Теодор Драйзер - Американська трагедія

жила Роберта. Будинок цей, виявилося, був не дуже приємний, далеко не такий симпатичний на вигляд, як будинок м-с Каппі чи той, де Клайд жив тепер. Це була побуріла від часу будівля, і все тут по сусідству було старим та змертвілим і аж надто безбарвним. Проте, незважаючи на ранню годину, у вікнах тут і там уже виднілося світло, — і це надавало будинкові затишного і привітного вигляду. І кілька дерев перед будинком сподобалися Клайдові. Що робить зараз Роберта? Чому вона не почекала його біля фабрики? Чому не почуває, що він тут, і не виходить до нього? Клайдові дуже хотілося якось дати їй відчути, що він тут, і примусити її вийти на вулицю. Але вона не з’являлася. З будинку вийшов тільки м-р Шерлок і швидко пішов у бік Сентрал авеню. А потім ще і ще люди виходили з сусідніх будинків і зникали в тому ж напрямі. Клайд поквапно відійшов якнайдальше від будинку Роберти, щоб не привернути до себе увагу. Він раз у раз зітхав: вечір був такий гарний… Близько пів на десяту зійшов повний місяць і повис над димарями, важкий і жовтий. Він був такий самітний!

О десятій годині світло місяця стало надто яскравим, а Роберта все ще не з’являлася, і він вирішив піти. Було б нерозсудливо залишатися тут довше. Але в такий чудовий вечір йому прикро було й думати про повернення додому, і він став ходити вперед і назад по Уікігі авеню, дивлячись на красиві будинки, серед яких був і будинок його дядька Семюела. Всі пожильці з цих будинків виїхали на дачі. У вікнах ані вогника. А Сондра Фінчлі, Бертіна Кренстон і вся ця компанія — що вони поробляють у такий вечір? Де танцюють? Куди поспішають? З ким фліртують? Як важко бути бідняком, без грошей, без становища в суспільстві і не мати можливості жити так, як хочеш.

Другого ранку, більш нетерплячий, ніж будь-коли, він вийшов з дому за чверть сьому: йому хотілося якнайшвидше знову зустріти Роберту, спробувати заговорити з нею. По Сентрал авеню в бік фабричного району сунув потік робітників, — і, звичайно, Роберта близько 7 години 10 хвилин приєднається до цього натовпу. Але він не зустрів її по дорозі на фабрику. Проковтнувши чашку кофе в ресторанчику недалеко від пошти, він пройшов усією Сентрал авеню в бік фабрики, постояв біля тютюнової крамнички, сподіваючись побачити Роберту одну, — і був винагороджений лише тим, що побачив її знову з Грейс Марр. Що за безглуздий, божевільний світ! — подумав Клайд. — Як важко в цьому нещасному містечку зустрітися з ким-небудь наодинці! Мало не всі тут знають один одного. Але ж Роберта мусить розуміти, що він шукає нагоди поговорити з нею. Невже вона не могла піти на фабрику одна? Він досить виразно дивився на неї вчора. І все ж вона іде з Грейс Марр і, як видно, задоволена. Що ж це означає?

На фабрику він прийшов у найпохмурішому настрої. Але вигляд Роберти, яка сідала на своє місце, її привітне: «Доброго ранку!» та її весела посмішка утішили його, і він відчув, що не все ще втрачено.

Близько третьої години дня всіх охопила сонливість: стомлювали літня спека, безперервна одноманітна робота, засліплював відблиск сонячного проміння, — його відбивала ріка, що бігла під самими вікнами.

Тук-тук-тук — металічні печатки одночасно опускалися на десятки комірців. Цей звук, який звичайно можна було ледве розпізнати в гудінні і гуркоті швейних машин за бар'єром, сьогодні було чути ще слабкіше, ніж завжди. Хтось із штампувальниць заспівав пісню, — Руза Никофорич, Ода Петканас, Марта! Бордалу, Анжеліна Пітті і Лена Шлікт підхопили. Роберта, весь час почуваючи на собі Клайдів погляд і розуміючи його настрій, питала себе, чи скоро він підійде і заговорить з нею. їй дуже хотілося цього, і, пригадуючи слова, які він шепнув їй напередодні, вона була' впевнена, що він недовго зуміє перечити бажанню підійти до неї. Вона прочитала це в погляді, яким він дивився на неї вчора. Але тут стільки перешкод… Вона знала, що йому нелегко придумати спосіб сказати їй хоча б слово. Але часом вона раділа, почуваючи себе в безпеці серед дівчат.

Захоплена цими думками, вонаі в той же час, як і всі інші робітниці, продовжувала швидко штемпелювати комірці, що лежали перед нею, — і раптом помітила, що вона штемпелювала номером «16» пачку комірців меншого розміру. Вона' з прикрістю подивилася на зіпсовану пачку і вирішила', що залишається тільки одне: відкласти її набік і чекати зауваження від кого-небудь з начальства, може й від Клайда… або зразу ж віднести браковані комірці просто до нього — це, мабуть, найкраще: тоді ніхто з майстрів не побачить їх до Клайда. Так робили всі дівчата, коли помилялися. І всі досвідчені робітниці повинні були самі стежити за такими недоглядами.

Але зараз, хоч як їй хотілося піти до нього, вона не наважувалася: це дасть йому бажану можливість заговорити з нею, а найстрашніше, що і для неї це бажана можливість. Вона вагалася: з одного боку, обов’язок перед Клайдом, як завідуючим, з другого — відданість давнім правилам поведінки, що так суперечили цьому новому владному потягові до Клайда і придушеному бажанню почути, що він їй скаже». Нарешті вона взяла зіпсовану пачку комірців і поклала до нього на конторку. Руки її тремтіли, обличчя зблідло, вона задихалася. А Клайд у цей час марно намагався підрахувати по талонах виробіток штампувальниць: думки його були далекі від оцих підрахунків. Потім він підняв голову. Перед ним, нахилившись, стояла Роберта. Нерви його напружилися, горло і губи пересохли: от слушна нагода:, про яку він мріяв. Він бачив, що Роберта мало не задихається, її нерви більше не витримували: вона розуміла, що поводиться надто сміливо і сама себе обманює.

— Там, нагорі, помилилися з цією пачкою, — почала вона, плутаючись у словах, — а я не помітила, поки майже всі не проштемпелювала. Це розмір п'ятнадцять з половиною, а я майже на всіх комірцях поставила шістнадцять. Пробачте мені, будь ласка.

Клайд помітив, що вона намагається посміхнутися і удати з себе спокійну, але щоки її зовсім побіліли, а рука, яка тримала комірці, тремтіла. Він одразу зрозумів, що, хоч вона прийшла до нього з цією помилкою, як дисциплінована робітниця, добре обізнана з фабричними порядками, все ж тут приховується щось більше. Слабка, злякана і все ж спонукувана коханням, вона давала йому нагоду, якої він шукав, і хотіла, щоб він скористався з цього. І Клайд, першої хвилини збентежений і схвильований