Лорен Грофф - Долі та фурії

були не від страху, вони були на зло йому. Вона була замала для своїх п’ятнадцяти років, її міг образити будь-який зустрічний хлопець. Розвінчання ореолу «розумниці», дівчини, яка вже вивчала вищу математику, яка вигравала наукові олімпіади, створюючи власних роботів. Вона тремтіла, йдучи темними вулицями в цілодобовий магазин, гостро відчуваючи незаймане місце під спідницею. Вона йшла проходами. Берт Бакарак, касир з рябою від вітіліго шкірою, дивився на неї, роззявивши рота.

Чоловік у білому комбінезоні дивився на неї у відділі мінеральних вод, побрязкуючи копійками в гаманці. Дайте мені одну з отих, сказав він, а мова йшла про жирну сосиску. Надворі у світлі лампи, несамовито атакованої нічною мошвою, стрибали й перекидалися на скейтбордах троє–четверо хлопців. Вона їх не знала. Вони були старші, на вигляд — студенти коледжу, хоча вона й мала сумніви — масне волосся, толстовки з капюшонами. Вона стояла біля таксофона, тицяючи пальцем у проріз для монет. Немає монети, немає монети, немає монети. Один неквапом підійшов. Під зрослими бровами яскраві сині очі.

Хтозна, скільки триватиме спокушання. Що розумніша дівчина, то швидше все йде. Статева зухвалість, як акт інтелектуального балансування на межі: задоволення не від задоволення, а від гри й помсти тому, що стримує, всій отій купі сподівань. Секс як бунт проти усталеного порядку життя. [Щось таке вже чула? Отож. Старе, як світ.]

Протягом року дурман пальців і язиків. Знову й знову стрибала вона в темряву за вікном. Ішла своєю чергою школа, дискусійна команда й репетиції. Поступове затвердіння під ребрами, ніби гумовий клей під дією повітря. Мозок спростовує, а тіло робить свою справу. Дурною вона не була. Того року їй пощастило: в моді були об’ємні спортивні светри, довгі аж до колін. Мати приїхала додому пізно ввечері саме перед Різдвом. Різдвяного ранку дівчина вийшла у фланелевій нічній сорочці, і мати повернулася до неї, співаючи. Вона побачила доньку, опуклу талію, і пиріг з корицею випав у неї з рук. Дівчину відвезли в чудове місце. Ніхто не сказав поганого слова. Все зайве з неї вишкребли. Були з нею дуже чемні й милі. Зайшла вона туди однією людиною, а вийшла — зовсім іншою.

[Життя інших людей складається з фрагментів. Світло, яким сяє якась одна історія, може несподівано висвітлити темні місця в інших. Мозок — це щось таємниче; люди — охочі до балачок. Осколки збираються разом і виходить щось ціле.]

Навесні близнюкам виповнилося по шістнадцять. На вікнах і дверях її кімнати зовні з’явилися нові замки. Брат несподівано переріс її на десять сантиметрів. Тепер він постійно ходив за нею дурнуватою тінню.

— Зіграймо в монополію, — запропонував він, коли якогось нудного суботнього вечора вона ходила кімнатою з кутка в куток.

— Не турбуйся за мене, — сказала вона. Вона була під домашнім арештом. А їй же треба було пошептатися з хлопцями-скейтбордистами, які тинялися біля шкільних воріт, виглядаючи її, із дівчатами, яких вона знала ще з дитсадка, які чекали на неї, щоб разом дивитися «Темний кристал», хрумати попкорн і завивати волосся. Вона завжди була популярнішою, ніж її брат-близнюк, та скоро запах сексу заплямує її, і тоді в неї залишиться тільки брат. А згодом ще й Майкл.

Майкл був чудовий, наполовину японець, високий і мрійливий, з модним пасмом чорного волосся, що спадало на одне око. У школі Гвенні тижнями уявляла, як вона лиже бліду шкіру на внутрішньому боці його зап’ястя. Він марив хлопцями; Гвенні марила ним. Чоллі не був від нього у великому захваті. Її брат вимагав усього по максимуму: вірності, благородства, того, чого Майкл не міг дати. Але від марихуани, яку приносив Майкл, Чоллі відм’якав настільки, що починав жартувати й навіть посміхатися. Так минав час до кінця навчального року. Її мати працювала в Сан-Дієґо, Мілуокі, Бінгемптоні, вона працювала медсестрою в різних містах, доглядаючи недоношених немовлят.

Вони зустріли Лотто. Неймовірно високий, усе обличчя в прищах, чисте хлоп’яче серце. Перед ними розстелилося літо: різноманіття наркотиків, пиво, нюхання клею, гра за правилами, аж поки близнюків не заганяли додому вечеряти. Центром цього кола була Гвенні, а хлопці оберталися навколо неї, як супутники.

[Як мало часу доля подарувала цій четвірці. Усе літо й трохи осені зі шматочком жовтня. Але як усе змінилося після цього.]

На зубчастих стінах старого іспанського форту вони винюхували закис азоту з крадених бляшанок. Внизу виблискував Сент-Огастин зі своїми стадами туристів. Майкл засмагав, сіпаючись своїм струнким гладким тілом під музику з магнітофона. Лотто й Чоллі, як завжди, захоплено про щось розмовляли. Внизу мерехтіло море. Їй хотілося, щоб вони дивилися на неї. Вона стояла на руках на краю форту на смертельній висоті дванадцяти метрів. Вона виробляла різні гімнастичні вправи, ставала в різні пози, аж поки цицьки мало не зіпсували увесь ефект, але вона втримала рівновагу. Стоячи догори ногами, вона бачила знизу їхні обличчя на тлі блакитного неба, брата, який завмер з переляку. Вона знову стала на ноги й мало не знепритомніла від різкого відтоку крові, проте встигла сісти. Пульс так голосно гупав у її вухах, що вона не чула, що він говорив, просто махнула рукою й сказала:

— Не дрейф, Чол! Я знаю, що роблю.

Лотто засміявся. Майкл пограв м’язами, щоб справити враження на Лотто. Гвенні задивилася на його м’язи.

На початку жовтня вони провели всю суботу на пляжі. Їхній батько знову почав їй довіряти, хоча скоріше він довіряв Чоллі, думаючи, що той надійно тримає її в шорах, і полетів на вихідні до Сакраменто, щоб побути там з їхньою матір’ю. Два вільні дні, як відкритий рот. Увесь день вони пили пиво на сонці й вирубилися, а коли вона прочумалася, то була вся обгоріла, і вже вечоріло, і Лотто заходився будувати з піску щось величезне, вже навергавши його більше метра у висоту й три метри в довжину; кінець споруди губився в морі. Вона очманіло дивилася на все це, а тоді поцікавилася, що то. Він пояснив:

— Спіральна дамба.

Вона спитала:

— У піску?

Він усміхнувся й сказав:

— Саме в тому й уся краса.

І в цей момент щось у неї всередині лопнуло й розійшлося по всьому тілу. Вона по-новому подивилася на нього. Раніше вона цього не помічала, а зараз їй здалося, що в ньому було щось особливе. Їй хотілося залізти в нього, щоб зрозуміти, що ж то було. З-під сором’язливості та юності пробивалося якесь світло. Ніжність. Вона відчула в собі різкий сплеск знайомого голоду, бажання забрати собі якусь частинку його та хоч на мить зробити його своїм.

Натомість вона нахилилась і заходилася допомагати, а потім і решта підтяглися, і вже пізнього ранку, коли робота була закінчена, вони тихо сиділи, збившись у купку від холодного вітру, і спостерігали, як приплив повністю накриває їхнє творіння. Якимось чином усе змінилося. Вони розійшлися по домівках.

Наступний день, неділя. Вранішні бутерброди, з’їдені над раковиною, краплі жовтка. Сон аж до третьої години пополудні. Вона прийшла на кухню поїсти й побачила, що в Чоллі на обличчі з’явилися пухирі від сонячних опіків, але він посміхався.

— Я лизнув трохи кислоти, — сказав він, єдиний спосіб витримати вечірку тієї ночі в закинутому будинку біля болота. Вона відчула укол страху.

— Чудово, — сухо сказала вона. Вони ще й на пляж узяли гамбургерів. Стілець рятувальника, який майже весь загрузнув у пісок на