Френк Херберт - Капітула Дюни, Френк Херберт

є робота?» Вона ніколи не покидала мене, Дункане. Минуле не покидає нікого з нас.

Зненацька Айдаго розгледів мету Теґової декламації. «Чесність і щирість, справді!»

— Ти маєш Іншу Пам’ять!

— Ні! Крім тієї, що у всіх інших у нагальних випадках. Дзеркальна Зала була нагальним випадком, що дав мені змогу побачити й відчути джерело допомоги. Але я туди не повернуся!

Айдаго зрозумів. Більшість ментатів ризикнула один раз зануритися у Нескінченність, збагнувши при цьому минущий характер імен і титулів, але розповідь Теґа була чимось значно більшим за твердження про час як потік і живу картину.

— Я думаю, пора нам цілковито зайнятися справами Бене Ґессерит, — сказав Теґ. — Сестри мусять знати, що можуть цілком довіряти нам. Є робота, яку слід виконати, а ми й так згаяли достатньо часу на всякі дурощі.

***

Витрачайте енергію на тих, хто робить вас сильними. Енергія, витрачена на слабких, призводить до загибелі (Правило ВМ). Коментар Бене Ґессерит: хто судитиме?

Запис Дортуйли

День, коли повернулася Дортуйла, видався для Одраде недобрим. Військова нарада з Теґом і Айдаго закінчилася без ухваленого рішення. Упродовж усієї зустрічі вона відчувала занесену над собою мисливську сокиру. Знала, що це забарвило її реакції.

Після того пополуднева сесія з Мурбеллою — слова, слова, слова. Мурбелла заплуталася в питаннях філософії. Якби Одраде теж зайнялася одним із них, це завело б їх у глухий кут.

Тепер, у надвечір’я, вона стояла на західному краю брукованої окружної Централі. Це було одне з улюблених місць Одраде, але Беллонда поруч позбавляла її сподіваної тихої радості.

Шіана знайшла їх там і спитала:

— Правда, що ти дозволила Мурбеллі вільно покидати корабель?

— Що?! — Це був один із найглибших Беллондиних страхів.

— Белл, — перебила її Одраде й показала на кільце садів. — Цей маленький пагорб там, де ми не посадили дерев. Я хотіла б, щоб ти розпорядилася збудувати там альтанку за моїми вимогами. Фантазійну альтанку з ажурною решіткою, щоб можна було милуватися краєвидом.

Тепер Беллонду годі було зупинити. Одраде рідко бачила її такою обуреною. А що більше ремствувала Белл, то непохитнішою ставала Одраде.

— Ти хочеш… альтанку? У цих садах? На що ти ще марнуватимеш наші запаси? Фантазійна! Назва якраз для твого чергового…

Суперечка була дурною. Вони обидві знали це з перших двадцяти слів. Мати Настоятелька не могла поступитися першою, а Беллонда рідко поступалася у будь-чому. Навіть коли Одраде замовкла, Беллонда атакувала спорожнілі мури. Врешті-решт, коли Беллондині сили вичерпалися, Одраде сказала:

— Ти завинила мені розкішний обід, Белл. Простеж, щоб він був якомога кращим.

— Завинила тобі… — забелькотіла Беллонда.

— Пропоную мирову, — уточнила Одраде. — Хочу, щоб його подали в моїй альтанці… моїй фантазійній альтанці.

Шіана засміялася, і Беллонда змушена була приєднатися до неї, але сміх вийшов ледь не крижаним. Знала, що в цій сутичці її перехитрили.

— Усі побачать її та скажуть: «Гляньте, як упевнена в собі Мати Настоятелька», — сказала Шіана.

— То ти хочеш цього задля моралі! — Зараз Беллонда погодилася б із майже довільним поясненням.

Одраде усміхнулася Шіані. «Моя здогадлива люба дівчинка!» Шіана не лише перестала дражнити Беллонду, а й вирішила підвищити самооцінку старшої жінки, де це було можливо. Белл, звичайно, це знала, і постало неуникне питання Бене Ґессерит: «Навіщо?»

Розгледівши цю підозру, Шіана сказала:

— Насправді ми сперечаємося через Майлса і Дункана. А мене вже від цього нудить.

— Якби ж я тільки знала, що ти насправді робиш, Дар, — промовила Беллонда.

— Енергія має власні схеми, Белл!

— Що ти маєш на увазі? — Геть здивовано.

— Вони знайдуть нас, Белл. І я знаю як.

Беллонда вирячила очі.

— Ми раби власних звичок, — сказала Одраде. — Раби енергії, яку творимо. Чи можуть раби звільнитися? Белл, ти знаєш цю проблему не гірше за мене.

Цього разу Беллонда зайшла у безвихідь.

Одраде глянула на неї.

Пиха — от що побачила Одраде, дивлячись на своїх Сестер та їхні постави. Гідність була лише маскою. Не було справжньої покори. Помітний натомість був конформізм, справжня схема Бене Ґессерит, а в суспільстві, що знає про небезпеку схем і шаблонів, це звучало наче застережний сигнал клаксона.

Шіана розгубилася:

— Звичок?

— Твої звички завжди йдуть за тобою слідом. Сконструйоване тобою власне «я» переслідувати тебе. Дух, що блукає, прагнучи здобути твоє тіло, легко зробить тебе одержимою. Ми залежимо від «я», яке конструюємо. Ми раби власного витвору. Ми узалежнені від Всечесних Матрон, а вони від нас!

— Чергова порція твого клятого романтизму, — сказала Беллонда.

— Так, я романтична… так само, як колись Тиран. Він зробив нас вразливими до усталеного обрису його творіння. Я вразлива до його ясновидчої пастки.

«Та ох, як близько мисливиця, і ох, яка глибока прірва!»

Беллонда не вгавала:

— Ти сказала, що знаєш, як вони нас знайдуть.

— Достатньо їм розгледіти власні звички, і вони…

— Так? — Це було звертанням до вісниці-аколітки, що з’яви­лася з критого переходу позаду Беллонди.

— Мати Настоятелько, я стосовно Превелебної Матері Дортуйли. Мати Фінтіл доставила її до Летовища, за годину вони будуть тут.

— Приведіть її до мого кабінету! — Одраде кинула Беллонді майже дикий погляд. — Вона щось казала?

— Мати Дортуйла нездужає, — сказала аколітка.

«Нездужає? Це щось надзвичайне, якщо йдеться про Превелебну Матір».

— Не поспішай із висновками. — Це заговорила Беллонда-ментатка, ворогиня романтизму та дикої уяви.

— Покличте Там як спостерігачку, — наказала Одраде.

Дортуйла пришкандибала, спираючись на палицю, Фінтіл і Стреггі допомагали їй. Та в Дортуйлиних очах була твердість, вона міряла всіх навколо пильним поглядом. Відкинула каптур, відкривши темно-коричневе волосся з пасмами кольору старої слонової кості. Коли заговорила, в її голосі відчувалася втома.

— Я зробила, як ти наказала, Мати Настоятелько. — Коли Фінтіл і Стреггі вийшли з кімнати, Дортуйла без запрошення сіла у слінгокрісло поруч із Беллондою. Зиркнула на Шіану й Тамелейн ліворуч від неї, тоді втупилася в Одраде. — Вони зустрінуться з тобою на Перехресті. Думають, що це місце — їхня власна ідея, і їхня Павуча Королева там!

— Як швидко? — спитала Шіана.

— Вони запросили термін у сто стандартних днів, рахуючи приблизно від сьогодні. Можу уточнити, якщо потрібно.

— Чому так довго? — спитала Одраде.

— На мою думку? Вони використають цей час, щоб зміцнити оборону на Перехресті.

—