Тур Хейєрдал - Аку-аку

Коли бунтівники з своїми вродливими вахіне з Таїті зійшли на берег, вони не знайшли тут жодної душі, але побачили древні покинуті храмові платформи, а на них і черепи і невеликі статуї, що нагадували велетнів острова Пасхи. Хто ж тут жив до них? Цього ніхто не знав. І жоден археолог не зупинявся на острові Піктерн більше як на кілька годин.

Паркінс Крістіан запросив мене з сім'єю оселитися в його домі. Решта членів експедиції розійшлися по інших хатках. Нас надзвичайно гостинно зустріла невеличка англійська колонія, члени якої розмовляють по-англійськи приблизно так, як розмовляли їхні предки, прибувши сюди 1790 року, з тією тільки різницею, що їхня мова пересипана словами діалекту Таїті і відрізняється місцевим акцентом.

Ми провели на цьому острові кілька чудових днів. Поки археологи лазили по скелях, копали й досліджували все, моряки відвідали печеру Крістіана і могилу Адама, а водолаз спустився на дно, щоб оглянув рештки затонулого корабля «Баунті». З допомогою місцевий жителів ми відшукали на дні Баунті Бей баласт із цього парусного судна: купу іржавих залізних балок.

Мешканці острова весь час знаходили в землі кам'яні, сокири, а біля підніжжя стрімкого урвища на північному: узбережжі було навіть виявлено наскельні зображення. Однак у цілому острів Піткерн з точки зору археології бідний. Як щирі християни, потомки бунтарів зрівняли стіни храмів з землею, а маленькі статуетки порозбивали й повикидали в море, щоб очистити острів од чужих богів. З допомогою остров'ян Арне і Гонзало знайшли в неприступному урвищі печеру, де, очевидно, колись, вирубували червоні статуї. На долівці разом з кусками каміння валялися затупілі кам'яні сокири.

Чужоземці рідко відвідують цей острів. У вузькому незручному місці висадки завжди з гуркотом б'ються об скелі хвилі. Але недалеко пролягає морський шлях Нова Зеландія — Панама, і остров'яни випливають на човнах у море продавати дерев'яні фігурки летючих риб та черепах або ж маленькі моделі гордого парусного корабля своїх предків. Торгівля йде так успішно, що тепер на Піткерні зовсім не залишилося дерева міру, з якого остров'яни вирізують ці речі. Щоб віддячити жителям Піткерна, ми забрали всіх чоловіків острова та деяких жінок і вирушили на безлюдний острів Гендерсон. Наші шістдесят пасажирів зійшли на берег і за один день нарубали двадцять п'ять тонн дерева міру. Зарослий пальмами берег нагадував сцену битви морських розбійників. Мальовничо одягнені жителі острова Піткерн від старого до малого кидалися у вир з кривими стовбурами і направляли їх до човнів, що гойдались на хвилях. Навантажені вщерть човни везли дерево на судно. Ті, хто не звик до безперервного руху хвиль, які то покривали, то оголяли коралові рифи поблизу цього тропічного острова, могли подумати, що ось-ось трапиться лихо. Та чоловіки й жінки міцно чіплялись за риф і човен щоразу, коли море кидало в них піняву хвилю. Велетень, що сидів за стерновим веслом, могутнім голосом вміло керував діями дванадцяти гребців, і човен витримував натиск найбільших валів.

Наступного дня, коли ми розвантажили судно біля скель острова Піткерн, смаглявий Крістіан, посміхаючись, запевнив нас, що тепер його люди забезпечені на чотири роки матеріалом для своїх виробів.

З Піткерна ми взяли курс на острів Мангарева і стали на Якір між коралами посеред красивої, оточеної горами лагуни з міріадами риб і перламутрових черепашок. Єдина статуя, яку ми побачили в цьому одягнутому в пальми раю Південних морів, була намальована на картині в церкві: вона лежала повалена і розбита навпіл біля ніг гордого з своєї перемоги місіонера. В честь нашого приїзду люб'язна дружина французького адміністратора, якого в цей час не було на острові, зібрала всіх місцевих жителів на великий бенкет, і там ми побачили танець на честь легендарного короля Тупи. Король танцював перед своїми воїнами в дивовижній масці, видовбаній із стовбура кокосової пальми. Згідно переказу, король приплив на острів зі сходу з цілою флотилією великих дерев'яних плотів. Побувши кілька місяців, він повернувся до свого могутнього королівства на сході і більше не з'являвся на острові Мангарева. За часом і місцем ця легенда співпадає з інкською легендою про їхнього великого вождя Тупака. Він збудував велику флотилію бальзових плотів з вітрилами і проплавав у Тихому океані майже рік, відвідавши два далекі заселені острови, про які він чув від своїх купців-мореплавців.

Наступна суша, яку ми побачили, був острів Рапаїті. Ніби з казки, він виплив з океану серед хмар, що висіли на південному заході. Ще здаля на найвищих вершинах у бінокль ми помітили незвичайні споруди. Вони скидалися на зарослі зеленню піраміди Мексіки чи на покинуті фортеці інків у диких горах Перу. Здається, там буде що досліджувати!

Ми стояли на мостику і, затаївши подих, стежили, як капітан спритно маневрував судном, ведучи його крізь проходи в зарослому кораловому рифі, що закривав доступ до чудового басейну всередині острова. Минувши риф, судно ввійшло в оточене зубчастими горами озеро в кратері, гладеньке, як дзеркало. Анетта уважно стежила, як капітан вертів ручку машинного телеграфу, ставлячи її то на «стоп», то на «тихий вперед», чи «назад», поки судно ледь помітно пливло поміж коралами. Раптом вона стала навшпиньки, схопилась за ручку і рішуче поставила її на «повний вперед». З машинного відділення відповіли «повний вперед», і наше судно, наче криголам, було б урізалось у кораловий риф, якби капітан у ту ж мить не відвів ручку в протилежний бік.

Ми всі полегшено зітхнули, коли опинилися в тихій, безпечній лагуні напроти невеличкого мальовничого селища, мешканці якого вже випливли нам назустріч на маленьких каное.

По стрімких ущелинах і виступах ми, нарешті, вибрались на вершину хребта.

— Моронго Ута, — пробурмотів остров'янин, що показував нам дорогу.

— Хто ж збудував усе це?

Він знизав плечима:

— Хтозна, може якийсь король.

Ми підійшли ближче і почали роздивлятися руїни вкриті зеленню. Тут і там виступали старанно викладені мури. Віддалік, на краю схилу, стояв Ед і щось кричав мені. В тому місці осунулась круча і відкрилась земля, повна черепашок і риб'ячих кісток. А серед цього сміття; виступали контури схожої на дзвін ступи з тонкими красивими лініями. Вона була майстерно витесена з твердого, як кремінь, базальту і гарно відполірована. Кращої роботи по каменю я не зустрічав у всій Полінезії.

Білл теж піднявся на хребет.

— Яка чудова споруда! — сказав він, зачаровано дивлячись на могутні будови перед нами. — Тут необхідно копати!

Ми скликали на борту військову раду. Велика кількість робітників і нічні прогулянки по острову Пасхи майже цілком