Денис Володимирович Журавльов - Мазепа. Людина. Політик. Легенда.

Зауважимо, що, на нашу думку, головним у фільмі є навіть не якісні костюми, цікава операторська робота чи оголені тіла – які, до речі, цілком відповідають авторському задуму. Проглядаючи стрічку, автор цієї книжки відзначив для себе цікавий перегук із мотивами тієї-таки барокової поезії доби блискучого гетьмана – недаремно ж фільм названий точнісінько як один призабутий віршик Антонія Стаховського зі збірки 1705 року – та із європейською романтичною поезією XIX століття. Фактично Мазепа в стрічці Іллєнка – живе, незнищенне втілення бунту і гідності, непереборного і невситимого прагнення людини до свободи, що пробивається крізь хащі тиранії та внутрішньої і зовнішньої несвободи.

Як ми вже зауважували, поряд із російсько-українською традицією сприйняття Івана Мазепи як політика (у даному разі не важливо, героїзованого чи демонізованого) протягом другої половини XVIII – XX століть у свідомості абсолютної більшості західних європейців існував зовсім інший образ видатного українця, який мав небагато спільного ні з власне історією, ні з політикою, а належав скоріше до числа вічних образів світової літератури поруч із Доном Жуаном із Севільї, Прометеем, Летючим Голландцем тощо. Реальну і легендарну передісторію складання цього образу ми розглядали в нашому першому розділі, а тут спробуємо дати коротенький огляд найвидатніших творів європейської літератури, в яких він присутній.

Історія легендарного роману Мазепи і кари, яка його спіткала, стала відомою Європі в 1731 році завдяки короткому повідомленню, що містилося в «Історії Карла XII» Вольтера. Згідно з даними польського дослідника Рашевського, інформатором Вольтера щодо історії Мазепи був французький дипломат де Бонак. Дехто ж приписує роль посередника Пилипові Орлику. Але для нас найважливішим є не джерело інформації, а сам факт публікації даної історії в книжці широко відомого автора. І вже 1764 року з'явився перший інспірований нею літературний твір, повість Андре Константа д'Орвіля «Мемуари Азема», що протягом XVIII століття була перекладена німецькою, данською і російською мовами.

У 1803 році вийшла друком поема єзуїта з Полоцька Никодима Мусницького (або Мусьницького) «Полтава». Змальовуючи постать та історію Мазепи, поет додає від себе колоритні подробиці події (вимазування смолою і пір'ям), які раніше ніде в друкованих виданнях не фігурували.

Але найбільшою мірою своїм почесним місцем в галереї героїв європейського романтизму український гетьман завдячує славнозвісній поемі Джорджа Гордона Байрона «Мазепа» (1819). Існують здогади, що тема могла бути підказана Байрону польським поетом Антонієм Мальчевським в той час, коли обидва поети одночасно перебували у Венеції. Однак ця гіпотеза не єдина, бо Байрон у вступі до поеми цитує відповідний фрагмент твору Вольтера. Сюжет поеми простий: старий Мазепа розповідає пораненому королю Карлу під час відступу з-під Полтави історію своєї бурхливої молодості, роману з красунею Терезою, дружиною могутнього польського магната, який зрештою покарав молодого пажа, прив'язавши роздягнутим до спини дикого коня, якого відпустили в степ. Більшу частину поеми займає опис карколомного, нестримного бігу коня з прив'язаним Мазепою, які зрештою потраплять у таємничу «країну козаків» – Україну, де майбутнього гетьмана врятують місцеві мешканці. Потім Мазепа, як і личить романтичному героєві, помститься своїм ворогам… Постать Мазепи існує в поемі у двох вимірах: молодий паж, що прагнув справжніх почуттів, кинув виклик умовностям і дорого за це поплатився, і мудрий старий гетьман, який мужньо пережив Полтавську катастрофу та згадує минуле з ледь помітною усмішкою.

Поема мала колосальний успіх у європейського читача. Байрон, майстер романтичних сюжетів, що розвиваються на екзотичному тлі (згадаймо його «Гяура», «Манфреда» тощо), зумів зачепити чутливі струни в душах читачів, і його слава спричинила просто лавинну реакцію, характерною рисою якої було взаємопроникнення натхнення літератури, театру, образотворчого мистецтва та музики. Вже протягом 20-х років XIX століття особою Мазепи зацікавилися видатні представники романтичного напрямку у французькому живописі: Теодор Жеріко, Ежен Делакруа, Орас Верне і Луї Буланже (докладніше – див. розділ про портрети Мазепи). Велика картина останнього, створена в 1827 році, в свою чергу надихнула двох поетів: Віктора Гюго та Жюліуса де Рессегьє. Твори Байрона і Гюго, напевно, спричинили перенесення обговорюваної теми до російської літератури – поява творів Рилєєва та Пушкіна була багато в чому спричинена як внутрішньою логікою розвитку образу Мазепи в російській літературі, так і потужним подразником у вигляді поеми Байрона. Своєрідною дискусією з Байроном (а водночас і з Пасеком – див. розділ 1) є «Мазепа» Юліуша Словацького.

Невелика (у порівнянні з байронівською) поема Віктора Гюго «Мазепа» (1828) є надзвичайно насиченою яскравими, гіперболізованими образами – змучений жахливою карою Мазепа, його могутній кінь, безкраї степові простори, зграї хижих птахів-стерв'ятників, які чекають на здобич тощо. Поема складається з двох частин – у першій (більшій) викладена власне історія Мазепи, а в другій міститься філософське порівняння долі митця, людини творчої, з долею головного героя поеми.

Та що ж! Цей труп живий, що, повзаючи, гине,

Колись іще буде народом України

Звеличений як князь.

Шулікам і орлам він дасть свою відплату,

Невкритими гробами вкриє піль багато,

Де кров його лилась.

Страхітна велич з його мук повстане…

Тема нещасливого великого кохання, що ламає рамки умовностей, не могла не знайти відображення і в музиці доби романтизму. Перелік музичних творів, у котрих використано образ Мазепи (здебільшого в байронівському трактуванні), нараховує двадцять одну позицію. Це твори французьких, німецьких, навіть американських композиторів, що були створені в проміжку між 1837 і 1925 роками. Найвідоміші з них – звісно ж, симфонічна поема № 6 великого угорця Ференца Ліста («Мазепа») та однойменна опера Петра Чайковського.

Синтез літературних, музичних і живописних засобів породив навіть специфічний тип видовища, яке поєднувало елементи мелодрами та цирку з дресированими кіньми. Байронівська історія Мазепи багаторазово пристосовувалась до цієї мети: в Сполучених Штатах (1825), Англії (1823, 1831) та Італії (1838). В афішах вистав і в стилізації героя використовувались художні образи Жеріко і Верне. У другій половині XIX століття значного успіху в цирковій ролі Мазепи здобула американська акторка Ада Менкен. Ці спектаклі започаткували вид іконографічних документів – зображень конкретних акторів у ролі Мазепи. Така роль спіткала навіть… англійського короля Вільгельма IV в сучасній йому англійській карикатурі, де володаря несе кінь з написом «реформа», перескакуючи при цьому струмок з написом «революційний потік».

Треба визнати, що Мазепа в прочитанні Байрона чудово годився на роль романтичного героя. Його історія, заснована на екзотичних реаліях, містила сюжет нещасливого кохання і жорстокої кари. Нескінченний галоп коня (мотив, що сам по собі дуже впливав на романтичну уяву) водночас сприймався як знаряддя долі, яка готувала Мазепу до великих політичних звершень. Важливим нам видається образ