Тарас Григорович Шевченко - Перлини української класики
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Та вже тих сопілок до лиха маєш!
Лукаш
Ну, скільки ж їх? – калинова, вербова
та липова, – ото й усі. А треба
ще й очеретяну собі зробити, –
та лепсько грає!
Лев
Та вже бався, бався,
на те бог свято дав. А взавтра прийдем,
то будем хижку ставити. Вже час
до лісу бидло виганяти. Бачиш,
вже онде є трава помежи рястом.
Лукаш
Та як же будемо сидіти тута?
Таж люди кажуть – тут непевне місце…
Лев
То як для кого. Я, небоже, знаю,
як з чим і коло чого обійтися:
де хрест покласти, де осику вбити,
де просто тричі плюнути, та й годі.
Посієм коло хижки мак-відюк,
терлич посадимо коло порога,
та й не приступиться ніяка сила…
Ну, я піду, а ти собі як хочеш.
Розходяться. Лукаш іде до озера і зникає в очереті. Лев іде понад берегом, і його не стає видко за вербами.
Русалка (випливає на берег і кричить)
Дідусю! Лісовий! біда! рятуйте!
Лісовик (малий, бородатий дідок, меткий рухами, поважний обличчям; у брунатному вбранні барви кори, у волохатій шапці з куниці)
Чого тобі? Чого кричиш?
Русалка
Там хлопець
на дудки ріже очерет!
Лісовик
Овва!
Коби всії біди! Яка скупа.
Ось тута мають хижку будувати, –
я й то не бороню, аби не брали
сирого дерева.
Русалка
Ой леле! хижу?
То се тут люди будуть? Ой ті люди
з-під стріх солом’яних! Я їх не зношу!
Я не терплю солом’яного духу!
Я їх топлю, щоб вимити водою
той дух ненавидний. Залоскочу
тих натрутнів, як прийдуть!
Лісовик
Стій! – не квапся.
То ж дядько Лев сидітиме в тій хижі,
а він нам приятель. То він на жарт
осикою та терличем лякає.
Люблю старого. Таж якби не він,
давно б уже не стало сього дуба,
що стільки бачив наших рад і танців,
і лісових великих таємниць.
Вже німці міряли його, навколо
втрьох постававши, обсягли руками –
і ледве що стікло. Давали гроші,
таляри биті, людям дуже милі,
та дядько Лев заклявся на життя,
що дуба він повік не дасть рубати.
Тоді ж і я на бороду заклявся,
що дядько Лев і вся його рідня
повік безпечні будуть в сьому лісі.
Русалка
Овва! А батько мій їх всіх потопить!
Лісовик
Нехай не важиться! Бо завалю
все озеро гнилим торішнім листом!
Русалка
Ой лишечко, як страшно! Ха-ха-ха!
(Зникає в озері.)
Лісовик, щось воркочучи, закурює люльку, сівши на заваленому дереві. З очеретів чутно голос сопілки [мелодії № 1, 2, 3, 4], ніжний, кучерявий, і як він розвивається, так розвивається все в лісі. Спочатку на вербі та вільхах замайоріли сережки, потім береза листом залепетала. На озері розкрились лілеї білі і зазолотіли квітки на лататті. Дика рожа появляє ніжні пуп’янки.
З-за стовбура старої розщепленої верби, півусохлої, виходить Мавка, в ясно-золеній одежі з розпущеними чорними, з зеленим полиском, косами, розправляє руки і проводить долонею по очах.
Мавка
Ох, як я довго спала!
Лісовик
Довго, дочко!
Вже й сон-трава перецвітати стала.
От-от зозулька маслечко сколотить,
в червоні черевички убереться
і людям одмірятиме літа.
Вже з вирію поприлітали гості.
Он жовтими пушинками вже плавлють
на чистім плесі каченятка дикі.
Мавка
А хто мене збудив?
Лісовик
Либонь, весна.
Мавка
Весна ще так ніколи не співала,
як отепер. Чи то мені так снилось?
Лукаш знов грає [мелодія № 5].
Ні… стій… Ба! чуєш?… То весна співає?
Лукаш грає мелодію № 5, тільки ближче.
Лісовик
Та ні, то хлопець на сопілці грає.
Мавка
Який? Невже се «Той, що греблі рве»?
От я не сподівалася від нього!
Лісовик
Ні, людський хлопець, дядька Лева небіж,
Лукаш на ймення.
Мавка
Я його не знаю.
Лісовик
Бо він уперше тута. Він здалека,
не з сих лісів, а з тих борів соснових,
де наша баба любить зимувати;
осиротів він з матір’ю-вдовою,
то дядько Лев прийняв обох до себе…
Мавка
Хотіла б я побачити його.
Лісовик
Та нащо він тобі?
Мавка
Він, певне, гарний!
Лісовик
Не задивляйся ти на хлопців людських.
Се лісовим дівчатам небезпечно…
Мавка
Який-бо ти, дідусю, став суворий!
Се ти мене отак держати будеш,
як Водяник Русалку?
Лісовик
Ні, дитинко,
я не держу тебе. То Водяник
в драговині цупкій привик одвіку
усе живе засмоктувати. Я
звик волю шанувати. Грайся з вітром,
жартуй із Перелесником, як хочеш,
всю силу лісову і водяну,
гірську й повітряну приваб до себе,
але минай людські стежки, дитино,
бо там не ходить воля, – там жура
тягар свій носить. Обминай їх, доню:
раз тільки ступиш – і пропала воля!
Мавка (сміється)
Ну, як-таки, щоб воля – та пропала?
Се так колись і вітер пропаде!
Лісовик хоче щось відмовити, але виходить Лукаш із сопілкою.
Лісовик і Мавка ховаються.
Лукаш хоче надрізати ножем березу, щоб сточити сік, Мавка кидається і хапає його за руку.
Мавка
Не руш! не руш! не ріж! не убивай!
Лукаш
Та що ти, дівчино? Чи я розбійник?
Я тільки хтів собі вточити соку
з берези.
Мавка
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Перлини української класики», після закриття браузера.