Uma Raposa - Дракон, Uma Raposa

За спиною залишився мамин переляканий зойк і Тимка оповив світ: тісний, гучний та колючий, наче бабусина стара ковдра. На хлопця з усіх боків тиснули тіла інших людей. Він спробував закрити руками хоча б вуха, але заважав ранець.

Тимко саме прямував зі школи. Ішов додому звичайним маршрутом, а потім раптом опинився у череві дракона. Щойно мама випустила Тимкову долоню світ неминуче змінився і почвара одразу з’їла хлопця. Разом із цілим натовпом інших людей. 

Тимко глибоко вдихнув та спробував заспокоїтись. Мама завжди казала, що сміливість — це бути там де страшно та долати цей страх. А він, Тимофій, боявся майже всього. Проте нині для цього був невдалий час і хлопець спробував розкрити примружені очі. 

Зсередини дракон був ледь освітленим, але це не завадило розгледіти щілину між людських тіл та просунутись до бічної стінки. Там був виступ. Дивне мереживне плетиво з кісток та шкіри, що могло слугувати лавкою.

Тимко спробував роззирнутись. Дорослі, що були тут і зовсім не жахались того, що стали з’їденими, раптом хитнулись та знову стали рівно. Хлопчик одразу впізнав знайоме відчуття легкого заносу.  Ще коли їздив разом з мамою автобусом, воно завжди викликало у нього захват. Здавалось, наче раптом виникала здатності ходити по стінах.

Дракон полетів праворуч. 

— Геть з дороги! — крикнув на нього кремезний дядька.

— Повиростали, а зовсім поваги не знають. Тиняються, як телепні, — підтакнула йому інша жінка. — Ходять, як оті… Як їх там? Ну оті, шо в кіно. А! Згадала! Зомбі!

Хлопець обійняв рюкзак та майже впав на плетиво з кісток та шкіри, забиваючись у кут. Десь вгорі пробуркотіло й він насторожився. Не могло бути, щоб дракон так швидко зголоднів. Він же щойно наївся стільки люду! Але ось буркотіння пролунало знов і Тимко злякано закрив очі та вуха. Все довкола заворушилося, стало галасним та рухливим. Хтось шарпнув його за коліно, хтось стурбовано вигукнув, а потім всіх знову хитнуло і дракон зупинився. 

Невже він…

Довкола стало ще голосніше. Все шипіло, кричало та зойкало. Лунали кроки, суперечки та розмови. Потім щось голосно зашипіло і знову пробуркотіло згори. Тимка смикнуло й дракон полетів далі. 

Хлопчик наважився відкрити одне око.

Перед ним стояли ноги, що переростали у тулуб в яскравому червоному пальті. Стояли там, де колись був буркотливий чоловік.

О Боже! Він перетравив їх та з’їв нових!

Тимко знову примружив очі та почав рахувати до ста. 

Цифри. Вони його заспокоювали. Були зрозумілими та зручними. Два яблука це лише два яблука і не більше. Або, кілограм цукерок. Ці цифри були смачними. А от три   кілограми броколі звучали огидно. Як слимак. Або, як слова. Слова були складними. Дуже великими та не завжди вміщались у роті. 

— Можеш посунутись? — пролунав згори жіночий голос.

Тимко ледь розчув його крізь долоні, але розплющив очи. Над ним стояла жінка з малою дитиною на руках. Хлопчик втиснувся у кут щильніше й та примостилась поруч, спершись спиною на гладеньку шкіряну стінку. Вона була втомлена та абсолютно спокійна. Навіть відсторонена. Настільки виснажена, що й не помічала, як малюк потяг до рота її волосся, намотане на пухкий пальчик. Тимко простягнув руку, обережно витягуючи пасмо з чіпкої долоньки. Дитина розплакалась. Її крик вдарився об стінки та розлетівся всюди наче розсип колючок. 

— Цього ще не вистачало, — обурено озвалась бабця, що сиділа неподалік.

Але жінка не звернула уваги. Лише дістала соску, дала малюкові і той враз затих, а вона поглянула на Тимка та втомлено посміхнулась. Маминою посмішкою. Хлопцю стало сумно. Мама залишилась десь там і хтозна скільки ще драконів літає довкола. А раптом вона теж у небезпеці. А раптом її з’їв інший звір.

Тимко важко дихав від хвилювання і знову почав затуляти вуха. 

— Ти в порядку? — озвалась до нього жінка й Тимко лише коротко кивнув головою. 

Не можна було виказувати страху. Він був дорослим, а отже мусив триматися стійко та впевнено. Так казав тато. А потім він поїхав. Десь далеко. Тепер він також б’ється з монстрами і Тимко мусить брати з нього приклад.

Хлопчик затих та зробив кілька вдихів і серце припинило битись об ребра сполоханою пташкою. Він мусив вибратися з цього черева, знайти маму. Тимко почав шукати поглядом можливість, за яку одразу збирався вчепитися. 

І та з’явилась. Дракон знову повернув та почав стишувати хід. Люди скупчились біля дивної виразки у шовковистій стінці стравоходу і хлопчик поспішив прибитись до цього гурту. Раптом виразка почала розширюватись, а потім і зовсім розчахнулась. Люди й Тимко тепер стояли перед величезним отвором.

Ось вона — втеча!

Усі ринулись вперед і Тимко, не розбираючи дороги та дивлячись на світ крізь примружені очі, побіг за рештою втікачів. За мить дихати стало вільніше. Його припинили штурхати в усі боки і хлопчик наважився поглянути на світ.

Він був у печері. Великій та ошатній. За спиною зашурхотіло та зашуміло, а коли Тимко озирнувся дракона вже не було.

Вони вільні! Залишилось тільки вибратися з печери.

А та була просторою. Світлою та, на диво, затишною, як для житла кровожерливого дракона. Довкола були мармурові арки, які прикрашали візерунки з коштовного каміння. Прекрасні орнаменти. На стелі були важезні світильники з дерева. Міріади вогників, що були розташовані там, віддавали печері своє тепле світло.

Хлопчик роззирнувся та помітив людей з якими разом втік від дракона. Вони йшли в невідомому напрямку і Тимко поспішив слідом, сподіваючись, що ті виведуть його звідси. Крокуючи отак, він потрапив до іншої зали, трохи меншої, проте не менш дивовижної.

Перед ним була та повзла вгору довжелезна змія. Постійно звиваючись, вона прокладала свій шлях аж під стелю, зникаючи у довжелезній трубі. Поруч повзала така сама, тільки униз. І люди зовсім не боялись змії. Навпаки: вони спокійно підходили, ставали тій на спину й вона несла їх нагору.