселились у цьому ставку, Щуки нас знайдуть.

— Тут поруч є болото. Спробуємо поселитись там, — запропонував дехто.

— Але це болото! Там немає чистої води, і воно пересихає часто…

— Що ми можемо зробити? Щука така велика і вже не одна, а нас залишилось так мало…

Вирішили Карасі переселитися у болото. Хоч там буде життя не життя, але хоч там можна сховатися від поганої Щуки.

Кинулись вони на край ставка, щоб перебратись до болота, як одразу за ними погналася Щука. Карасі тікали з усіх сил. Щука гналася за ними, хапаючи тих, хто відставав. І ось, коли, здавалося, рятівне болото було вже не так далеко, вода почала міліти. Чим ближче було болото, тим менше було води. В один момент Карасі побачили, що потрапили на мілководдя — і далі плисти вони не можуть.

Карасі зрозуміли, що самі себе загнали в пастку. На них одразу накинулася Щука. Дехто в паніці шукав шляхи втекти. Деякі спробували захищатися. Але їх було дуже мало. Та несподівано Щука перестала нападати на тих, хто захищається. Вона хапала тих, хто намагався втекти. Карасів ставало все менше і менше. А до Щуки підпливали інші Щуки і теж хапали втікачів. І тоді жменька тих, хто захищався, кинулась вперед пробиваючи собі шлях на глибину. Діставшись глибини попливли в розсип хто куди. І з величезного сімейства Карасів залишилися поодинокі Карасики, які весь час ховалися і тікали, не маючи можливості жити спокійно, як колись.

І зрозуміли Карасики, що треба захищатись — втеча не допоможе. А боягуз програє завжди!

КІНЕЦЬ.

Кінець