Світлана Фоя - Павутинна Музика, Світлана Фоя

У великому ботанічному саду, поміж ружами і лавандою, народився маленький павучок. В той день він народився не сам - з ним з’явилися на світ близько тисячі його братиків та сестричок. Всі вони були дуже схожі між собою. Восьмилапі малюки швидко росли, гралися та навчалися павуковим справам. Та один павучок, отой про якого ця розповідь, був якийсь не такий. Зовні як усі, а з гурту все ж вирізнявся. За це він частенько зазнавав кпинів.

Одного погожого дня, коли дмухав легенький вітерець і світило ніжне травневе сонечко, дивному павучку захотілося мандрів. Він чув багато розмов про те, що десь неподалік, на високій червонолистій яблуні, живе старий павук-мудрець, який знає так багато, що навіть страшно з ним розмовляти. Наш дивний павучок вирішив будь-що дістатися тієї яблуні і того мудреця.

Часом він йшов павутинними мостами-дорогами, а часом просто по землі, оминаючи численні перешкоди. Надвечір дійшов до цілі. Попри втому мандрівник хутко заліз на яблуню і майже на самій верхівці побачив старезного павука.

- Добрий вечір. – привітався відсапуючись.

- Доброго вечора, сину.

- Я так мріяв з Вами поговорити. – трохи ніяковів павучок.

- І що ти хочеш знати? – поцікавився сивий мудрець.

- Для чого ми павуки живемо? І чому ми саме отакі?

- Стосовно того , для чого ми, павуки… є думка, що нам дано дуже важливу місію - тримати рівновагу світу. І я з цим згоден. Бо мав час переконатися в тому.

- А чому ж ми такі як є? – сипав питаннями павучок.

- Тому, що коли ми саме такі, тоді найкраще можемо виконувати свою життєву місію. Ми йшли до таких себе тяжко і старанно. І ось ми отакі як є.

Павучок нетерпляче тупав на місці:

- Як все просто з Ваших слів… і як багато ще треба обдумати. Підкажіть мені, чого я не такий як інші павуки? Чого з мене всі глузують?

- Щоб це зрозуміти, розкажи мені з чого почалося оте глузування.

І павучок почав свою розповідь:

- Якось, на уроці павутиноплетіння, я спитав вчителя, чому ми плетемо завжди однакову павутину. Я сказав, що це сумно і нудно – постійне повторення. Вчитель висміяв мене. Це, буцімто, не мого розуму справа, піддавати сумніву те, що таке плетіння єдино правильний спосіб. Адже це науково підтверджено і доведено на практиці попередніми поколіннями. Павуки-учні тоді вперше наді мною сміялися. Згодом подібні ситуації траплялися все частіше. А коли я все ж спробував сплести павутиння інакше – мене вигнали з занять і наказали подумати над поведінкою. І ось я тут.

Мудрець задумливо дослухав історію павучка, а тоді мовив:

- Ти захотів вийти за межі відомого, створити щось нове… Завжди складно, сину мій, іти не торованим шляхом. Так. Творцям нового завжди складно.

- Ви теж були творцем чогось нового?

- Коли я був молодим, – відповідав на чергове питання старий павук, – мені не вистачило сили духу йти за своїми мріями. Все що я собі дозволив – це споглядати світ з вершини цього дерева та обмірковувати побачене.

Юному павуку стало сумно. Він глянув з гілки в далечінь…А там море квітів, зелені і... там щось таке…таке…що зачаровує і змушує дивитися довго-довго. Він раніше не бачив, що кущі, в яких він ріс, ростуть візерунком і що кожен з них має свою форму.

- Що це? – запитав він мудреця.

- Це сад. Він такий виріс не сам – його створили.

- Ого! Так красиво! Стільки кольорів і форм! – юний павук радісно затупцяв усіма вісьма ногами. – Я теж хочу створити щось подібне!

Старий мудрець лагідно посміхнувся:

- Ну, за сад не скажу, але щось своє створити тобі точно вдасться.

Наступного ранку павучок сидів на гілці, звично плетучи павутину, і думав: « Ми, павуки, всі тихі й мовчазні. Весь час по засідкам та сховкам. Але я так хочу розмовляти зі світом, хочу дати світові щось нове, зробити подарунок від себе.» Думаючи про це він відволікся і в павутинці сталося кілька помилок. Спершу ці помилки його дещо засмутили. Та раптом він радісно посміхнувся і став робити павутинкою викрутаси.

Минуло трохи часу. Можливо дні. Став павучок плести неймовірні павутинки. Такого ще ніхто не бачив. Він розвішував їх на гілках, а вітер, віючи крізь павутину, створював різні звуки. Павучок слухав ті звуки і натхненно виплітав павутину так, щоб надати звукам мелодійності, певного настрою та забарвлення. Так з’явилася павукова музика. Місяць щоночі обсипав павутинку сріблом, щоб додати їй тремтливих і ніжних нот. В день павукову музику слухало Сонце й сипало на неї золото, надаючи музиці теплих й веселих звучань…

Згодом павучок мандрував садом і радував музикою усіх тамтешніх мешканців. Музичні павутинки з’являлися в найнеочікуваніших куточках. Одного дня художник, який прийшов помалювати пейзажі, відпочивав у години обідньої спеки на лавці, поряд з кущем глоду на якому була музична павутинка. Він заплющив очі, насолоджуючись легким протягом і раптом почув мелодію. Спершу подумав, що це лише наснилося чи здалося, але прислуховуючись він знайшов джерело цієї музики – легку і дивну павутину. Він так захопився павутинним витвором, що навіть зобразив на кількох своїх полотнах.

З тих пір художник не лише малювати приходив, а й слухати мелодії павутинок. Кожна з яких мала своє звучання. Якось він привів з собою свою маленьку донечку. Музика павутинок так збурхала уяву дитини, що коли дівчинка виросла то стала всесвітньовідомою композиторкою.

Отак один маленький павучок влився у музику світу особливим звучанням своїх павутин. Не дивно, що згодом у нього з’явилися учні і послідовники.

Автор: Світлана ФОЯ

Кінець