Олег Говда - Королівство у спадок, Олег Говда

— Ні… — метр Ігнаціус заперечливо мотнув головою, розглядаючи камінь на світло. — Цей перстень не з чудес Архімага. У наборі теж є кільце Залізної шкіри, але це робота іншого майстра. Втім, дуже непогана. Кустарщина і не так давно зроблена, ніяк не більше сторічної давності... Але ще зберігає силу.

— Прискорення?

— Так… Якщо ось так повернути перстень, то прискорюються рухи носія, а якщо зробити ось так… — маг провернув камінь в оправі, — сповільнюється супротивник. При цьому перстень черпає енергію з тіла свого господаря. П'ять хвилин фехтування в прискореному режимі приблизно відповідають кільком годинам важкої праці. Молодому і сильному чоловікові це не завдасть шкоди… принаймні помітної відразу. Але, якщо ви збираєтеся дожити хоча б до ста, я не радив би використовувати його занадто часто.

— А апгрейд… Еее… покращити його не можна? Щоб не такий шкідливий був?

Метр ще трохи покрутив виріб перед очима, потім стиснув у кулак і заплющив очі, зосереджуючись на внутрішніх відчуттях.

— Можна… Принесете мені пару яєць чорної мамбони, і я зможу зменшити споживання енергії активації каменю у півтора рази.

— Що означає, принесете? Вони у мене під подушкою не заховані.

— А хіба ви не збираєтесь у Степ? — здивувався маг. — Прошу вибачення. Але мені здалося...

— Не здалося… — пробурчав я. Все-таки важко звикнути, що інші можуть читати твої наміри як відкриту книгу. — Я й справді турбуюсь про Леонідію. І хочу переконатися, що з нею все гаразд. Чи ви проти?

— Аж ніяк… — похитав головою метр. — Ви майбутній король, а можливо, й імператор Ковиру. Тож, просто зобов’язані прислухатися до інтуїції. Єдине, я порадив би вам цього разу взяти з собою «Гладь ставка». І… Сінільгу…

— А пташеня мені навіщо?

— Воно же ваше… Нехай звикає… Втім, самі вирішуйте… Готові?

Їсти мені більше не хотілося. Тож я відповів ствердно. А секундою пізніше стояв посеред зимового саду, приголомшений радісним клекотом синього орлана. А ще за мить, ледь утримавшись на ногах, коли Сінільга впала мені на плечі.

Ого! А нічого дівчинка у вазі додала. Та й у розмірах... Якщо раніше вона більше була схожа на добре відгодованого каплуна, то зараз її габаритів навіть гиндик не посоромився б. А головне — оперення! Коли я зняв Сінільгу з плеча і поставив на гілку найближчого дерева, то навіть розгубився. Куди тільки поділося колишнє, напівобскубане гидке пташеня? Зараз переді мною красувався дивовижний, ну, може, трохи надто стрункий, молодий орлан. Яскраво-блакитного кольору оперенням по тулубу та з насичено-синіми крилами. Шикарний хвіст був ще трохи темніший.

— Яка ж ти красуня! — не стримав я захопленого вигуку. І негайно був збитий з ніг птахом, що злетів у повітря, а потім кинувся мені на груди.

— Схоже, принце, ви їй теж подобаєтеся, — прокоментував наше борсання метр Ігнаціус.

— Не буду сперечатися… — пробурмотів я, намагаючись підвестися. Що не так просто зробити, якщо на тобі сидить додатковий пуд живої ваги. До того ж, не просто сидить, а махає півметровими крилами. — Але, як на мене, цього щастя могло б бути трохи менше.

— Розумно… І поправимо…

Маг сунув руку в рукав і витяг з нього невеликий браслет. Як для годинника. З дивного матеріалу. Не метал, але й не камінь… Якби ми були в моєму колишньому світі, я б вирішив, що це пластмаса.

— Обсидіан, — пояснив метр Ігнаціус. — Забезпечений відповідним заклинанням. Зняти і надіти може тільки одна й та сама людина. Проте орлан і сам нікого іншого до себе не підпустить. Тримайте…

— І що мені робити з ним?

— Населіть Синільзі на ногу, побачите.

Досі маг мені нічого поганого не радив, тож і цього разу я не став сумніватися. Синільга — теж. Подивилася на браслет у моїй руці і прихильно нахилила голову. Ще б пак. Хтось бачив жінку, якій не подобаються блискучі прикраси?

Браслет легко замикався і сам підігнав себе за розміром. А щойно обручка з обсидіану щільно зімкнулося на лапці птаха — орлан зник. Точніше, Сінільга зменшилася разів у п'ять. Замість розгодованого індика, на мені сидів не надто великий сокіл. Правда, все того ж синього кольору.

Зміни у розмірах Синільзі, схоже, теж сподобалися. У всякому разі, занепокоєння вона не виявила.

— Зовсім інша річ, — оцінив результат і метр Ігнаціус. — Тепер, мій принц, вам буде набагато зручніше подорожувати разом із птахом. Ну, а знадобиться допомога великого хижака — браслет знімається так само просто. Але нагадую ще раз — зняти його з орлана зможете тільки ви. Не забувайте про це…

— Не забуду… І я ще дещо згадав…

— Слухаю?

— Карта Імперії Ковир, метре… Ви досі не повернули її мені. А я вже, якось відвик мандрувати верхи. Та й маркотно це…