Ернст Юнгер - Наближення. Наркотики і сп'яніння, Ернст Юнгер

опієм, то тут таки є різниця в ключі, але не в кімнаті; та значно важливішими є відмінності між західним та східним підходами. Цитую:

«Для європейця реальністю є зовнішній світ. Внаслідок цього він завжди намагатиметься засуджувати кожну форму життя, кожен погляд та загалом усе, що відволікає людину від дії, як «втечу» від та з реальності. Східна людина виходить з протилежної позиції: для неї «шлях досередини» є містичною подорожжю, єдиний досвід реальності, який пронизує час і простір, а отже, й завісу скороминущості. Тому з його перспективи «тікає» той, хто живе назовні: людина дії».

Якщо говорити про вино зі східної перспективи, то не можна оминути ні Омара, майстра шатрів, ні Гафіза. Про останнього Ґельпке каже: «Безперечно, вино для знавця масштабу Гафіза має обидва значення» (тобто символічне й реальне), і він доводить це віршами:

Сакі, осяй нам кубки пожежею вина! Музико, грай, бо мрії справдились сповна! Я в чаші бачу одсвіт коханого обличчя! О ви, кому незнана моя любов хмільна! Хоч як нам ваблять очі вродливиці статурні, Між ними найзнадніша моя струнка сосна. Не владна смерть над серцем, що билося любов'ю, Оберігає вічність коханців імена[495]. 279

Якщо термін «дослідник наркотиків» (Drogenforscher) виглядає для мене не зовсім доладним, то не так через саме слово, як через той розвиток, якого воно набуло. Індоєвропейський корінь «prk» в романських та германських мовах розділився на дієслова, яким притаманний почасти «запитальний», а почасти «дослідницький» намір (лат. argentum poscere — вимагати грошей). Таким чином, термін «Forschung» (дослідження) є двозначним.

Боротьба в кабінеті Фауста ведеться за екстенсивний або інтенсивний напрям слова: йдеться про знання або науку:

А серце крається в самого: Не можем знати ми нічого[496]!

Останнім часом дослідження все частіше стало залежати від техніки і статистики, тобто від самих чисел, від важелів і шурупів, мікроскопів і телескопів. Дослідник уже не чекає у засідці, чи з'явиться королівський тигр, глухар або принаймні рідкісний нічний метелик; це прийом із загінного полювання. Бридкі типи блукають поблизу, наприклад імпотентний безсоромний старигань, який секундоміром заміряє оргазм. Удари серця заміняються цоканням годинника. Тож годі дивуватися, що богиня землі Ґея втрачає листя. Та після зимового вибілення вона ще принесе не одну весну.

Ми живемо в час, коли слова втрачають свою вагу, що зазвичай трапляється знову й знову. Їх треба зарядити новим сенсом або замінити іншими. Слово «forschen» («досліджувати») також стає сумнівним. Розумні люди Західного світу, такі як Флобер, що поділяли прихильність до Сходу, все це передбачили («Бувар і Пекюше[497]», 1881). У той час ще можна було собі дещо дозволити у справах духовних.

Отже, Ґельпке звертається до цього гідного поваги кореня слова. Закоханий запитує інакше, ніж допитливий. Його ще заторкують світло й тінь космічного полювання. До нього все ще наближається найбільша мисливиця у вигляді Місячної богині, тоді як Актеона[498] за свою зухвалу допитливість роздерли власні пси.

Це означає, що для Актеона тут «не залишається нічого людського окрім найжахливішого в цій ситуації — усвідомлення». Особливо прекрасний у цьому великому міфі є той спосіб, за допомогою якого Хірон, що також був учителем Актеона, заспокоює псів. Він ставить перед ними Актеоновий портрет, навколо якого вони мирно збираються.

Усе це стосується завдання митця, людини мистецтва, того, хто має знання в той час, коли пси опинилися без господаря. Витвір мистецтва діє не лише як вказівка долі в майбутньому — він також тлумачить, спокутує та умиротворяє минуле.

Ретроспектива Ґодесгольма

280

Візія синьої нитки відбулася для мене того ранку в Боттмінґені; я поєднав його з іншим враженням, відвідинами одного зимового вечора кельтського Гойнебурґа. Це була зустріч під час доленосної ночі, лише натяк, але не безпідставний.

Те, що тоненька книжечка «Вівідини острова Ґоденгольм» не справить враження й не матиме успіху, я знав із самого початку; й коли я бачив цю книжечку у вітринах книгарень, мені було шкода її, так ніби вона мерзла.

Для Баадера завданням мистецтва ще залишалася транспарентність. Проте в суспільстві споживання визначальними є інші принципи. Все це в природі речей, і той, хто вдаватиме невдоволеного патриція, виглядатиме просто кумедним. І тут особливої привабливості набуває медитація. Навіть інтелігентні сучасники небагато можуть зрозуміти з мого тексту, як то я збагнув за їхніми більш-менш збентеженими заувагами. Цей текст справді важко класифікувати.

Коли після Першої світової війни мене відкомандирували до регламентної комісії, я взявся знайомитися з найновішою літературою. Перед цим у лазаретах і санаторіях я вдався до справжнього читацького штурму, націленого переважно на класиків і романтиків, і він не минув безслідно. Що ж стосується сучасних письменників, до яких я врешті перейшов, доброму вибору я завдячую Фрідріху Ґеорґу, який на рік раніше став інвалідом. Він порадив мені експресіоністів, насамперед Тракля, якому я залишився вірним.

Тоді в Берліні мені до рук потрапила новела Ґотфріда Бенна «Мізки» — читання привело мене до подальшого знайомства з його доробком. Для кожного активного читача є декілька авторів, «в чиїй творчості він бере участь» і від яких сподівається, «що невдовзі з'явиться щось нове». Тут є широке поле для очікувань, насолод і розчарувань.