Аліна Амор - Легковажна наречена, Аліна Амор

Глава 28. Весілля!

Настав день весілля. Ми так довго його чекали, а прийшла ця година все рівно несподівано.

Надворі стояла рання осінь, вранці та ввечері було вже відчутно прохолодно, але дні ще тішили своїм теплом. Чудова погода для свята.

Вранці я прокинулася спокійною та радісною, хвилювання не було зовсім. В Амалії я була впевнена, все має бути організовано на п'ять із плюсом. Єдине, до чого я доклала руку – це ілюзії метеликів, підглянуті у королівському палаці. За останні місяці я суттєво удосконалила свої навички, продумала вигляд та колір кожної, і вони були чудові: різнокольорові, сонячні та яскраві.

Весільну церемонію у храмі запланували на пообідній час, а потім – застілля. Гостей приїхало дуже багато.

Вінчальна сукня була шовковою та легкою, з рожевим відтінком. Мене знову потягло на цей колір, і я не змогла противитися своєму бажанню. У волосся теж вплели ніжні рожеві квіти. Але головне, щоб Райану сподобалося.

І йому сподобалося! Я бачила це в його очах та радісній посмішці. І моє серце зайшлося від щастя.

У величезному старовинному білокам'яному храмі з безліччю мармурових статуй місцевих світлих богів, я мало що чула і розуміла з того, що наспів церемонно промовляв літній благовидний жрець. Я лише мріяла та думала про своє. Ми з герцогом обмінялися вінчальними клятвами та браслетами з білого золота, з вирізьбленими на них шлюбними магічними рунами. А коли Райан підняв фату, я зраділа, ну нарешті! Набридло стояти!

Це був найпрекрасніший і найніжніший поцілунок у моєму житті. І так приємно саме з нього починати наше подружнє життя.

Поцілувавши мене, мій тепер уже чоловік, нахилився ближче та прошепотів на вухо:

- Ну що, попалася, пташечка?

І посміхнувся такою передчуваючою та хитрою усмішкою… Ой, здається, тепер я відгребу по повній за всі свої провокації…

Швидше б уже! Гадаю, це буде приємно.

Тож я відповіла йому не менш багатообіцяюче:

- Якби ти тільки знав, як пташка мріяла потрапити у твої тенета...

Далі був наш вихід із храму з моїм сюрпризом у вигляді різнокольорових метеликів, що розлетілися від нас в усі сторони. Гості дружно ахнули. Це справді виглядало ефектно.

Райан навіть зупинився, замилувався ними і тихо сказав: "Вони такі ж красиві та легкі, як і ти". Я посміхнулася та подумала: «І такі ж легковажні!», але промовчала. Я взагалі помітила, що загадкове мовчання іноді красить дівчат, особливо мене.

А потім був бенкет та танці до пізньої ночі. У мене навіть вилиці втомилися від усмішки, що не сходила з губ, а ноги від нескінченних танців.

Райан теж стомився від усіх цих веселощів, обернувся до мене, спершись ліктем на спинку свого крісла, спокусливо посміхнувся і промовив:

- Коли там уже десерт?

Ммм... Моя б воля - ми б з нього почали!

 

Після півночі нас нарешті відпустили, і ми піднялися до наших нових спільних покоїв. Точніше я піднялася, а Райан пішов у свої старі кімнати.

Виявляється, у Мірадейї є така весільна традиція: новоспечені чоловік та дружина розходяться на якийсь час, щоб прийняти ванну, привести себе до ладу і підготуватися до першої шлюбної ночі. Мати нареченої або старша жінка в роду в цей час дає повчання молодій. Амалії я одразу сказала, щоб не страждала цими нісенітницями, та я сама якось розберуся. І помітила, як вона видихнула з відчутним полегшенням.

Ці кімнати я ще не бачила, тут тільки нещодавно закінчили ремонт. Я оглянула покої, що тішили око теплими пастельними відтінками: світло-жовтим, бежевим та білим. В них було просторо та затишно, без зайвого декору. У вітальні потріскував вогонь у різному мармуровому каміні, а полум'я свічок давало м'яке, трохи приглушене світло. У великих фарфорових підлогових вазах, розмальованих сценами з життя пастушків з корівками, стояли гілочки квітучого жасмину. Звідки вони тут восени? Не інакше як магія.

Я заглянула в спальню і побачила там величезне ліжко, застелене блідо-рожевим шовковим покривалом та легке мерехтіння свічок. І знову цей солодкий запах жасмину... Романтичненько...

Моя нова покоївка Люсі допомогла мені роздягнутися, помитися у ванній, вручила білосніжну, щедро прикрашену мереживом, шовкову нічну сорочку до п'ят і пішла.

Вирядившись у цей мереживний балахон, ще й мінімум на розмір більший ніж потрібен, я подивилася на себе в дзеркало і вперше за увесь нескінченний день занервувала. О світлі боги, невже молоді дружини у Мірадейї й справді у цьому зустрічають своїх чоловіків? Єдиний плюс цього мішка мабуть у тому, що в молодого чоловіка виникає нестримне та жагуче бажання зірвати його з дружини та викинути геть.

Я схожа в ньому на опудало! Або на привида... Я з жахом розглядала своє відображення у дзеркалі. Все-таки не в цьому я уявляла собі першу шлюбну ніч. А в тому, в чому уявляла, я зараз не готова постати перед чоловіком. Оскільки одяг у моїх фантазіях в принципі не передбачався…

Треба було серйозніше підійти до вибору цієї клятої нічної сорочки, а не цілком довіритися вибору Амалії! Хоча б приміряла… Це ж треба так облажатися у весільну ніч!

І одразу думки всілякі непрошені та тривожні почали лізти в голову…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍