Олег Говда - Королівство у спадок, Олег Говда

— Ясно… Дякую… І що, зовсім нікого не можна взяти з собою?

— Цього я не знаю… — знизав плечима маг, спантеличено шкрябаючи потилицю. — Адже після того, як імперія розпалася, порталами не користувалися. Оскільки вони переміщують правителя лише між своїми замками…

Не зрозумів? Тобто за всю історію після розпаду імперії я перший, у кого замків більше одного?

Це питання я й озвучив.

Метью знову пошкріб потилицю. Потім потер підборіддя... Потім кивнув головою.

— Виходить, так… Принаймні я інших не згадаю. Бували правителі, які засновували чи завойовували кілька міст, сіл — десятки… але замок завжди один… Втім, я не поклявся б у цьому. Краще спитати дворецького. Їм це належить знати.

— Ну де ми, а де Аристарх…

— Загалом, я мав на увазі дворецького замку Рендель… — Метью перевів погляд мені за спину.

Я озирнувся і побачив за кілька кроків від себе точну копію Аристарха. Тільки трохи молодшу. А так — форма одягу, аж до квітів і малюнку лівреї, як кальку зняли.

— Моя повага, ваша високосте… — вклонився той, помітивши, що я нарешті звернув на нього увагу.

— І вам того ж, шановний… е-е-е…

— Епіфаній, ваша високосте, — вклонився дворецький-два ще раз. — До ваших послуг…

— Добре... А скажи-но, любий Епіфанію. Портал у моїй спальні може перенести лише мене, чи я можу ще когось запросити?

— Зараз, ваша високість — тільки вас одного, — ніби перепрошуючи, розвів руками дворецький. — А після коронації зможете взяти з собою стільки супутників, скільки у вас буде замків. Останній імператор міг подорожувати зі почтом у сорок дев'ять персон.

Ага, система проста і нехитра. Чим крутіший шеф, тим більше бодігардів, секретарок та інших супроводжуючих осіб йому належиться. І… дякую за інформацію. Тепер я хоч отримав уявлення про те, на що з подачі Аристарха та Ігнаціуса замахнувся. Сорок дев'ять замків! Тобто, для об'єднання імперії в колишніх розмірах, мені належить підкорити чи якимось іншим способом підпорядкувати собі майже півсотні дворян. При тому, що опір, як водиться, зростатиме в міру наближення до фінішу. Коли не тільки деякі, а всі зрозуміють, що я задумав... М-да... Ті ще веселощі будуть.

— І немає жодних винятків?

Дворецький замислився... Потім трохи зніяковіло промовив:

— Загалом були прецеденти… Коли кронпринц переміщався в інший замок разом зі своєю... е-е-е... обраницею. Під час… е-е-е… ну ви розумієте…

— Розумію. Очевидно, сталося настільки щільне злиття… тілесне, душевне та емоційне, що система сприймала двох людей, як неподільне ціле.

— Так, ваша високосте… Саме нероздільне… — погодився Епіфаній. — Точніше не скажеш.

— На жаль, друже... — Тицьнув я з посмішкою пальцем в бік Метью. — Я натурал, тож нам з тобою такої єдності не досягти. Тому, вибач — але тобі доведеться верхи. Епіфанію, розпорядися щодо коня для мого товариша. Сподіваюся, в замку знайдеться хороший скакун? Щоб мені не надто довго чекати на його повернення?

— Не турбуйтеся, ваша високосте… — якраз у цей момент підійшов до нас новоспечений сер Гастінгс і, звичайно, почув мої слова. — Знайдеться… Найкращого під сідло поставимо. І супровід виділимо…

Молодець. Хазяйновитий… Добре, щодо супроводу вигадав. І пошану супутникові принца виказав, і коня… найкращий же… буде кому привести назад. Не помилився я з вибором управителя.

О-хо-хо… То куди ж мені спершу податися? У новопридбаний замок Шамова? Чи до метра Ігнаціуса? Про виконану роботу доповісти, перстень трофейний показати?

Напевно, все ж таки в Сонячний Пік.

По-перше, — поки в Шамов не прибудуть мої нові васали і не введуть тамтешніх мешканців у курс справи щодо зміни господаря, яка так несподівано відбулася, з усіма подробицями — я там можу опинитися в ролі несподіваного гостя. Який, як відомо, гірший за татарина. Як не крути, а завжди знайдуться незадоволені… То навіщо ж мені з ними боротися? Навіть щур, загнаний у куток, на пса кидається. Краще надати незадоволеним можливість обміркувати все, зважити і, якщо буде ухвалено таке рішення — дати час забратися із замку. Щось вони, куди без того, прихоплять із майна, але це все дрібниці, порівняно з можливістю заколоту в майбутньому… Який ще й придушувати доведеться з належною жорстокістю. Щоб не кортіло іншим…

А по-друге, — може, Лія вже повернулася? Добре було б… Неспокійно якось на душі… Незатишно. Скучив, чи що?

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно