Гарольд Роббінс - Пірат

Вона підійшла до неї манівцями, в істинно арабському стилі. Насолодившись любощами, вони лежали в ліжку голяком, попихкуючи косячок. Він відчував, що починає чманіти.

— Цікаво, чи ми матимемо змогу отак зустрічатися, коли повернеться мій батько,— сказала вона.

— Якось ухитримося.

— У тебе не буде часу. Коли він тут, у тебе ніколи немає часини для себе.

Він промовчав.

— Інколи я думаю, що ти перебуваєш ще в більшій рабській залежності, аніж Джабір.

— Ну, не аж так зле.

— Достатньо зле,— мовила вона, здавалося, що в її очах бринять сльози.

— Гей, ану припини,— сказав він, притягуючи її до себе.

Вона схилила йому на груди свою голову.

— Даруй мені,— прошепотіла вона. — Я просто починаю звикати до тебе, просто починаю відкривати, який ти чудовий.

— Ти сама на диво чудова.

— Я повинна висповідатися перед тобою.

— Ніяких сповідей.

Та вона продовжувала:

— Ти перший справжній чоловік, з яким я будь-коли була. Всі інші були просто хлопчаками. Я ніколи не відчувала з ними чого-небудь такого, що я відчуваю з тобою.

Він мовчав.

— Чи в тебе такі самі відчуття? Чи ти почуваєш те саме зі своєю дружиною, що і зі мною?

Він згадав свою дружину і синів, які були за шість тисяч миль звідси, і відчув муки сумління.

— Це негарне запитання,— заперечив він.

— Вибач, це було безглуздо з мого боку. Більше я питати про це не буду. — Вона простягнула руку і взяла самокрутку з-поміж його пальців. — Дай мені потягнути.

Він дивився, як вона втягувала солодкі пахощі. Після кількох затяжок вона віддала сигарету йому. Він узяв її і поклав у попільничку. Потім перевернув її горілиць і заліз на неї.

Вона тихо постогнувала, її руки притиснули його обличчя до свого.

— Клянусь життям Аллаха, аби ти знав, як я це люблю! — Вона підняла його обличчя так, щоб їй було його видно. — Чи ти знаєш: ти — перший чоловік, який їв мене?

Він похитав головою.

— Жоден з хлопців, з яким я мала діло, не робив цього. Бо вони всі були араби,— мовила вона. — Арабські хлопці — паршиві коханці. Все, про що вони думають,— це про власне задоволення. Скажи мені, чи всі американці це роблять?

— Правду кажучи, не знаю.

— А ти хочеш, щоб я взяла тебе?

Вів кивнув.

— То дай мені,— сказала вона, зіштовхуючи його з себе. Вона взяла його збуджений фалос обома руками і накрила губами його жолудь. За хвилю вона підняла голову і глянула на нього. — У тебе чудовий півник, ти це знаєш? Товстий і гарний. Він — дуже американський.

Він голосно засміявся.

— Не смійся, це правда,— сказала вона серйозно. — У всіх арабських хлопців, яких я знала, вони були довгі і сухі.

Він не сказав їй, що, можливо, так було тому, що хлопці були молоді і в них ще не повиростало.

— А ти знала лише арабських хлопців? — спитав він.

— Ні, одного разу у мене був французик. Та було темно і він зробив це так швидко, що у мене не було навіть нагоди роздивитися. — Вона обдивилася його згори. — Ти знаєш, я буду нудьгувати за твоїм.

Потім несподівано вона засміялася.

— У мене з'явилася божевільна думка. Я бачила в одному із часописів рекламу, де говорилося, що продаються надувні ляльки натуральних розмірів. Як ти гадаєш, може, мені замовити ляльку з тебе? Таким чином я могла б тримати її в кімнаті і коли тебе не було б поруч, то я могла б надути її, і ти — зі мною.

— Це божевілля,— засміявся він.

— Ручуся, я можу попрохати своїх друзів із «Арабляльок», щоб вони зробили таку ляльку,— сказала вона.

В його голові гучно і чітко тенькнув тривожний дзвінок.

— Я не думаю, що вони займаються такого роду речами,— сказав він.

— Для мене вони зможуть зробити. Фірмою володіє батько Єссама Мафрада, а він близький приятель батька моєї мами.

Мафрад був ліванський банкір, який репрезентував «Аль-Ікхван» і було більше ніж імовірно, що її дід його знав. Ліванська громада банкірів була тісно пов'язана. Та після її наступного запитання він відкинув можливість простого збігу обставин.

Сидячи в ліжку, вона запитала так, наче це їй щойно спало на думку:

— А чи це не та компанія, вироби якої мій батько не хоче поставляти?

Він кивнув.

— Як же так! Вони дуже близькі наші друзі. Вони будуть дуже розстроєні.

— Тоді скажи про це своєму батькові. Я впевнений, що коли він почує про це, то перегляне своє рішення.

— Я не можу цього зробити. Ти ж знаєш мого батька. Йому не до вподоби, коли хто-небудь підказує, що йому робити.

Він мовчав.

— Ти зможеш щось для цього зробити. Ти можеш дати добро відвантаженням?

— А як же тоді з твоїм батьком? Якщо він дізнається про це, то дасть мені під зад.

— А він