Степан Босий - Галя, Степан Босий

У селі, де війна тінню лягла,
Жила Галина, молода, чарівна.
У серці її розгорівся пожар,
Бо покохала вона чужинця-москаля.

Прийшов він з війною, з ворожим мечем,
Та з золотом в жмені, й із владним плечем.
Галина, втомившись від злиднів життя,
Піддалась його обіцянкам і звабливим словам.

В її очах він був інший, не ворог, не звір,
А лише чоловік, що в полон взяв її мир.
Село плакало в неволі, народ гнувся в журбі,
А Галя кохання шукала у гіркій темноті.

Та настала година — прийшли визволителі,
З полум'ям в серці, з мечем у руках.
Загинув москаль у бою, без жалю,
І кров його змішалась з пилом і травою.

Галина стояла, мовчала, дивилась,
Серце її, наче крига, розбилось.
Бо не змогла зрозуміти, прийняти,
Що любов до ворога — шлях до втрати.

І в ніч без зірок, під плач річки води,
Вона попрямувала, згорівши від біди.
Наклала на себе руки, у вир упала,
Бо любов і зрада її розтерзали.

Галина лишилась в історії села,
Як символ того, що війна принесла.
Коли душі ламає, лишає лиш біль,
І кохання стає, наче гострий кинджал.
 

Кінець