Франко І. Я. - З вершин і низин, Франко І. Я.

записної книжки; № 226, с. 12; № 227, с. 11). В автографі № 216 (перша редакція твору) поет закреслив три початкові строфи, які ніде не друкував:

 

Я був ще молодий, мені життя всміхалось,

Любові і надій весна ми розцвілась,

І ось одного дня зо мною чудо склалось,

Я сном твердим заснув. І всім чомусь здавалось,

Що смерті надо мнов рука вже простяглась.

 

Я твердо-твердо спав. Приятелі зібрались,

Оглянули мене і всі рекли: «Помер!»

І швидко до майстрів, попів порозбігались,

Згодили всіх та й ще о стипу постарались,

І двері гробу піп за мнов - живим! - запер.

 

Я твердо спав! Не чув, як надо мнов співали

Плачливо-кислий спів надії на нічо,

Не чув я, як груддям о труну гуркотали,

Як клятви вічної печать на мене клали,

Нічого я не чув - усе, мов тінь, пройшло.

 

Наступна строфа починалася рядком: «Я тільки бачив сон. Немов передо мною...»

1911 р. Сидір Твердохліб здійснив перший польський переклад поезії, опублікований у журн. «Życie» (Львів, 1911, №20, с. 304). Після появи цього перекладу І. Франко написав статтю «Дещо про штуку перекладання» (опублікована в журн. «Учитель», 1911, № 13-14, с. 206-209; № 15-16, с. 233-239). Наступного року, зробивши деякі виправлення та уточнення, автор видав дослідження у Львові окремою книжкою під назвою: «Каменярі. Український текст і польський переклад. Дещо про штуку перекладання».

У цій праці Франко вказує на джерела твору і обставини, які викликали його появу. «В основі сеї теми,- зазначає він,- лежали конкретні враження робітників, що товкли каміння на дорозі (пор. моє оповідання «Вугляр»), і оповідання про пробивання залізничного тунелю в Карпатах біля Дуклі. В поемці, як і слід у алегорії, не означено ані часу, ані місця, але цілу акцію представлено як сонне видіння. Вона написана навмисно досить важким стилем, аби викликати зразу пригноблююче, а потім освободжаюче враження. Хоча ціле оповідання держане в першій особі (в формі «Я»), то, проте, воно не має автобіографічного характеру і його треба вважати поетичною фікцією і пластичною проекцією того настрою, який у ту пору переживав не тільки я сам, але, певно, й не один інший, хоч, може, й не відчуваючи його так живо».

Друкується за редакцією антології «Акорди» (1903). Дата зберігається за виданням збірки «З вершин і низин», 1893.

Твердохліб Сидір Антонович (1886-1922) - український поет-декадент, перекладач.

«Życie» - польський суспільно-політичний і літературний тижневик демократичного, антиклерикального спрямування, який виходив у Львові в 1910-1912 рр.

«Учитель» - ліберально-буржуазний журнал для вчителів, який виходив у Львові в 1889-1914 рр.

VI. Ідилія. Вперше надруковано в журн. «Зоря», 1886, № 23, с. 388-389. Зберігся чорновий автограф (№ 206, с. 25-28 з кінця записної книжки), де таке закінчення:

 

Напитися, і стежечку покаже,

А їм нічого більше і не треба:

Самі собі вони - весь світ; їх ціль

Висока. Для них усе.

 

Крім того, є ще фрагменти автографів: № 206, с. 29-31 з кінця записної книжки - неповний текст автоперекладу польською мовою, закінчується рядком: - «A tak,- chlopczyna rzekl. I poszli»; № 227, с. 12 - уривок чистового рукопису; № 195, с. 12 з кінця записної книжки - варіант закінчення твору.

Франків переклад вірша польською мовою друкувався в петербурзькому ліберально-буржуазному тижневику «Kraj», 1887, № 6, (Przeglad literacki, Dodatek do «Kraju», с. 6) та львівському прогресивному двотижневику «Ruch», 1887, № 6, с. 168-170. Під текстами цих публікацій зазначено місце написання поеми (Львів) і пояснено слово «Dziaf» («Діл»): «Ділом називають підгірські русини в Галичині перше, найнижче пасмо Карпат, яке ділить «гори» від «низовини».

Текст автографа № 206, с. 29-31, надруковано у кн.: «Літературна спадщина. Т. I. Іван Франко», вип. I, с. 30-32. В розділі «Інші редакції та варіанти» подається польський автопереклад твору за двотижневиком «Ruch».

У другому виданні збірки «З вершин і низин» після речення «А скажеш - відберуть» відсутні чотири рядки, які є в автографах № 206 (с. 25-28), № 227, рукописі польського автоперекладу (№ 206, с. 29-31), першодруці та інших прижиттєвих публікаціях:

 

А заховаєм так, щоб не найшли.

А знаєш, що, ти даш мені своє,

Я заховаю їх обоє разом,

Бо ти дурний, у тебе відберуть.

 

 

ПРОФІЛІ І МАСКИ

 

 

Поезія. Вперше надруковано в журн. «Зоря», 1803, № 12, с. 231.

 

ПОЕТ

 

I. Пісня і праця. Вперше надруковано в журн. «Зоря», 1883, № 15, с. 243-244. Зберігся чорновий автограф (№ 193, с. 43).

II. Чим пісня жива? Вперше надруковано в журн. «Зоря», 1884, № 6, с. 47, під заголовком: «Признання». Збереглися два автографи (№ 190, с. 103; № 193, с. 43 з кінця записної книжки). Текст автографа № 190, що становить собою першу редакцію вірша, відрізняється від текстів автографа № 193, першодруку та збірки «З вершин і низин», 1893. Подаємо його в розділі «Інші редакції та варіанти».

III. Співакові. Вперше надруковано у «народовському» виданні Ілюстрований календар товариства «Просвіта» на рік 1889. Львів, 1888, с. 45. Зберігся автограф (№ 195, с. 195).

IV. Рідне село. Вперше надруковано у кн.: «З вершин і низин», 1893, с. 65-67. Збереглися автографи двох повних текстів поезії: № 239, с. 14-15 - чернетка твору, датована: «14.VI, Н[агуєвичі]»; № 228, с. 1-2 - пізніша редакція поезії, опублікована в другому виданні збірки «З вершин і низин». Крім того, збереглися два фрагменти чистового автографа (№ 231, с. 6), тексти яких майже повністю збігаються з відповідними місцями автографа № 239. Тексти автографів № 239 і 231 відрізняються від редакції автографа № 228 рядом стилістичних відмінностей та іншою редакцією кінцівки:

 

На бурі, громи та негоди, за зцілющов

Водов знання шукать?

Та ні, не того жаль 43

Мені! Не те щемить в душі глибоко в мене,

А те, що