Марго Вольська - Як завоювати сніжну відьму. Академія Торенвес, Марго Вольська

Мені здається, це найкраще, що взагалі може статись між нами. Бо, якщо чесно, вже трохи набридла ця напруга, що так і тріскотить в повітрі…

Не хочеться втратити Есмонда та своє щастя через дурні підозри.

…Він зібрався досить швидко. Правда, все одно знайшов час, аби притягнути мені нагору сніданок, тоді поцілував на прощання і нарешті відкрив портал до Безодні.

Я наостанок пообіцяла демонові поводитись добре, все з’їсти та спробувати не встрягнути в жодну пригоду, та зосередилась на сніданку.

Було значно смачніше, ніж у лікарні. Я відчувала, правда, легку втому, бо без підтримуючого зілля цілителя Хема все ще була заслабка. Магія відновилась, я вже могла потрохи чаклувати та відчувала свою силу, та все одно не на повну.

Треба ще трохи поберегтись.

Після сніданку стало краще. Настрій також покращився, і я звеліла собі гнати геть сумніви та переживання. Есмонд повернеться, і я розкажу йому про все, в тому числі про свої дурні підозри. Ще посміємось разом з того, яка я була дурна.

Чомусь я не мала сумнівів в тому, що Флейм не стане на мене сердитись. Так, йому не буде дуже приємно через ці підозри, зате він не дізнається від когось іншого, що я намагалась знайти інформацію на нього!

Ось таке було б ударом. Не хочу виявитись зрадницею в очах свого демона, тим паче після того, як сама йому довірилась.

Я не стримала усмішку. Ні, бабуся все-таки була права, коли казала, що варто вчиняти так, як підказує серце. Воно направило мене по ідеальному шляху. Я нарешті змогла визнати свої почуття, від яких, може, ще гасала б кілька місяців, а то й років…

Сумніви – зло.

– До речі, про сумніви, – вголос промовила я. – Треба знайти кулон. Де я могла його покласти? Скільки всього забувається за тиждень…

Я примостила тацю на підвіконні та взялась ритись у своїх речах. Прикрас мала небагато, і кулону серед них не знайшлось місця.

Зрештою, я виявила його серед своїх зошитів, навіть згадала, як сама запхала сюди. Дарма, до речі. Якби раптом Есмонд надумав перевіряти, що й де я тримаю, він явно здивувався б тому, що я запхала кулон не до прикрас, а до папірців.

Ще й взявся б перевіряти!

Добре, що зовсім скоро мені не доведеться нічого від нього приховувати, і цю прикрасу в тому числі. Треба тільки попросити, щоб він не сварився на Джейсона. Адже той діяв на моє прохання, він не винен, що я така підозрілива.

Чи винен? Підштовхував же мене до того, хто такий Есмонд. Чи я сама собі надумала усілякої дурні? Це ще велике питання!

Я стиснула кулон в руці так міцно, що він аж впився в шкіру. Думала покласти на стіл, але чомусь передумала та надягнула на шию. Так точно не забуду розповісти Есмондові, що це за прикраса, і одразу ж йому все показати. А то ще знову забуду, а потім доведеться зізнаватись, і стане ще більш незручно. Уже зараз мучить совість, а що ж буде потім?

Пообіцявши собі, що більше не берегтиму жодних таємниць від свого коханого демона, я підхопила тацю і побігла на перший поверх, аби помити посуд.

Та варто було тільки прилаштувати посуд біля рукомийника, як довкола мене задзвеніло повітря, повідомляючи про прибуття магічного послання.

Таким видом пошти користувались рідко, адже доводилось буквально проривати простір, щоб передати повідомлення. Я напружилась, задалась питанням, хто це може так вперто добиватись моєї уваги. Хоча варіанти, звісно, були.

Напевне, це цілитель Хем, надіслав мені лист, аби дізнатись, куди це я поділась просто з лікарні. Буде дуже незручно пояснювати йому, чого я втекла…

А тим паче розповідати, чим займалась вночі. Ну, скажу, що берегла здоров’я і не чаклувала, а все інше лишиться між мною та Есмондом.

Нема чого сторонньому чоловікові, хай навіть лікарю, про таке знати.

Лист нагадав про себе гучним торохкотінням, і я, активувавши елементарне закляття, яке освоїла одним з перших, розпорола тканину світів, випускаючи до себе конверт. Слабкості не було, перед очима не стрибали плями, тож я зробила висновок, що досить непогано відновилась до цього моменту та елементарну магію вже можу застосовувати.

Це вселяло віру в краще. Принаймні, я відчувала в собі потенціал повернутись до занять. Взагалі, зараз мені хотілось хапатись за все на світі. Чаклувати, вивчати щось нове! Тим паче, це означало більший контакт з Есмондом.

Дарма цілитель Хем переживав, що я більше не зможу повернутись до викладання, відчуватиму страх перед аудиторією… Навпаки. Давно я не була настільки натхненною.

…конверт випав просто мені в руки, і я з подивом зрозуміла, що він не від Хема, а від Аліси. Чого б це сестра відправляла мені саме такі повідомлення?

Для Аліси було нехарактерно чаклувати ось так, зазвичай вона, як і наш тато, з допомогою вітру просто приганяла конверт до вікна, коли вже дійсно хотіла звернутись до когось листом, а не особисто. Звісно, через підпростір швидше, але ж що настільки термінового могло трапитись у Аліси?

Я швидко відкрила лист та пробіглась поглядом по рядках.

«Терміново приходь до парку, мені треба тобі дещо розповісти. Негайно! Чекатиму тебе там. А.»