Рафаель Сабатіні - Одіссея капітана Блада

У нашу відсутність іспанці можуть вторгнутись на французьку частину острова Гаїті. Якщо ж ми почнемо з того, що розгромимо іспанців тут, то позбудемося такої небезпеки. До того ж Франція дістала б у своє володіння одну з найбільш жаданих колоній у Вест-Індії. Ця операція не становить собою особливих труднощів, її можна провести дуже швидко. А коли ми її здійснимо, то матимемо досить часу, щоб вирішити плани дальших дій. Мені здається, що треба починати саме з такої операції.

Він скінчив. Запала довга мовчанка. Де-Рівароль сидів у кріслі, покусуючи кінчик гусиного пера. Та ось він відкашлявся і запитав:

— Хто ще підтримує думку капітана Блада?

Ніхто не відповів. Офіцери де-Рівароля, паралізовані благоговійним страхом, мовчали, товариші ж Блада, хоч і віддавали перевагу нападу на Картахену, бо ця операція обіцяла значно більшу здобич, з поваги до свого ватажка не наважувалися висловити своїх думок.

— У вас, здається, небагато однодумців, — в'їдливо зауважив барон.

Капітан Блад одверто розсміявся. Він глибше заглянув у дріб'язкову душу цієї людини і раптом зрозумів, чого домагався барон. Проте в його сміхові було більше гніву, ніж презирства. Марно він тішив себе думкою, що з піратством покінчено. Виходило, що він обдурював себе. Тільки віра в те, що на французькій службі йому не доведеться займатися піратством, спонукала його погодитися на цю службу. І ось зараз бундючний зарозумілий джентльмен у чині генерала французької армії пропонує грабіжницький рейд, який, коли з нього зірвати безчесну маску законних військових дій, нічим не відрізняється від звичайного піратства.

Де-Рівароль, заінтересований таким проявом веселощів, сердито насупився:

— Чого ви смієтеся, добродію?

— А тому, що у всій цій історії я побачив надто вже смішну іронію. Ви, бароне, командуючий сухопутними і військово-морськими силами Франції в Америці, пропонуєте операцію, яка по суті є звичайнісіньким піратським рейдом, в той час як я, пірат, наполягаю на операції, яка підтримала б честь Франції. Чи не здається вам це смішним?

Слова Блада розбудили в барона порив нестримного гніву. Він схопився, мов опечений, на ноги, і всі, хто був у кімнаті, підвелися з своїх місць. Тільки де-Кюссі залишився сидіти, і на його обличчі промайнула невесела посмішка. Він так само, як і Блад, читав думки барона, мов у розкритій книзі, і так само, як і Блад, сповнювався презирством до пожадливого барона.

— Пане пірате! — хрипко закричав де-Рівароль. — Невже мені треба нагадувати вам, що я ваш старший начальник?!

— Мій начальник?! Ви?! Сили небесні! Та ви звичайнісінький пірат! Але на цей раз ви вислухаєте всю правду про себе, вислухаєте її перед усіма цими джентльменами, які мають честь служити королю Франції. Мені, піратові і морському розбійникові, доводиться стояти отут і пояснювати вам, у чому полягають інтереси і честь Франції. Ви ж, французький генерал, нехтуючи всім цим, намагаєтеся витрачати кошти, дані у ваше розпорядження, на авантюру, що не має ніякісінького значення для Франції, хочете пролити кров французьких солдатів, щоб захопити місто, яке не зможете утримати. Ви йдете на це, бо вам сказали, що в Картахені багато золота, і, пограбувавши місто, ви розбагатієте. Так може робити тільки лихвар, який торгується, намагаючись урвати хоч шматочок з частки здобичі, і виторговує поступки після того, як угода підписана. Якщо я помиляюся, хай пан де-Кюссі про це скаже. Коли я неправий, доведіть мені це, і я вибачусь перед вами. А зараз я не бажаю брати участі в ваших нарадах. Я пішов на службу до короля Франції з чесними намірами. Але чесна служба несумісна з наскоками і грабежами, і я не можу погодитись на даремні витрати і втрату людей. Відповідальність за такі речі повністю ляже на вас, генерале, і тільки на вас. Я хочу, щоб пан де-Кюссі передав мою думку французькому урядові. Я, звичайно, виконуватиму ваші накази і чекатиму на них на борту свого корабля, оскільки наша угода лишається в силі. Якщо ж вас ображають мої слова, то я завжди до ваших послуг. Маю честь кланятися, пане бароне. До побачення.

Блад вийшов, а з ним вийшли і три його відданих офіцери, хоч вони й вважали, що Блад збожеволів.

Де-Рівароль був схожий на рибу, яку швидко витягли з води. Від різкої і неприкрашеної правди він втратив здатність говорити. Коли ж опам'ятався, то подякував богові, що капітан Блад з власної ініціативи звільнив їх від своєї присутності. В душі де-Рівароль згоряв від сорому і злості. З нього зірвали маску, його виставили на сміх, і це — його, командуючого сухопутними і військово-морськими силами Франції в Америці…

І все ж десь у середині березня ескадра відпливла до Картахени. Загін, що перебував під командою де-Рівароля, підсилений добровольцями й неграми, нараховував тепер близько тисячі двохсот чоловік. Де-Рівароль вважав, що, маючи в своєму розпорядженні такі сили, він легко зможе тримати піратів у покорі.

Ескадра де-Рівароля на чолі з могутнім вісімдесяти-гарматним флагманським кораблем «Віктор'єз» справляла сильне враження. Інші чотири французькі кораблі не поступалися своїми бойовими якостями перед «Арабеллою» Блада, що мала на озброєнні сорок гармат. За ескадрою йшли менші за тоннажністю піратські кораблі «Елізабет», «Лахезіс» і «Атропо», а за ними дванадцять фрегатів, навантажених припасами, а також маленькі судна та човни, що тяглися на буксирі.

Вони трохи не зіткнулися з ямайською ескадрою полковника Бішопа, яка вийшла до острова Тортуги через два дні після того, як кораблі барона де-Рівароля вирушили на південь.

Розділ XXVII
КАРТАХЕНА

Тільки на початку квітня французька ескадра, стримувана сильними вітрами, перетнула Карібське море і лягла в дрейф навпроти Картахени. Для обговорення плану штурму міста де-Рівароль скликав на борту свого флагманського корабля капітанів усіх кораблів.

— Дуже важливо, панове, — заявив він їм, — взяти місто зненацька. Цим ми не тільки не дамо іспанцям змоги організувати оборону, а й перешкодимо їм вивезти з міста в глиб країни цінності. Я пропоную сьогодні пізно ввечері висадити на північ від міста загін, який зміг би виконати це завдання. — І він виклав