Шарль де Костер - Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах

французькі вина, їдять німецьких каплунів на англійських олов’яних тарілках і знати нічого не хочуть про те, як марно ми шукаємо Бога, з ласки якого вони стали такі могутні, а тим часом їхні вороги косять нас, як траву, своїми косами і закопують живцем у землю. А самі вони не реформати, не кальвіністи, не лютерани, не католики — вони недовірки, їм усе байдужісінько, вони купують або завойовують собі князівства, відбирають добро в ченців, абатів, монастирів, вони мають усе — дівчат, жінок, повій — і п’ють із золотих чар за свою вічну веселість, за несосвітенну дурість, нікчемність, глупоту, за сім смертних гріхів, які вони коять перед твоїм, о smitte Вастеле, носом, що аж загострився від твоєї надмірної запопадливості. Поглянь на поля, на луки, поглянь на жита, на сади, на худобу, на золото, що добувають із землі, поглянь на дичину в лісах, на птахів небесних, ніжних ортоланів, жирних дроздів, на кабанячі морди, на стегна диких кіз — все це для них: полювання, риболовля, земля, море — все їхнє. А ти сидиш на хлібі й воді, і всі ми аж із шкури пнемося на роботі для них без сну, без їжі, без питва. А коли ми дуба дамо, вони копнуть ногою наші трупи і скажуть вашим матерям: «Народіть нових, ці вже ні до чого».

Уленшпігель сміявся, але мовчав. Ламме обурено сопів, і тоді Вастеле відповів лагідно:

— Ти казна-що говориш. Я живу не задля шинки, чи пива, чи ортоланів, я живу заради перемоги свободи совісті. І принц також за свободу, як і я. Він жертвує своє добро, свій спокій, своє щастя, щоб вигнати з Нідерландів катів і тиранів. Роби, як він, і постарайся зігнати з себе сало. Бо не черевом рятують народ, а гордою мужністю і невсипущою працею, без ремства несучи тягар її хоч і до скону. А тепер іди відпочивати, якщо стомився.

Та Ламме засоромився і не пішов, а кував зброю та виливав кулі аж до самого ранку. І так три дні поспіль.

Потім вони поїхали в Гент, продаючи дорогою клітки, пастки та oliekoek’и.

Вони зупинилися в Мелестее, містечку вітряків, де всюди було видно їхні червоні дахи, і домовилися торгувати окремо один від одного, а ввечері сходитися in de Zwaan — у корчмі «Лебідь» і сидіти там, поки не задзвонять гасити вогні.

Ламме сподобалося продавати oliekoek'и, і він охоче блукав вулицями Гента, шукав дружину, вихиляв безліч кухлів і безперестану їв. Уленшпігель тим часом вручив листи від принца ліценціатові медицини Якобу Скулапу, кравцеві Лівену Смету, Янові Вульфсгагеру, фарбареві Жілю Коорну і черепичникові Яну де Роозе, а вони віддали йому гроші, зібрані ними для принца, і попросили його залишитися на кілька днів у Генті або в його околицях, — тоді вони зберуть ще більше грошей.

Всіх їх потім повісили за єресь на Новій шибениці, а тіла їхні були поховані на Полі шибениць коло Брюггської брами.

30

Тим часом профос Спелле Рудий їздив з червоним жезлом на своїй шкапі з міста до міста і скрізь споруджував ешафоти, запалював вогнища, копав ями, де живцем ховали жінок і дівчат. А майно вбитих отримував король.

Одного разу Уленшпігель сидів з Ламме в Мелестее під деревом і тяжко журився. Був червень, але погода стояла холодна. З неба, вкритого важкими сірими хмарами, падав град.

— Мій сину, — сказав йому Ламме, — ось уже чотири ночі ти без сорому тягаєшся з дівками, ночуєш in de Zoeten Inval — в «Солодкому гріхопадінні», а закінчиш так само, як чоловік, намальований на одній вивісці: потрапиш головою в бджолиний вулик. А я ж чекаю на тебе in de Zwaan! Гляди, друже, щоб така розпуста не довела тебе де згуби. Чому ти не одружишся з якоюсь статечною жінкою?

— Ламме, — сказав Уленшпігель, — для кого в солодкій битві, що зветься коханням, одна — це всі, а всі — це одна, той не повинен легковажити у виборі дружини.

— А про Неле хіба ти не думаєш?

— Неле в Дамме, далеченько, — відповів Уленшпігель.

І коли вони отак сиділи, а град періщив безперестанку, повз них пробігла молода гарненька жіночка, накривши від негоди спідницею голову.

— Гей, — гукнула вона, — про що це ти замріявся під деревом?

— Я мрію про жіночку, яка б мене прикрила спідницею від граду.

— То вона перед тобою, — мовила жінка. — Вставай!

Уленшпігель встав і рушив до неї.

— То це ти мене знов залишаєш самого? — вигукнув Ламме.

— Атож, — сказав Уленшпігель, — йди in de Zwaan, з’їж одну або дві порції баранини, випий дванадцять кухлів пива, засни і не будеш нудитись.

— Я так і зроблю, — сказав Ламме.

Уленшпігель підійшов до жінки.

— Підніми мені спідницю з одного боку, я підніму з другого, і — бігом!

— А чого бігти? — запитав Уленшпігель.

— А того, що я тікаю з міста. Профос Спелле[200] з двома шпигунами приїхав у Мелестее[201], він присягнувся, що відшмагає всіх гулящих дівчат, які не заплатять йому по п’ять флоринів. Ось чому я і тікаю. Біжи й ти зі мною і, коли треба буде, захисти мене.

— Ламме! — крикнув Уленшпігель. — Спелле в Мелестее, біжи в Дестельберг, в «Зірку волхвів».

Ламме схопився як ошпарений і пустився вчвал, підтримуючи своє черево обома руками.

— Куди побіг цей товстий заєць? — запитала дівчина.

— В нору, де я потім зустрінуся з ним, — сказав Уленшпігель.

— Біжімо! — сказала дівчина, тупнувши ногою об землю, як нетерпляча лошиця.

— Як на мене, краще залишитись доброчесним і не бігти, — відповів Уленшпігель.

— Що це означає? — запитала дівчина.

— Оцей товстий заєць хоче, щоб я відмовився від доброго вина, пива і від ніжненького жіночого тіла.

Дівчина незадоволено подивилась на нього.

— Ти засапався, тобі треба відпочити, — сказала вона.

— Відпочити добре, та я не бачу ніякого притулку, — відповів Уленшпігель.

— Твоя доброчесність прихистить тебе, — мовила дівчина.

— Волів би краще твою спідницю, — сказав він.

— Моя спідниця не гідна бути покровом для такого святого, як ти. Пусти її, я побіжу сама.

— Хіба ж ти не знаєш, що собака на чотирьох ногах бігає хутчій, ніж людина на двох? Разом у нас чотири ноги, і ми побіжимо швидше.

— В тебе гострий язичок, як на чоловіка доброчесного.

— Атож, — ствердив він.

— А ось мені, — сказала дівчина, — доброчесність завжди здавалась чимось нудним, сонним, тупим, холодним. Це маска, щоб ховати невдоволене обличчя, оксамитовий плащ, під яким знайдеш кам’яне серце. Я більше люблю тих, у кого в грудях горить вогонь мужності, що пориває до