Джонатан Страуд - Примарний Хлопець, Джонатан Страуд

вбранні, жодних халатів чи пожмаканих футболок. Голлі Манро, яка саме скінчила пилососити в конторі, вловила дух напруженого чекання, що саме запанував у кухні, поклала на таріль щойно спечені медові коржики й поставила їх посередині нашої «скатертини мислення». Ми знову взялися до кухликів з чаєм, а Джордж — іще й до теки   з    документами. Настала година його тріумфу.  

Нам пощастило, що натхнення відвідало Джорджа саме зараз. Це дало мені змогу відсунути спогади про минулу ніч у найдальший закуток свідомості — чи принаймні спробувати це зробити. Проте щоразу, коли я дивилась на Локвуда, такого спокійного, впевненого, я мимоволі здригалася, бо в моїй пам’яті досі лунав невтішний дитячий голосок. Я ніяк не могла забути відлуння гніву та відчаю, що огорнули хлопчика, відлуння його пристрасного бажання помститися за сестру. Він і   тепер,    багато років потому, присвячував кожен свій вчинок цій помсті.  

ІЦо ж, мені хотілося більше дізнатись про Локвуда, і я це зробила. Мені вдалося підслухати його минуле. От тільки щасливішою — як, правду кажучи, й мала передбачити, — я від того не стала.  

Через те я раділа першій-ліпшій нагоді облишити ці невеселі думки.  

Джордж розкрив свою теку, дістав горішній аркуш і, розгорнувши його, поклав перед нами на стіл.  

— Ну, що ви на це скажете? — запитав він.  

То була мапа району Челсі — така сама, як над столом у Барнса, тільки почеркана нерозбірливими Джорджевими кривулями. На мапі, вздовж Темзи й вулиці Кінґс-Роуд, було позначено всі місця, де за останні кілька тижнів з’являлись привиди. На відміну від мали в конторі ДЕПРІК, ці місця Джордж позначив не різними кольорами, а чіткими червоними колами, й цих кіл там було кілька десятків, а може, й сотень. Подекуди ці кола просто зливалися, скидаючись на розпливчасті чорнильні плями.  

Ми довго дивились на ці позначки.  

— Ну... — нарешті промовила я. — Картина нівроку строката.  

— Колись я вже бачив щось подібне, — зауважив Локвуд. — У дитинстві, на власній шкірі, коли слабував на кір. Пробач мені, Джордже, але я щось нічого тут не розумію.  

Джордж поправив окуляри і всміхнувся:  

— Авжеж, не розумієш. І старий недотепа Барнс так само, тому він і марнує час. Це мапа навали привидів у Челсі. Станом на позаминулу ніч. Так, я згоден, що тут не видно ніякої системи. Єдине, що тут можна зробити, — спробувати знайти географічний центр навали й шукати саме там. Ось він на розі Кінґс-Роуд і Сідней-стріт. Саме там Барнс і веде свої пошуки. Зате нам тепер відомо, що це   несправжній    центр.  

Він помовчав, куштуючи спечений Голлі коржик. Тим часом сама наша напарфумлена помічниця жадібно, як і всі ми. ловила кожне Джорджеве слово. Джордж тим часом намагався поводитись якнайспокійніше, тихенько вмочуючи коржик у чай. та було помітно, що в його душі просто-таки вирує нетерплячка. Напруження, що накопичилось у ній за останні дні впертої праці на самоті, мимоволі перекинулось, як електрична іскра, й на всіх нас. Нарешті Джордж знову тицьнув своїм товстим пальцем у малу. Ми хутко схилилися над нею.  

— Одну річ ви. напевно, вже помітили, — провадив Джордж. — Обриси всього цього суперскупчення привидів. Такий собі зім’ятий прямокутник — чи радше клин, що вужчає на заході й ширшає на сході. Ніби коробка з-ггід черевиків, на яку наступили ногою. Зрозумівши, чому це скупчення має таку форму, ми дістанемо першу підказку. Огляньмо межі цього прямокутника. Ось Темза — найбільша маса води на весь Лондон. Привиди, як відомо, перетнути її не можуть. Отже, річка — це південна межа скупчення...  

— Гадаю. що це відомо навіть Барнсові, — зауважила я.  

— Звичайно. А тепер погляньмо на північ... Що ми бачимо тут, уздовж Фулгем-Роуд?  

— Знаю! — вигукнула, наче школярка, Голлі Манро. — Металургійні цехи компанії «Світанок»! Коли я працювала в «Ротвелі», наше керівництво часто проводило там наради. Іноді я навіть бувала на них. Там багато невеличких ливарних заводів.  

— Саме так!—   підтвердив Джордж. — І не лише «Світанок». Компанія «Ферфекс» теж має кілька заводів у Фулгемі. Отже, тамтешній дим містить часточки заліза, що блокує активність Гостей. Ось вам північна межа суперскупчення.  

Локвуд присвиснув: