Олександр Шаравар - Повернути себе. Том 0. Передісторія, Олександр Шаравар

       На жаль, у своєму теперішньому стані я навряд чи зможу підняти люк кілограм під двісті однією рукою. А тому я його перетворив на рідину, чому не випарував? А раптом дівчинка вдихне цю гидоту? Хоч я взагалі не був упевнений у тому, що там перебуває дівчинка, але про всяк випадок вирішив перестрахуватися.

        І мав рацію, там внизу лежала дівчинка, але вона була в дитячому скафандрі і їй у принципі не загрожувало нічого для дихання. Щойно побачивши її, я зрадів, не люблю я дитячі смерті. Перевіривши її стан я переконався, що нічого серйозного з нею не сталося. 

        Ну як серйозного, дівчинка була без свідомості через больовий шок. Аптечка її скафандра була порожня і не могла знеболити компресійний перелом хребта. Мабуть момент вибуху вона пошкодила собі спину. Переконавшись у відносній безпеці я озирнувся навколо.

       Але нічого цікавого я так і не зміг виявити, так різний мотлох, мабуть, тут тримали лише дівчинку, а я розраховував знайти і той горезвісний сейф, але його тут не було. Щоправда, сподіватися на його наявність у цьому підвалі було нерозумно, все ж таки, як я зрозумів зі слів Чаїса, їх намагаються зламати фахівці, а отже, тут він бути не міг у принципі.

       Підключившись до скафандра дівчинки, я заблокував її екзоскелет, щоб не пошкодити сильніше її хребет, доки я буду її нести. Зверху почувся невеликий шум, і я, сховавши дівчинку за свою спину, вихопив здоровою рукою голковідбійник, а плазмомет на плечі встав у бойове положення.

      —  Це так ти мене зустрічаєш? - запитала Ліка в мене, зістрибнувши в підвал.

      —  Меня тут потріпало трохи ось і параноя голос підняла,- пожартував я у відповідь. Ліка ж, підскочивши до мене, під'єдналася до комп'ютера мого скафандра і завантажила дані щодо стану мого здоров'я.

      —  Ідіот, як можна забути контролювати небо, - вилаялася в мій бік Ліка, - Тебе прощає тільки те, що зміг упоратися з ними в такому стані.

       —  У мене тут є інформація щодо бедламу, що коїться в цьому місці, тобі буде цікаво,- сказав я, присівши і спершись спиною на стіну.

      —  Уже дивлюся, - буркнула Ліка і продовжила дивитися записи мого скафандра.

      —  І як фільм? -- запитав я усміхнувшись.

     —  Нормально, але, судячи з того, що аварці взяли гору в протистоянні, технократи можуть завдати орбітального удару в будь-який момент.      - відповіла Ліка, яка задумалася.

      —  Не будуть вводити війська? -- запитав я в неї.

      —  Навряд чи, зараз поки до тебе я пробралася, я нарахувала близько двох піхотних полків аварців, я навіть уявити не можу, яким чином змогли провести таку кількість військ на відносно мирну планету... - відповіла Ліка... - Я б на місці командування технократів зачистила б тут усе вогнем, повертати документи їм не обов'язково, головне - щоб вони не дісталися іншим, і в такому разі орбітальна зачистка дуже навіть гарно виглядає.

      —   Треба валити? - запитав я в неї.

      —  Так було б не погано, ціль завдання ми виконали, дівчинку ти знайшов. Тож претензій від замовника не буде,- відповіла Ліка,- Але перед цим я хотіла б із тобою все таки відвідати цей сейф.

     —  Ти знаєш, де він розташований? - запитав я здивовано.

     —  Та там зараз скупчення аварців, вони, знищивши атаранців із технократами, взяли під контроль залишки фрегата, в якому цей сейф і розташований.-- відповіла Ліка та, підійшовши до дівчинки, почала її оглядати.

    —  Що з нею будемо робити? -- запитав я. 

    —  Зараз доставимо на шаттл, хлопці мали його полагодити вже, а потім із тобою вирушимо по сейф.- сказала Ліка.

     Після цього Ліка підхопила дівчинку на руки і за допомогою магнітного захоплення закріпила на своїй спині. Після чого активувала оптичне маскування і зникла з моїх очей. Але не з командного чату з картою, там вона продовжувала відображатися.

     У мене, на жаль, уже не вистачало енергії для активації повного маскування, і мені довелося обійтися лише радіолокаційним. Приладами мене навряд чи помітять, але от якщо потраплю на очі буде не дуже добре.

      Ліка вела нас одним їй відомим маршрутом, тільки за тридцять п'ять хвилин ми наблизилися до цеху, в підвалі якого лежав наш шатл. Але він саме що лежав, зараз він висів поруч із цехом з активним маскуванням. Шкода що на ньому не було оптичного маскування в принципі. Але й так його важко було засікти, він повис під аркою мостового з'єднання між двома цехами, а тому помітити його, що з неба, що з землі можна було лише з великими труднощами.

    Ліка подавши сигнал хлопцям наказала сісти в непримітному місці. Це виявився п'яточок на задньому дворі цеху. Після посадки за наказом Ліки Невіс за допомогою гравітаційного захоплення став завалювати шаттл різним сміттям. Уже через п'ять хвилин на місці шаттла була гора заводських відходів і лише в одному місці можна було підійти до шлюзу.

    —  Ну ви блін даєте, - сказав Троді, прийнявши з рук Ліки дівчинку, - Ви тут такий кіпіш здійняли, що ми не ризикнули залишатися в підвалі.

   —   Це не зовсім ми,- відповів я.

   —  А руку де загубив? - запитав Рог, коли підійшов до входу.   

    —  Відповідаю по черзі, - почав говорити я, - Відстрелили плазмометом, але кіпіш підняли не ми, хоча причиною, скоріш за все, і є.

    —  Я теж думаю, що наш приліт послугував спусковим гачком і всі сторони конфлікту тут активізувалися.- сказала Ліка.

    —   Особливо чорножопі, - підтримав я.

    —  Так Рог, ось твоя пацієнтка, найкраще, якщо вона не прийде до тями до свого повернення до батька, - сказала Ліка, - Троді принеси нам нові енергонакопичувачі та нову аптечку Ле Хе.

    —  Зараз,- сказали хлопці і пішли виконувати накази єдиної жінки в нашій суто чоловічій компанії.

    —  У нас ще є справа, може зможемо прихопити з собою причину всього цього кіпішу,- сказала Ліка і дочекавшись нового енергонакопичувача повернулася до мене,- Ну що йдеш?