Тетяна Гуркало - Ліїн із роду со-Ялата. Інтригани, Тетяна Гуркало

25 (2)

Якщо подумати, це був звичайнісінький день. Ну, може день, котрий був тихіший за інші дні. Для палацу тихіше. Тому що частина його мешканців пішла до саду, спостерігати за тим, як розгублені святкові наречені блукають навколо яблунь і намагаються знайти не зовсім зелені фрукти.

Тож коридором було йти навіть приємно. Ніхто ні звідки не вискакував і не намагався збити з ніг. Ніхто не намагався зазирнути в папери, які читав Тіваш. А йому ці спроби не подобалися, хоч нічого таємного в тих паперах не було. Ну, який ідіот читатиме щось дуже таємне йдучи коридором, де гасають різні допитливі нероби?

Загалом, хороший день. І читав Тіваш цього разу лише списки. Списки купців, які ризикували в різний час вирушати в Золоті Тумани і благополучно звідти повертатися. А ці відомості міг дізнатися будьхто і без цих списків, лише розпитавши портових різноробочих і спитих осіб, які розповідали різне кумедне за склянку міцного.

Списки були по-своєму цікаві, хоч і малоінформативні. Тіваш взагалі слабо вірив, що ті купці, які справді щось від Туманів отримали, досі живі. А різна дрібнота навіть у шпигуни не годилася. Ну, що можуть нашпигувати люди, які не мають доступу взагалі нікуди, та й грошей для підкупу в них не водиться? Деякі з цього списку встигли розоритися. Інші ледве зводили кінці з кінцями та розпродавали майно. Загалом, пустушки, але перевірити таки варто.

— Так, варто, — пробурмотів Тіваш, на мить зупинившись посеред коридору, щоб засунути складені вдвоє списки за пояс.

І саме це врятувало йому життя. Бо хтось усе розрахував дуже правильно.

І те, що в цей день коридором не блукатимуть різні непотрібні свідки, здатні втрутитися або випадково підлізти під удар. І те, що голова служби контролю та захисту як завжди на ходу читатиме, бо звик до відносної безпеки цього коридору. І те, що він буде один, без супутників і супроводу. І навіть місце вирахували правильно — Тіваш щойно зайшов у смугу світла, що б'є з вікна і те, що перебуває в тіні, стало для нього на кілька секунд майже невидимим.

Та й хтось подбав заздалегідь про те, щоб розсунути важкі фіранки, за допомогою спеціальної довгої палиці, бо смикати ці фіранки за кінці практично марно.

І єдине, що не врахували, що Тіваш візьме та зупиниться. І саме тому водяна смуга, що замерзає нальоту, пролетіла повз, вибивши шибку разом з рамою і, як не дивно, з захистом, що стояв на цьому вікні. А Тіваша зачепило тільки бризками, що перетворилися на крижані грудки, збивши з ніг і протягнувши майже до підвіконня.

Він кілька довгих миттєвостей навіть вдихнути не міг, не кажучи про те, щоб розігнутися і встати з колін.

І думав Тіваш у ці миті про параною славного імператорського блазня Межена, який вмовив дозволити Ларамі зав'язати кілька захисних мотузок на зап'ястях. Зайвим вони, мовляв, не будуть. І не завадять. Не важкі ж.

— Не важкі, — прошепотів Тіваш, відсікаючи біль і намагаючись затиснути поріз на лобі, з якого текла кров.

І не зайві. Тому що досконалий захист нічних вовків зуміли пробити. Мабуть, дещо про нього знали. Або використали якийсь древній артефакт, творці якого враховували, що маги бувають і вогняними. І якби мотузочки, що спалахнули по черзі, Тівашу б не шкіру з чола здерло, і навіть би не вдарило добре так по боку і руці, в ньому, швидше за все, пробило б дірки, як у стіні поряд з вікном. Бо били так, ніби намагалися знести частину стіни, вклавши в один удар купу енергії.

Втім, саме це й завадило нападникам завдати ще одного удару за ті миті, коли Тіваш був абсолютно безпорадний. Свій або артефактний резерв маг, що напав, спустошив, а з накопичувача миттєво енергії не витягнеш.

— Не в кожного дурної сили, як у Каяра, — похмуро прошепотів голова служби контролю та захисту і просто плеснув долонею по стіні, посилаючи поклик.

Другою рукою він намацав у кишені захисний одноразовий амулет і розламав його, і одразу почав виплітати свій рідний захист. І став відступати від вікна спиною вперед, бо попереду хтось почав плести щось магічне та грандіозне. А потім і зовсім кинувся до найближчих дверей, перед якими завмер, бо інтуїція буквально заволала, що туди заходити не варто.

— Загонщики, — похмуро прошепотів Тіваш.

А що, непогана ідея. Вдарити, шумно так, страшно, щоб якби вижив, кинувся рятуватися і ховатися. А самим влаштувати засідку там, куди, напевно, побіжить. Тіваш би так зробив. Схоже, хтось зумів найняти когось грамотного та розуміючого. Ну, чи хтось вирішив сам труснути старовиною, хтось непомічений, що сидів досі тихо-тихо за спинами різних недоумків.

— Розумник, — невідомо кого похвалив голова служби контролю та захисту.

 Озирнувся. Зрозумів, що допомога може й не встигнути добігти — або магічну гидоту доплетуть, або з засідки вискочать, та й коридор з іншого боку, напевно, перекрили, до вартових Тіваш не придивлявся. Самому атакувати взагалі не вихід, тут би захист утримати.

Тож вибору особливого не було.

Тіваш прислухався до метушні, що почалася за підозрілими дверима і, не чекаючи її закінчення, кинувся назад до вікна. І в той самий момент, коли двері різко відчинилися, він уже зіскочив з підвіконня і летів униз, сподіваючись, що захист витримає удар об землю. Або хоч би його пом'якшить.

А ще йому дуже хотілося, щоб нападники додумалися шпурнути своєю магічною пакістю вслід. Тому що в цьому випадку захист палацу напевно відреагує, хоч битимуть не з того боку. І нападники дізнаються, чому імператорський палац завжди був таким неприступним.

 

 

Вісце також вважав дурнями тих, хто судив по собі про інших. Тих хто приміряв на них свої дії в тих чи інших ситуаціях і вірив, що інакше вчинити було просто не можна. Таке ставлення дуже звужує кругозір. Багато ховає. І наділяє людей самовпевненістю, що практично нічим не підтримується.

Він ще в юності перестав займатися подібними дурницями, твердо знав, що будь-яка людина може зробити будь-який сюрприз і відреагувати зовсім не так, як розраховувалося.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍