Степан Андрійович Бандера - Перспективи Української Революції

знайшлися якісь відступники, то цим вони поставили б себе поза рамці українського самостійницького табору і ніхто не міг би трактувати їх як його учасників, чи речників.

Для ламання національного фронту проти московського імпе-ріялізму немає жодного виправдання. Капітуляція перед його еміґраційною, антикомуністичною відміною є такою самою національною зрадою, як і перед большевизмом. А обставини одного і другого відступства від самостійницьких позицій мусять впливати на гостріше осудження таких злочинів на еміґрації. Бо на Українських Землях люди діють часто під найстрашнішим терором, хочуть рятувати своє життя і своїх найближчих. А відступство такого роду задля особистих або групових користей, чи задля політичної кар'єри, серед свобідніших умов на еміґрації заслуговує на ще гостріше засудження.

Не дає виправдання і те, що співдія з московськими імперіялістами і поминення справи державної самостійносте України та інших поневолених народів має відбуватись в аспекті співдії з американцями на протибольшевицькому фронті. Бо за суттю такі вимоги не мають жодного позитивного відношення ані до українсько-американських взаємин, ані до нашої боротьби з большевизмом, хіба тільки можуть бути перешкодою в одному і другому. Йде про нашу поставу до московського імперіялізму і про зречення з самостійницьких цілей. Отже американське посередництво в тому, ціна американської допомоги й протибольшевицьке наставлення — нічого не виправдують. Так само, як прислужників большевиць-кої Москви, з т. зв. уряду УРСР, не виправдують арґументи, що вони використовують радянські форми, щоб у рамцях існуючих можливостей максимально втримати і розбудувати бодай дещо з власної державности, українську культуру, господарство і тому подібне, або що на випадок перемоги США над СССР до влади дійшли б підтримувані Америкою білі московські імперіялісти, які зліквідували б навіть існуючі за большевиків форми української окремішности.

Кожна допомога для протибольшевицької акції, поскільки вона поєднана з протисамостій-ницькою, проросійською політикою, приносить українській визвольній справі більше шкоди, ніж користей. Жодні акції і досягнення, проведені за такою допомогою, хоч би вони самі з себе були поважні й корисні, не можуть зрівноважити найбільшої, засадничої шкоди, якою є прорив в одностайному фронті визвольної самостійницької політики. Але й кожна окрема дія з чужою допомогою на базі тільки протирежимної, несамостійницької концепції, має в собі той же самий елемент, що робить її безвартісною, або просто шкідливою.

Наприклад, такою є протибольшевицька пропаґанда через радіо чи іншою формою, що має мобілізувати й активізувати протибольшевицькі настрої і дії серед українського чи іншого народу, але при цьому цілком не заторкує ворожнечі до московського імперіялізму, прагнень до національно-державної незалежности, або навіть виявляє негативне наставлення до цих рушіїв визвольної боротьби. Така пропаґанда є шкідлива для визвольних змагань, для цілого протибольшевицького фронту, бо вона діє демобілізуючо на головні пружини протибольшевицької боротьби. Вона викликає огірчення і неприхильне наставлення воюючих з большевизмом національно-визвольних рухів супроти інспіраторів такої пропаґанди і дає протилежний ефект, ніж той, що його бажали б собі її інспіратори.

Для визвольних змагань України й інших народів найбільшу вартість має справжня політична підтримка цілей цих змагань і признавання за ними властивої їм ваги в міжнародному розвитку, на відповідних аренах світової політики. Велике значення й вартість має кожна практична допомога для підготови й ведення визвольної боротьби, для самостійницької протибольшевицької діяльности чи для плекання українських національних вартостей і сил, коли така допомога базується на позитивному відношенні до самої суті змагання України за державну самостійність. Мінімальною передумовою для того, щоб допомога якоїсь держави була сприємлива й корисна для визвольного руху є те, щоб ця держава не мала таких цілей, ані не провадила такої політики, яка суперечила б основним цілям українських визвольних змагань та щоб не зв'язувала своєї допомоги з вимогами, що суперечать позиціям української самостійницької політики.

Виразна й непохитна неґативна постава всіх українських сил на еміграції супроти проросійської концепції в американській політиці і супроти її намагань затягнути їх на ті рейки, має важливе значення не тільки для української справи, але й для правильности самої американської політики та для взаємовідношення між фронтом визвольних змагань поневолених Москвою народів і протибольшевицькими діями західніх держав. Ми повинні зробити все, щоб спростувати помилкові уявлення, незрозуміння, щоб розвіяти фальшиві ілюзії, перебороти шкідливі концепції та запобігти небажаному для обидвох сторін розвиткові взаємин. Об'єктивні дані промовляють за тим, що наші визвольні змагання і протибольшевицька політика США та інших західніх держав повинні знайти спільну мову в боротьбі проти спільного ворога. Бо для одних і для других однаковим ворогом є і московський імперіялізм, у кожному виді, і комунізм, як система.

Було б фальшиво розраховувати на те, що противники СССР зможуть використовувати для своїх цілей протибольшевицьку боротьбу українського народу, незалежно від того, як самі будуть ставитися до його визвольних змагань. Правда, ми нашої протибольшевицької боротьби не заперестанемо, ані не послабимо під впливом неприхильної постави США, чи інших західніх держав. Але плян боротьби, стратегія визвольної революції може узгляднювати ширший плян одноцілої боротьби, щоб спільними силами й скоординованими діями найскорше перемогти спільного ворога тоді, як маємо союз і гарантії, що спільна перемога дасть і нам досягнення наших визвольних цілей. У протилежному випадку, коли нас не трактують як союзників і не респектують наших цілей, тоді.мусимо провадити нашу боротьбу цілком сепаратне, як і досі, маючи на увазі й те, щоб з неї не могли користати такі сили, що мають неприязні до нашої самостійности заміри.

Якщо б на зміну большевизмові в Україні пробували стати ногою московські імперіялістичні загарбники іншого забарвлення, то український нарід поведе проти них таку ж саму боротьбу, як проти большевиків, незалежно від того, чи вони матимуть чужу підтримку і з боку яких держав. Під. час другої світової війни український революційно-визвольний рух провадив боротьбу на два фронти — проти большевизму і гітлерівських загарбників. Гітлер хотів зробити з України свою колонію, так само як Москва, тож ситуація була зрозуміла. Але який був би глузд Америці, чи іншим західнім державам ставати ворогом України на те, щоб допомогти москалям втримати імперію, яка колись знову підійме роги проти Заходу?

Проросійську концепцію американської політики, з її потуранням московським імперіялістам і намаганням віддати їм на поталу визвольні змагання поневолених народів, в її останніх консеквенціях уважаємо за шкідливу й безглузду, як з нашого погляду, так само і з погляду рації американської та світової боротьби з большевизмом. Бачимо в ній користь тільки для московського імперіялізму всіх відмін. Та покищо ця концепція не тільки існує, але й визначує американську політику на нашому відтинку. Наша рішуча постава проти неї боронить не тільки справу визволення України й інших поневолених