Марко Кейк - Риби, Марко Кейк

- Сашкооо, осьо іди сюди!
- Е? – він вигулькує, ніби нізвідки, а насправді – з кухні. Бо на кухні печеться тортик, потім тортик буде обмазуватися кремом, а залишки крему кому віддадуть? Йому, звісно, бо він Золотце і Сонечко, за це йому шана і подяка. Тому крем з кола зору випускати не можна. Набіжить бажаючих повен двір, та що там двір – повна вулиця від рогу до рогу. А то його крем, він його заробив, збивав що було сили. Міксер поламався, а його руки – ні. Тож тільки він має право сидіти на ґанку, що веде до внутрішнього двору будинку пана та пані Едж. І він буде там сидіти, ретельно вибираючи пальцями смачнючий крем з синьої емалірованої миски, а Джордж, лабрадор Еджів, сидітиме на землі навпроти і стукатиме хвостом, наче м’якою палкою. 
- Сашкооо!
- Та не прийде він, поки крем не намажу, - кричить пані Едж у вікно. Змовники – організатори всіляких веселощів до свята – згуртувалися в бесідці на задньому подвір’ї. Щось ріжуть, клеять, гигочуть та шепочуть. Секрети у них. Тепер їм знадобився Саша.
- Ось тобі крем. Йди до них. – каже пані Едж. Сашко шляхетно приймає дарунок, з гідністю киває головою, але миска занадто приваблива, хто може встояти проти молочно-масляного крему? Та і що там робити пальцями? Простіше вилизати. Лизь.
- Святий Боже, - каже хтось з дівчат у бесідці, коли до них підходить диво дальпланетне. Навіть лоб у нього в кремові, що там вже казати про ніс та щоки. Джорж шеленіє і скаче, намагається урвати свій шматочок кремового щастя.
Сашко занурюється  в миску. Лизь. Джордж підскакує і язиком йому по пиці. Лизь.
- Е, ні, пане Дж, на таке я не згоден. Бачив я, що ви тим язиком у вільні від роботи години творите. Я піду вмиюся. – каже він змовникам у бесідці. Всі мовчки кивають. Не знали б, що перед ними – співвласник солідної фірми та суперсенсор найвищого рівня, прийняли б  за міського дурника. 
Миска повертається до пані Едж. Лабрадор, зітхнувши та покрутивши хвостом, - на ґанок. Надія в ньому жива, але більше пані Едж тортів пекти не збирається. І так занадто. Ніхто в світі давно тортів на свята не пече. Готових у крамницях -  як шишок на ялинці. Але... діти дуже просили, і Сашко... Він чекає крему. Це ритуал. Пані Едж відчуває, що це їй потрібно. Йому потрібно. Їм всім потрібно. Дивно, але це так.
- Що вам? – ось тепер він чистий та гарний, Золотце золотцем. Дівчатка дивляться на нього хто з прихильністю, хто з погано прихованою досадою. Не повинно у хлопця бути таких вій, такого кольору обличчя і очей, і взагалі... Хлопці – зверхньо та насмішкувато. Бо їхні дівчата Сашка не цікавлять. Ходять чутки (а може, не чутки), що Сашу цікавлять мільйонери, мільярдери і тому подібні рідкісні в Номерграді істоти. А ще сині миски з залишками крему та інші прості радощі життя. І то вже не чутки, а перевірені факти.
- Вірша склади. 
- Навіщо?
- На плакат. Ми його ось тут повісимо.
- Навіщо?
- А то ти не знаєш, завтра у близнюків Еджів день народження. Ось тут буде плакат, ось тут – фотозона, ось тут стоятиме торт, а тут ми з подарунками...
- Навіщо?
О, він може вивести кого завгодно. Петроніла Лігунова не витримує перша, згортає макет плакату (він чорновик, можна) і з усієї сили лупасить єхидного іншопланетяшку по спині.
- А ось навіщо, а ось навіщо! Користі від тебе нуль, одне знаєш – креми їсти.
Сашко вигинається під ударами, наче кіт, якого гладять. Господи, згорнутий папір, такий дріб’язок.
- Ой. Ай. Я склав віршика, склав. Послу... Ай!
Ой, ай, Петроніло Андріївна.
Не будь Драконіла ти Зміївна.
Хоч в нас нетутешнє походження,
Близнюків – ой та ай – з днем народження!
У бесідці тихо регочуть. Сашко занадто гарно знає мову Держави. Просто таємничо гарно для чужинця, що ввалився в наш світ десять років тому. 
- Ти не можеш серйозно? – пихтить Петра, зашарівшись. Вона не хоче бути Драконілою. Слова, які каже Золотце, якимось чином прилипають до того, кого він охрестив ними. – А ще треба загадку про м’яч придумати.
- Про м’яаач? – тягне Карінка Федосенко. Про м’яч ніхто нічого не казав. 
- Так. – Петра робить  загадкове обличчя і повідомляє урочисто. – На святі будуть русалки. Справжні. Дві. Точніше, один русал і одна русалка. Малі Еджі їх дуже люблять.
- А м’яч тут до чого? – критиканським голосом питає хтось із хлопців. 
Петра сердиться. 
- А до того, що ми загадаємо загадку, винесемо обклеєний блискітками м’яч і скажемо: а насправді то не м’яч, то ікринка!І з неї виросли русалки!
- Прямо за секунду виросли і вже готові давати виставу? – знов той самий голос. Це нудить Жорка Лакрець, Петрин однокласник, вони всі тут однокласники, одногрупники і сусіди, в цьому малому Номерграді, в районі Центральний. Проте, це не означає, що можна нудити і битися рулонами паперу. 
- Мааам!!! – кричить старший з дітей Еджів, Боріс (наголос на «о»). Він голосить, як Золотце при спогляданні павуків та багатоніжок, немов на цвях наступив. – МАААМ! А в нас бутерброди з ікрою будуть?
- Так, золотце. – лагідно каже пані Едж. 
Сашко робить обурене обличчя: «Яке неподобство! Тут я і тільки я золотце!» Вся бесідка чмихає. 
- Тоді немає проблем. – веде далі Боріс. – Покажемо бутерброд, скажемо: «А зараз перед вами виступлять ті, хто не потрапив до бутерброду». 
- Між іншим, вони мають розум. – тихо каже Петра.
- Між іншим, вони просто риби. Дресировані риби. – усміхається Боріс. І всі інші. Петра косує на Сашка – йому не смішно, ой, не смішно.
***
Наступного дня – метушня і радощі з самісінького ранку. І будинок, і двір родини Еджів сповнені щастя та сміху. У Ді та Елвіса день народження!
До садка вони не йдуть – цілий день вітань та подарунків попереду. Зранку – стіл та фотосесія з бабусею та дідусем. Вдень – до кімнати розваг з друзями. Після цього дві години сну під наглядом гувернантки – і вечірнє довгоочікуване шоу з принцесами, принцами і русалками. Для них посеред двору перед будинком привезено і наповнено відстояною водою величезний басейн. 
Чомусь басейн лякає Джорджа. Лабрадор гарчить і гавкає на нього до нестями. А коли господар русалок привозить свій товар і, підігнавши машину до самого басейну, допомагає русалкам перебратися у воду під завісою тенту, з собакою коїться таке, що її доводиться зачиняти в будинку під наглядом охоронця. 
- Ніколи такого не було. – дивується пані Едж. Але і русалок у неї у дворі ніколи не було. В дельфінарії виставу дивилися, додому не запрошували.
Коли Петра бачить прикрашений найкращими дизайнерами столиці двір, вона розуміє, що її ідея з плакатом провалилася. Куди серед пурхаючих у повітрі ліхтариків-ельфів та інших див сучасної індустрії розваг чіпляти той розмальований фломастерами шматок паперу.
- Не журися, Петроніло, - каже Сашко. Він свою функцію на цьому святі виконав, подарував малим Еджам путівку. Двотижневий відпочинок всією родиною на будь-якому курорті за вибором. Всі тітки, дядьки, двоюрідні племінники і п’ятиюродні швагери, що торочили Еджам «Навіщо Боріс оту голоту з Космошколи запросив, навіщо ви дозволили?» пішли пить барбовал і корвалолом занюхувать. – Будуть і на твоїй вулиці малі архітектурні форми з шаурмою.
Петра відмахується від нього і біжить перевірити, як там м’яч, чи не облізли блискітки і чи русалки не втекли з басейну. Все ок. Свято гоу он.
Після солодкого столу і танців принцес приходить час русалок.
Петроніла виходить на крихітну сцену з таємничим виразом обличчя і розгортає сувій з загадкою.
І тут з кущів біля парадного ґанку лунає гучне та соковите «бах!». Маленькому Елвісу дідусь подарував іграшкового ножа, і винуватець свята ним скористався. Виявилося, що ніж не такий вже й іграшковий.
- Клас. – каже Саша. – Сподіваюся, це не Дж луснув від гавкання.
Петра здогадується, що сталося, і хоче впасти без свідомості. В неї більше немає ікринок. Пані Едж теж здогадується і хоче зробити те ж саме з тих же самісіньких причин. 
На щастя, з малими Еджами все чудово. Вони затиснули м’яча в дверях і тикали в нього ножем, прив’язаним до палки. Чудові, розумацькі, свідомі діти.
Пані Едж заспокоюється і починає шукати гувернантку, вголос озвучуючи суму, яку вона їй платить щомісячно. Видно, що людина в шоці, бо зарплатня гувернантки десь вдвічі більша за те, що отримує пан Едж на роботі в Космоцентрі.
- Цікааааво... – каже Сашуня, якому дуже подобається шукати канали, по яким гроші тікають з його дорогоцінного підприємства. 
Пан Едж оговтується і собі починає волати, щоб перекрити голос пустоверхої супутниці життя. Він кричить, що подасть в суд на гувернантку, виробників м’яча та ножа. Себе як виробника Елвіса, головної руйнівної сили інциденту, він чомусь не згадує.
- Принести бутерброд? – співчуває Боріс. Ні, не співчуває. Сміється. А Петра ледь не плаче. І Сашуня розуміє, що не все на цьому святі зробив. 
- Бери Дж і тримай в передпокої, - велить він Борісу. – Скажу «Мабуть, так» - випускай.
Борис киває. Йому цікаво теж. Сашко майстер імпровізацій.
- Гаразд! – бадьоро каже Золотце і собі лізе на світло, на маленьку сцену, де півгодини тому плигали і хороводили принци з принцесами. Забирає у Петри сувій з загадкою. – Іди, дівчинко, іди. 
Петроніла фиркає і тікає далі від сорому. На Сашка-Золотце спрямовані погляди всіх гостей, в тому числі дванадцяти малолітніх друзів Ді та Елвіса, а також самих іменинників – а вони такі малята, не сподобається що – запросто жбурнуть у невдаху-артиста хоч тістечком, хоч цеглинкою. Іграшковою. Але майже як справжньою.
- Так, що в нас тут? Аха... загадка. «Б’ють рукою його і палкою, і ногою буває, і скалкою», - читає Сашуня з завиванням і враз жвавішає. – О! Аж ностальгійка бере, біографічненько так. Я, знаєте, до садочка і школи не ходив, не було в нас шкіл і садочків. Ліс, поле, болото – цього багато було. Але висіти догори ногами на ялинці і колупати в пупі – зовсім не те, що сидіти в класі і дивитися на кот.. котангентси, свята Діва Марія. 
- Де колупати? – зацікавлюється Елвіс. А його зацікавити не могли і аніматори, і факір з анакондою. Сашуня дивиться на нього, як Мері Попінс на немите вухо.
- Повторюю для глухих: у пу-пі. Розвага така, свято, яке завжди з тобою. А не те, що ти подумав, анфан терібль. Тебе б О.Генрі з маківки до п’ят розцілував би. І не агакай мені. Ти всього-навсього м’яча розпенехав, а я монастир спалив. Ну, тобто як спалив? Підпалив одну шторку. А горів він сам. Гааарно так. І головне, вони кажуть: ця тканина золота, вона не горить. Та якраз. А монахи швидкі, хоч і товстенні. З вікон стрибали – повітря свис... 
Петроніла знайшла плакат, згорнула тим самим чином, що вчора, і швидко, намагаючись бути непомітною. впекла Сашуню по шиї, вертаючи до реальності. Та він вже встиг завоювати аудиторію. Вся малеча з Еджами включно стояла перед сценою, розкривши по-пташиному роти. Тільки вкладай інформацію. Саша згадав про сувій.
– Ага. Тут ще є. «А за що мене б’ють? А за те, що я надутий». Клас. Ідеально. Що логіка, що рима. І це ще не все. Тут у дужках написано: «М’яч». – Сашко старанно завів очі під лоба, було видно, як важко і глибоко він мислить. – Цікаво, що ж це може бути? – нарешті мовив він під сміх малечі та іронічні посмішки дорослих. – Давайте міркувати. Літера «м» має дві ніжки, «я» теж, а в «ч» всього одна. Додаємо, отримуємо п’ять. Отже, нам потрібен хтось або щось з п’ятьма ніжками. Мабуть, так.
Дітлахи верещали з радощів. Лічба смішного хлопця з косичками їм сподобалася. А тут ще й лабрадор Джордж до нього нього підбіг. Він почув слово «м’яч» і приніс у роті свого м’яча, зеленого з пищалкою. Сів, стукаючи хвостом.
- Та ось же він, м’яч!- розчулено закричав Сашко, простираючи до собаки обидві руки. – Ось! Чотири ніжки спереду і одна ззаду. Це точно м’яч! – він зійшов зі сцени і обняв Джо, зариваючись обличчям в його густу шерсть. Лабрадор сміявся. Всі навколо сміялися. 
- Це хвостик! – кричали діти. – А це м’яч!
- Хвостик? Який хвостик? Ах, це? А оце? М’яч? Ого, нічого собі! – Ой, він тікає! Ой! Та він живий! – Сашко зробив вигляд, що м’яч вирвався з рук і покотився в бік басейну, побіг його ловити. Малеча і дорослі потягнулися за ним. 
- Аніматор від Бога, - прошепотів пан Едж до пані Едж. – А ти язика тримай на прив’язі, будь ласка.
***
Господар русалок швиденько скинув тент... видовище відкрилося не святкове. Вода в басейні давно охолола – свято затягнулося, та ще Золотце з його оповідками. Молодий самчик русалки обіймав і як міг зігрівав тендітну, майже на голову нижчу від нього самичку. Обидва без одягу, навіть самичка. Маленькі, зовсім дитячі груди самички, що тільки почали розвиватися, були виставлені на погляд. Русалка, побачивши людей, прикрила їх руками.
Сашко зупинився, ніби налетів на скляну стіну. І всі, хто за ним йшли, бігли – встали і замовкли.
- А я що? Я нічого... – проскрипів господар русалок. – Начальник  зекономив на підігріві, я тут не вирішую...
- Люба, нехай приберуть дітей. – велів пан Едж. Гувернантка, покоївки та охоронець швиденько відводили малечу назад до ґанку. Собаку теж забрали. Охоронець мав би залишитися... хоча він би не захистив хазяїна від стрімкого і на диво сильного удару в ліву вилицю.
- С-сука!
 Сашуня на диво гарно не тільки розмовляв, а ще й бився державною.
Едж ліг. Поки друзі-одногрупники не схопили Сашка, він ще встиг зірвати з себе джемпер та вкинути до басейну – самець швидко відреагував, схопив одежину і закутав подружку. 
- Пустіть мене. – сказав Олександр Порфирийович на диво спокійно. Тримали його всі, хто міг, але він не пручався. – Пустіть.
- Ти не в собі. – Петрі боліло. Сашко ж теж не людської раси. Звісно, йому таке ставлення...
- Я в собі. Ви не бачите? Та ви гляньте!
Дівчата і хлопці придивилися до пари русалок. Хтось зойкнув від жаху. Не рахуючи того, що діти океану були сині від холоду, геть виснажені, аж ребра стирчали, вкриті синцями, болячками та сипом...
- Та в них плавці повідрубувані... І штучні надіті. – роздивився Боріс. Хоч був він цинік-пересмішник, та і йому зробилося не по собі. – Тату, це як? 
- Так втечуть, втечуть же риби кляті, - занив власник русалок. -  Нас на пляжі звуть – як я можу? В мене сім’я, діти.
- А це – не діти?
Сашуньку тримали семеро, інакше б і цьому бідосі зуби порахував. 
- Одну руку мені дайте. Мою. – попросив Сашко. Йому звільнили руку. Він ловкенько вийняв з кишені сорочки посвідчення охоронного інспектора і урочисто проголосив. – Охоронний інспектор Алісов. Час... двадцята нуль вісім. Зафіксовано злочин проти представників внеземних цивілізацій. Ви ж не з Землі? 
Русалка-хлопець повільно хитнув головою. Він ніби прокидався від сну і не вірив у те, що відбувається. Дівчинка плакала, кутаючись у джемпер Сонечка-Золотця. Дід вив. Злочин проти ПВЦ означав тюрму років на п’ять. Це мінімум.
- Імена?
- Ула і Мар.
- Свідків достатньо. Відповідні служби вже викликані. – буденним тоном звітував Сашко. 
- Як? – не зрозуміли його хлопці та дівчата.
Він посміхнувся тепло й лагідно – ну справжнє сонечко – і показав браслет на лівій руці. Симпатичний такий, сріблясто-чорний, прямокутничками. 
– А ви думали, що це у мене? Манок для мільйонерів?
- Ось що ти починаєш? – прошипіла Каріночка. – Що ти знову починаєш?
- Пішли чи доїдати? Там і торт, і всякого повно... – промимрив Боріс, косуючи на тата. Тато сидів на траві і кричав у телефон:
 – Так, Луїсе, так! Влаштував скандал, зіпсував свято. Твій протеже! Ось стоїть. Обнаглів без міри. Приїхати зможеш? Все.
Пан Едж зловтішно глянув на Сашка і витер рота рукою.
«Доїдати» ніхто не пішов. З будинку чулося голосне ревіння – Елвіс та Ді теж хотіли бути свідками того, як твориться історія. 
Русалок перевели в фургон господаря (вони зняли фальшиві хвости і спинні плавці, і обрубки справжніх просто шокували всіх заново), зігріли теплим чаєм та електроковдрами. Виявилося, що вони можуть близько години дихати повітрям. Але патруль поліції та служба у справах неповнолітніх, представники Комітету галактичних рас та адвокат пана Еджа був біля будинку за десять хвилин. Складалися протоколи, знімалися показання свідків. Едж сидів на бордюрі і скуйовджував собі раз повз раз волосся, всміхаючися і повторюючи: 
- Це нереально. Це просто неможливо. Нічого, ось зараз Луїс...
Приїхав Луїс – генеральний директор Космоцентру. Сашуня тримав марку, але нервував, звісно. З цією людиною в нього були непрості стосунки. А з паном Еджем пан Льюїс (Луїс) Керрол Мак-Естелл вчився у Марсіанській академії.
Мак-Естелл зазирнув до фургона. Перекинувся декількома словами з русалками та поліцією. Попрямував до Еджа, не дивлячись у бік Сашка.
- А ось і Кірюха-стоматолог.  – підсумував Золотце меланхолійно. – Пане Едж, не вставайте!
- Не того ми тримаємо, - прошепотів хтось в тісному колі біля Сашуні. Але дорослих поряд було мало. Навіть охоронець не вертався.
- Луїсе, друже! – радісно закричав Едж. – Ти тут! Приструни щеня, я тебе благаю! Це ж смішно: поліція, психологи! Для кого? Для якихось облізлих риб? 
Удар в іншу вилицю вклав його на траву знову.
- Не везе сьогодні тату, - Боріс виринув з сутінок з великим бутербродом. З сиром, не з ікрою, - бо день народження – сумне свято.
- І про те Петроніла Андріївна намалює нам нову плакату, - поставив гарнюню крапку Сашко. – Пішли їсти, справді. Торт лишився. Хто я, по вашому, самі миски вилизувати?

Кінець