Раймонд Коурі - Останній тамплієр

Рейлі почекав, поки Окан не вийде з кімнати, і відразу ж накинувся на Тес.

— Це безумство. Нам слід викликати групу професіоналів.

— Ти що, забув? Я ж і є професіонал, — вперто відповіла вона. — І сотні разів бувала під водою.

— Так, але тільки не зараз. Окрім того, мені не зовсім подобається, що поки ми пірнатимемо, підстрахувати нас на поверхні буде нікому.

— Може минеться... Слухай, ти ж сам казав, що сторонніх тут не видно. Ми випередили Венса. — Тес майже впритул наблизилася до Рейлі; її обличчя випромінювало ентузіазм і передчуття сенсації. — Зупинятися вже пізно. Хіба ж можна — коли ми так близько до мети!

— Одне занурення, — неохоче погодився він, — і я відразу дзвоню по супутниковому телефону!

А Тес уже прямувала до дверей.

— Там побачимо.

Вони винесли обладнання сходами і завантажили його у джип. Окан запопадливо запросив Тес до свого іржавого білого «фіата», і сказав, щоб Рейлі їхав слідом за ним із старим. Рейлі поглянув на Тес, і вона по-змовницьки йому підморгнула, а потім, ледь вмостивши свої довгі ноги, залізла у «фіат» — на величезне задоволення його власника. «Паджеро» їхав за Окановою таратайкою десь півгодини по асфальтовій дорозі, а потім технік звернув з неї й зупинився біля огородженого ланцюгами майданчика, на якому купами лежали бетонні блоки, каналізаційні труби і десятки порожніх бочок з-під оливи — звичний мотлох, що найчастіше залишається по закінченні будівництва. На майданчику лінькувато вовтузився дід у традиційному головному уборі й халаті. Рейлі вже здогадався, що приватне підприємництво тут тримається на кумівстві, і тому зовсім не здивувався, коли Окан відрекомендував йому утилізатора Рюстема як свого дядька.

Рюстем посміхнувся їм беззубим ротом, а потім уважно вислухав торохтіння свого племінника. У відповідь на його запитання він з ентузіазмом закивав головою і емоційно замахав руками.

Окан повернувся до Тес і Рейлі.

— Мій дядько дуже добре пам'ятає залишки селища. Багато років він випасав там своїх кіз. Каже, що від церкви лишилася тільки частина її. — Технік знизав плечима і додав власний коментар. — Принаймні, так було до того, як затопили долину. Неподалік від церкви був колодязь, і мій дядько пам'ятає, що поруч із колодязем був... — Окан замовк, підшукуючи правильне слово, — був мертвий корінь дуже великого дерева.

— Пеньок — ви хочете сказати? — запитала Тес.

— Так-так, пеньок. Пеньок плакучої верби.

Тес повернулася до Рейлі, очі її аж палали передчуттям близької сенсації.

— Ну, що скажеш? Може подивимося, — запитав він із непорушним виразом обличчя.

— Раз ти наполягаєш... — хитро усміхнулася Тес.

Вони подякували Окану і старому, з яким приїхали до озера. Сідаючи в своє авто, технік, що явно не бажав розставатися з Тес, кинув на неї останній тоскний погляд. Не гаючи часу, Тес і Рейлі вдягнули водолазні скафандри і підтягли решту устаткування до берега — туди, де Рюстем мав два невеличких човни. Вони залізли в один із них, Рюстем відштовхнув їх від берега і вскочив у човен сам. Старий почав веслувати так вправно і легко, що наче все життя тільки цим і займався.

Поки вони пливли, Рейлі інструктував Тес, згадавши свій єдиний досвід підводного плавання під час свого нетривалого відпочинку на Кайманових островах чотири роки тому. Приблизно посередині між східним та західним берегами і приблизно за три чверті милі від греблі Рюстем облишив весла. Щось бурмочучи собі під ніс, він скоса поглянув на навколишні пагорби, а потім, використовуючи лише одне весло — як на байдарці — кількома ретельно виваженими рухами підігнав човен у потрібне місце. Поки він це робив, Рейлі перехилився через борт і побовтав обидві пірнальні маски у воді.

— Як ти гадаєш — що там внизу, у церкві? — запитав він.

— Не знаю. — Тес задумливо подивилася на воду. — Зараз мені хочеться лише сподіватися, що воно там є.

Вони мовчки дивилися одне на одного, аж поки не збагнули, що старий зупинив човен і тріумфально вишкіряється їм своєю беззубою посмішкою, показуючи рукою вниз.

— Кіпіс суюн алтінда, — мовив він. Приблизно такі самі слова говорив їм раніше і другий старий.

— Суркан, — сказала Тес.

— Що він сказав?

— А біс його знає, — відповіла вона, перехилившись через борт, і додала — але я певна, що «кіліс» означає «церква», а значить — вона саме під нами.

Тес різко підвела голову і поглянула на Рейлі.

— Ну то як — ти йдеш, чи ні?

Не встиг він відповісти, як вона натягнула маску і майже без сплеску перекинулася у воду спиною уперед. Рейлі незграбно бебехнувся у темну воду услід за Тес, встигнувши лише кинути погляд на діда, який цілком сучасним схвальним жестом підняв угору великий палець.

Коли вони пірнули у холодний морок озера, Тес охопила відома їй лихоманка дослідника, якої вона потребувала, як повітря. Вона знала, що можливо зараз перед її очима постане те, чого інші люди не бачили