Кулик Степан - Відродження-4, Кулик Степан

— А як же ваш постулат, що розумні не можуть вбивати інших розумних? Адже саме цей критерій відбору призвів до того, що Хантери окупували Землю?

Це питання я поставив голограмі, що зображала звичайного, нічим не примітного клерка, яких не перерахувати в будь-якому офісі. Середнього зросту, середньої статури, середнього віку... Загалом, все в ньому було настільки усереднено-типовим, що пройшов би у штат будь-якої секретної структури поза конкурсом. У тому числі одяг... Але, незважаючи на зовнішню непоказність, переді мною висіла не просто голограма, а свого роду особливо уповноважений представник цілої раси інопланетян, які настільки перевершують людей за рівнем розвитку, як ми самі — наприклад, стоїмо вище мурах.

І на рівних ми спілкувалися лише тому, що їм потрібна була послуга людини. Точніше моя. Ну, а кожен найманець, якщо він знає собі ціну, завжди поводиться розв'язано. Трішки... Щоб і крутість продемонструвати, і неприємностей не заробити. Потім… Коли станеш непотрібним.

Сама розмова відбувалася у дворі мого тимчасового будинку, люб'язно наданого поліцмейстером Міста… ммм… тепер уже сенатором Краю… паном Касперським. Поки я тягав йому каштани з вогню. Вірніше, гроші і золото… з бункерів, що дуже добре охоронялися. Але це трохи інша історія. І, на тлі того, у що мені треба було вплутатися зараз — святковий Ранок у дитсадку.

— Адже протиріччя, ні? Підставою пахне. Ви так не гадаєте?

— Жодної суперечності… — практично без паузи на роздуми, відповів Спостерігач. — Ми ж не знищуватимемо кабілів вас посилаємо… Це справді було б неправильно. Навіть, з урахуванням того, що люди лише кілька днів як довели своє право вважатися розумними. Більше того, це право поки що абсолютно умовне і не затверджене Радою Трьох. Тож ніхто б не дорікнув людству в порушенні конвенції.

— Загалом, розмова не про людей… — зупинив я жестом співрозмовника. — Хоча про це теж. Не хотілося б потім стати крайнім і нарватися на хід у відповідь. Разом із усією планетою. Але все ж таки… Вам знайомий вислів, що не зброя винна у скоєному злочині, а той, у чиїй руці вона знаходилася?

— Так… Я зрозумів запитання. Можна було не уточнювати. І відповів одразу. Але якщо ти прослухав, будучи зайнятий власними думками, повторю: ми не посилаємо тебе знищувати расу кабілів. Ми хочемо лише трохи послабити їхні Джерела. Щоб скоригувати темп розвитку. Його уповільнення, скажімо, років на триста… краще, п'ятсот, дозволить нашим цивілізаціям у майбутньому, як мінімум, не стати ворогами. А максимум взагалі розминутися у Всесвіті. Хіба це не прояв розумності і гуманності?

— Але ж ви чудово розумієте, якщо Джерела такі важливі для розвитку цілого світу, то вони не валяються десь під ногами, так? І щоб дістатися до них, доведеться повоювати.

— Це один із варіантів. І зовсім не обов'язковий… — знизала плечима голограма. — Я міг би назвати, не менш як два способи заглушити Джерела, не вдаючись до насильства. Але це вплине на твій вибір. І тоді, ти, з людини, що діє самостійно, перетворишся на маріонетку. А це неприпустимо. Для будь-якої розумної істоти свобода вибору і дії священні.

— Демагогія ...

— Нічого подібного. Незаперечна істина… Але тобі… втім, як і більшості людей, зараз цього не зрозуміти. Весь шлях вашої цивілізації був хаотичним рухом, підпорядкований волі обмеженої кількості вождів. А в окремі періоди, взагалі парі-трійці осіб. Тому навіть не наполягай. Жодних порад. Ціль озвучена. Усе, що потрібно для її досягнення, ти маєш. Потрібний тобою бонус схвалений. Нагороду затверджено і вже частково видано... Авансом. Винятково покладаючись на дану тобою обіцянку зробити все можливе. Тому, якщо ти готовий, я пропоную розпочати операцію.

— «И»… — посміхнувся я, намагаючись приховати нервове тремтіння. — Операція «И»

— Чому «И»? — купився спостерігач, який природно не читав творів Гайдая.

— Щоб ніхто не здогадався.

— Гм… Дивна традиція. Адже окрім Ради та тебе самого нікому нічого не відомо. А після твого перенесення, зворотного зв'язку не буде... Взаємодія зі світом кабілів практично неможлива. Тож до чого тут секретність? Хто про це…

— Стоп! — думка, що несподівано промайнула, була занадто приголомшлива, щоб дотримуватись етикету. — Що значить неможлива? А як же ви мене витягнете назад? Після закінчення роботи?

— Взагалі, ти на диво неуважний, Леоніде. По-перше, — я сказав «майже». А по-друге, — саме ця обставина і буде для тебе найкращим стимулом. Після відключення хоча б двох Джерел ми зможемо пробити зворотний тимчасово-просторовий тунель і повернути тебе на Землю. Але, не раніше…

— Морквина та віслюк…

— Вибач що?

— Не суть, це я сам із собою розмовляю. Приємно, знаєте, поспілкуватися з розумною людиною. Хоча, був би розумний, не вписався б у цю авантюру.

— Це нормально... Це звичайна практика пошуку істини, — зненацька серйозно і навіть з якоюсь повагою відповів спостерігач. — Тобі потрібний для цього час? Ми зачекаємо стільки, скільки буде потрібно. Самоспоглядання надто важливе, щоб не поставитися до нього із розумінням.

— Та ну вас… — я ледве стримався, щоб не розсміятися. — Давай, не тягни кота за гуму, заводь шарманку і поїхали. Як казав дядько Вася: «Раніше сядемо, раніше вийдемо»

— Занадто складний текст… — трохи підвисла голограма. — Але суть я вловив з інтонації. Ти згоден вирушати негайно? Так?