Андрій Юрійович Курков - Остання любов президента

ми все розклали по місцях і навіть почистили ресторанну плиту, хоча бруд та жир на ній був не «нашого виробництва», мама так собі, інстинктивно, зазирнула до однієї з кухонних тумбочок. Та завмерла.

Тумбочка виявилася забитою консервами. Польські паштети,ризькі шпроти, консервовані ананаси.

— А це куди? — запитала мама, озирнувшись та відшукавши мене поглядом. — Ти казав, що завтра нові власники прийдуть?

— Так.

Вона так і залишилася стояти біля відчиненої тумбочки. Мені стало незручно.

— Давайте заберемо, — запропонував я.

Головний лікар перезирнувся з Дмитром.

— Може, ми заберемо? — запитав Дмитро. — Для хворих...

— Ти що, з глузду з’їхав? — подивилася здивовано на нього мама. — Хіба ми із Сергієм мало тобі привозимо? Ні, давайте поділимо. Все одно розтягнуть!

I вона подивилася на мене, вимагаючи поглядом, щоб я підтримав її докази.

I ми поділили консерви. Майже порівну. Кількість банок не ділилася на всіх однаково. Залишком були дві банки ананасів у власному соку, які я забрав, щоб пригостити сусідів по комунальній квартирі.

— Так, вони заслуговують, — погодилася мама.

— Пробачте, — вже виходячи з ресторану звернувся до мене головний лікар. Я підбирав ключ до замка, щоб назавжди закрити вже тепер чужу власність, а вони чекали на мене поруч. — Чи не могли б ми з Дмитром у вас переночувати? Я живу на Боярці й електрички вже не ходять...

Голос головного лікаря був настільки жалібним, що я обернувся.

— У нас ма... — вже почала говорити мама, але я її перебив.

— Пішли до мене, — запропонував я головному лікарю. — Тахта, але стара. Пружини випирають, але спати можна...

Поки я говорив, мій погляд здивовано втупився в дорогу дублянку лікаря та особливі, також не дешеві, півчобітки.

Я уявив собі як, мабуть, соромно напрошуватися на ночівлю до майже незнайомих людей чоловіку, який одягається краще від тих людей, до яких напрошується. Чи, можливо, це йому родичі пацієнтів надарували, адже за три такі дублянки можна придбати однокімнатну квартиру у Києві або навіть будиночок у Пущі-Водиці? Тоді б не було жодних проблем з електричками!

— А ви далеко живете? — поцікавився він.

— Ні, двадцять хвилин пішки.

Отець Василій, статечно розпрощавшись, пішов у ледь освітлену темряву рідного нічного міста. А мамі вдалося піймати машину.

— Добрі у вас і брат, і мама, — промовив головний лікар, коли ми залишились наодинці.

— Вибачте, як вас звати? — запитав я.

— Ігор Федорович.

Ми йшли мокрим блискучим асфальтом. Дощ пройшов увечері, коли ми сиділи у ресторані. А тепер було сухо, хоч і повітря, просякнуте вологою, нагадувало про дощ. То в моєму пакеті, то у пакеті головного лікаря глухо стукалися одна об одну консервні бляшанки.

— Ігоре Федоровичу. — Я обернувся до нього на ходу. — А ви як вважаєте, Дмитро справді хворий?

— Я б не використовував слова «хворий», — спокійним голосом відповів він. — Його власне ставлення до дійсності не співпадає зі ставленням більшості. При цьому йому неприємно відрізнятися від інших. Тому в нас йому затишніше. У нас, до речі, і публіка освіченіша, ніхто нікому не грубіянить...

Промовляючи останні слова, головний лікар зазирнув мені у вічі. І погляд його вколов мене своєю миттєвою пильністю. З’явилося відчуття, що так, між іншим, він вирішив поставити мені діагноз.

«Та здоровий я, здоровий, чорт забирай! — подумав я. — І моє ставлення до дійсності співпадає зі ставленням більшості! І грубіянити я вмію, і від чужого хамства не скисаю! І не треба мені рекламувати ваш психзаповідник!»

— Ви б частіше приїздили до Дмитра, — трішки згодом промовив Ігор Федорович. — Він вас любить.

— Постараюся, — відповідаю я. — Саме без роботи залишився...

— А яка у вас освіта? — зацікавлено запитав головний лікар.

— Та не медична. Я ще навчаюся, на заочному. В інституті легкої промисловості.

— Ну-у, — протягнув Ігор Федорович. — Коли виникнуть проблеми... У нас завжди є вакансії. Зарплатня, правда, маленька...

— Я поміркую над цим, — пообіцяв я.

Але міркувати не став. Лише подумки посміявся над серйозною турботливістю головного лікаря. Та подумав, що його ставлення до дійсності дуже відрізняється від мого.

161

Київ. Листопад 2004 року.

Цього разу понеділок виявився найкращим днем тижня. На порозі кабінету мене зустріла Нілочка, бездоганно одягнута. Зовсім не схожа на секретарку, швидше на бізнес-леді. Треба було б хоч на мить прибрати з її обличчя посмішку, і будь-хто на моєму місці поставився б до неї насторожено: стільки самовпевненості було у її очах і жестах! Але усмішка додавала її самовпевненому вигляду веселості, а коли врахувати, що цей погляд був спрямований на мене, то не варто дивуватися, що ми міцно обійнялися. I я, як хлопчисько, підняв її та крутнувся на місці.

— Що ви, що ви, Сергію Павловичу! — зашепотіла вона. — Причиніть двері!

Я озирнувся. Дійсно. Двері були відчинені.

I в моїй приймальні, і в кабінеті стояли квіти. У повітрі, крім їхнього аромату, витав також аромат молодої красивої жінки. Так. Це був запах парфумів. Але бувають запахи парфумів, які вказують на похилий вік жінки. А тут — навпаки.

— Кави? — запитала Нілочка.

Я кивнув.

— Добре, що ти також тут! — сказав я, присідаючи за стіл.

— А мене ворожка попередила! — радісно відповіла Нілочка. — Щоб я від вас ні на крок, інакше — біда!

— Ти про це мені вже розповідала, — пригадав я вголос. — Тільки якось інакше.

— Можливо, вона також інакше сказала. Але зміст був саме такий!

Кава була міцна і смачна. Поки я збадьорював свої думки кофеїном, Нілочка поклала на стіл переді мною шкіряну папку для паперів.

— Там зверху один важливий документ! — проспівала вона. Її губи цієї миті були так близько від моїх. I поки я дивився на них, Нілочка посміхалася та дивилася мені у вічі.

У приймальні задзвонив телефон. Вона обернулася та швиденько вийшла, залишивши двері у кабінеті трохи відчиненими.

Я зазирнув у папку. На аркуші з благородною «шапкою» Адміністрації Президента було надруковано лише два речення: «На 12 листопада о 10.30 ранку запропонувати вибір з трьох діячів театру для розмови з президентом. Кандидатури подати мені сьогодні до 12.00». Розмашистий підпис.

З головою Адміністрації я вже зустрічався. Колишній полковник міліції, що встиг вже побувати і замісником начальника податкової служби.