Юлія Вирва - Не варто боятися смерті , Юлія Вирва

Він сидів стиснувши руки до крові в крижаному окопі, очікуючи нової атаки ворога, що значно перевищував їхні сили. Боротися з ними ставало дедалі важче.Особливо після смерті побратимів. Ця дама в чорному стояла у нього за спиною, вичікуючи потрібного моменту. Та нагода все не траплялася. Не можна так довго уникати її. Війна і смерть- дві найвірніші подружки, які збирають криваву данину для сильних світу цього. Тих, кому байдуже як живуть прості люди. Саме їх кидають на передові позиції як м'ясо, на вірну погибель. Хіба так можна? 

Ярослав згадував своє дитинство, підлітковий і юнацький вік. Коли вперше закохався, але не взаємно. Як ловив рибу влітку в маминому селі, куди його відвозили батьки. Батьків, що завжди стояли на його стороні під час конфліктів у школі, а згодом в універі. Старшого брата Ярополка, який загинув у цій війні. Який навчив його битися і показував фокуси. Саме тому він став на захист батьківщини. Йому в березні має виповнитися 32.Він розуміє , що не доживе до цього. Він не кохав по- справжньому, не виростив дерево і не побудував будинок. Чоловік важко зітхнувши закурив цигарку, останню яка в нього була в кишені куртки. Холодна земля нагадувала про те, що рано чи пізно усе завершиться. Тільки не війна проти росії. Цей споконвічний ворог завдавав нищівних ударів, забороняючи все українське і намагаючись знищити саму державу. Це повинно колись закінчитися. Реальність жахає своєю невідомість. Подихом крижаного вітру, який мов стерв'ятник кружляє навколо бійців, вичікуючи злу годину.