КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА - Сучасні амазонки, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА

  - Ти впевнена? – Уточнила Веста. – Я знаю, щоб було комфортно працювати, треба мати комфортний колектив, інакше для всіх буде стрес.

   - Ну, давайте, спробуємо першу справу, а там – буде видно. Думаю, той пан з іншого світу не буде проти.

   - Добре, я поговорю з Ладом, - кивнула Ра Он. – Але не забувайте, що, можливо, я полечу до США на реабілітацію.

   - Ти, - не повірила своїм вухам Веста, - хочеш проміняти цю цікаву роботу на якійсь баскетбол?!

   - У баскетболі я ризикую отримати лише травму, - манірно відповіла панна Кан. – А у цих магічно-детективних справах я можу втратити голову. Вже не кажучи про те, що мене можуть перетворити на щось гидке, до скону мого віку.

   Пані Травень спромоглася розпустити амазонок. Вона зібрала дівчат та поставила питання на голосування. Інші дві голови були проти, але вони не читали Статут, за яким пропозицію кожної з амазонок потрібно розглянути.

    Тож, лише частина з сучасних амазонок, проголосувала за те, щоб ця організація і далі існувала. Це були дівчата, яких підступно кинули колишні. Тож, ті дівчата ненавиділи, на цьому етапі життя, всіх чоловіків.

   Решті амазонок за останні 60 років було обіцяно про повернення їхньої власної магічної сили.

    Отже, після смачного обіду із підступним красенем з іншого Всесвіту, кожен з четвірки збирався додому.

   - Хочеш, я відведу, чи відвезу тебе на залізничний вокзал? – Уточнив у Андромеди Радомир.

   - Дякую, але Ра Он зменшила мою валізу до мініатюрної, і ми з нею пройдемося до вокзалу пішки вдвох. Ще дві години до мого потягу. – Вона різко одночасно обійняла переляканих Весту та Радомира. – Дякую, що прийняли мене до свого товариства. Ви – мої найкращі друзі, - вона їм посміхнулася та вклонилася. – Зустрінемося того дня, коли Ра Он повідомить, що її брат готовий до перемовин. Ви ж записали мій телефонний номер? Тоді телефонуйте та кажіть все що хочете. Слухати я вмію, - вона сумно посміхнулася. – І, Весто, не тримай все у собі. Я знаю, ти – дуже сильна дівчина, але і сильним іноді треба випустити пару.

   - Пішли вже, - смикнула за руку Амі Ра Он, -  бо ці двоє згадають свої минулі життя і почнуть розповідати про те, який не зручний одяг був у тринадцятому столітті.

   - Чому тринадцятому?! – Зойкнула Веста.

   - Та байдуже в якому! Аби ви дали спокій Амі! Щодо, - додала Ра Он та посміхнулася своєю приємною посмішкою, - своїх минулих життів. Мій номер телефону ви теж маєте. Відповідь від мого брата я прикріплю на дошці повідомлень в готелі Вести. Сподіваюся, не промахнуся і не опинюся в чоловічій роздягальні, - додала вона та смикнулася.

   Андромеда та її найкраща подруга рухалися столицею, взявшись за руки, бо вже незабаром і - вони розлучаться на невідомий строк. Для кожної з них мить розставання здавалася сумною.

    І тут, Амі випадково зачепила ліктем непоказного пана, що гуляв із фокстер’єром. Пан смикнувся та втік подалі від дівчини, швидше не лише за свого песика, але й за метеорит, що падає.

   - Нічого собі! – Вирячилася Ра Он. – Я думала, ти цього свого невезіння позбулася, щойно отримала пам'ять чаклунки Ія.

   - Це не від прокляття, - з сумною посмішкою похитала головою донька професора, - це через те, що ми з моїм чоловіком поклялися кохати один одного вічно. Тож, наша магія робить так, щоб інші чоловіки, коли мене торкалися втікали, щоб я була вірна своєму принцу.

    - Стривай, - спохмурніла Ра Он, - але ж на Радомира та на Любарта те твоє невезіння не діяло. Вони не можуть вдвох бути твоїм принцом!

   - На твого огидного брата воно теж не діяло. І, саме через Ладислава, я думаю, що воно не діє на тих хлопців, які не зацікавлені у мені…, - вона почервоніла та додала, - як у предметі для продовження свого роду.

   - Знаєш, - дуже сухо сказала Ра Он, - не скажу, що ті хлопці ввечері, коли я облила тебе водою, хотіли продовжити свій рід, але ти їм явно сподобалася, але вони все одно втекли від тебе. То, може, скажеш, що насправді відбувається?

   - Ну, я точно не знаю. Але, якщо з чаклункою Ія втік її брат, то, чому у неї не може бути їх декілька? Якщо її мама народжувала хоча б кожні три роки, то цілком можливо, що Радомир, Любомир та твій брат – є лише реінкарнацією її братів, тож, вона не може в них закохатися.

   - Ти у цьому впевнена? Тобто, що жоден з них не є твоїм принцом?

   - Знаєш, - повільно відповіла Амі, вповільнюючи ходу, - зараз я взагалі ні в чому не впевнена, бо думки Андромеди та Ія плутаються в моїй голові. Єдина річ, в якій я певна, окрім моїх батьків, це те, що я б хотіла й далі бути твоєю подругою, - вона сумно посміхнулася. – Я спробую впорядкувати свої думки. Тож, давай повернемося до цієї розмови у будинку твоїх батьків. Може, я вже дійду до тями, а може ще ні. Але я тобі скажу, в якому я стані. До речі, я сподіваюся, у будинку твоїх батьків ми житимемо в різних кімнатах? Будинок мені здався чималеньким.

   - Звичайно, що – в різних, - манірно відповіла Ра Он. – Ти – жахливо хропиш.

   - Сама ти хропиш! – Образилася Амі.